8 травня відбудеться кінотеатральна прем'єра документального фільму-омажу "Сентиментальна подорож до планети Параджанова" режисера Тараса Томенка ("Будинок «Слово». Нескінчений роман"). Уперше фільм показали торік на Одеському кінофестивалі в Києві.
Стрічку присвячено 100-річчю Сергія Параджанова (справжнє ім'я — Саркіс Параджанян). З-поміж інших фільмів про Параджанова цей проєкт вирізняється тим, що багато його сцен знято з використанням лялькової анімації.
У цій захопливій подорожі у світ творця унікальні архівні матеріали поєднуються із сюрреалістичними ляльковими сценами, що плавно стирають межі між уявою та реальністю.
В інтерв'ю для Суспільне Культура режисер фільму Тарас Томенко розповів, як кіно вірменського кінорежисера повпливало на його власний творчий шлях, у чому полягає магія лялькової анімації та чому Україна у боргу перед Сергієм Параджановим.
Чому ви зацікавилися постаттю Параджанова і що спонукало вас створити "Сентиментальну подорож до планети Параджанова"?
Параджанов — один із улюблених моїх кінорежисерів. Я ще в дитинстві, коли бачив його роботи, отримав чи естетичний шок, чи задоволення. Мабуть, і те, і те одночасно. Для мене це завжди була людина, яка надзвичайно тонко відчуває цей світ і може передати всі метафори цього світу, його красу.
І, по-друге, мабуть, те, що Україна перед Параджановим має величезний борг. Тому хотілося зробити картину, яка могла б хоч частково повернути йому цей борг.
В чому саме полягає борг України перед Параджановим? Чим ця ситуація була зумовлена?
Після того як Параджанов зняв у Молдові свій фільм "Андрієш", йому запропонували зробити картину на кіностудії Довженка. Він переїхав до Києва і довгий час там мешкав. Враховуючи те, що він саме в Україні зробив картину світового рівня (йдеться про "Тіні забутих предків" — Ред.), то сама Україна дуже невдячно повелася. Він п'ять років провів у таборах, в українських таборах. Була сфальсифікована справа проти нього, страшна брехня. Я розумію, що інтелігенція, яка захищала його, практично не могла нічого зробити, вона була безсила в цьому. Але сам Параджанов згадував, що в Україну він більше ніколи не повернеться.
"Я помщуся Україні любов'ю" — казав він. Тобто його помста була любов'ю, але, я думаю, він заслуговував зовсім іншого ставлення.
Чому ви обрали саме форму омажу і чим вона особлива?
Існує велика кількість фільмів про Параджанова, і ті, що я бачив, всі однотипні. Я маю на увазі, саме документальні стрічки. За винятком, скажімо, деяких. Хотілося знайти якийсь ключ до цього нового підходу. І цим ключем виявилася любов Параджанова до ляльок, до колажів. Мене завжди вражало, що він навіть на зоні робив ляльок, посилав цих ляльок з тюрми в різні кінці світу.
Це мене привело до думки, до художнього рішення, що можна показати драму Параджанова через світ ляльок. Я ніколи не працював з ляльками, але це виявилося цілим космосом, цілим всесвітом.
Тому що дійсно вмикається якась магія, коли ти можеш дивитися на шматочок тканини, на шматочок дерев'яшки, не відводячи погляду. Були виготовлені ляльки, і ми намагалися зробити цей гіперболізований, колажний світ Параджанова та показати деякі його моменти через маріонеток.
Як розробляли ляльки? Як ви знайшли майстра і як проходив процес співпраці з ним?
Я працював з художником Шевкетом Сейдаметовим, він раніше працював в театрі, театральним художником. Це друга картина, над якою ми разом працюємо: спочатку ми працювали над "Будинком «Слово». Нескінчений роман" і я вирішив запросити його й на цей проєкт.
Взагалі він унікальний художник-постановник, і він, власне, розробляв цих ляльок. Ми дуже довго вивчали, як працюють механізми, за які ниточки треба рухати, що за що відповідає, це була ціла захоплива історія. Були виготовлені ляльки Параджанова, Іллєнка, Тарковського, Лілії Брік.
У нас було декілька ляльок Параджанова: періоду тюремного ув'язнення, київського періоду, періоду, коли він вже вийшов на волю. Це було декілька різних ляльок, щоби показати плин часу, драму Параджанова.
У чому полягає особливість зйомки лялькової анімації?
Це зовсім інша реальність. Ми маємо справу із зовсім іншим рівнем умовності, шаленим рівнем, з яким треба працювати. Ця лялькова умовність, цей ляльковий світ — вони дають безмежні можливості для фантазії.
У кадр можуть потрапляти абсолютно неймовірні предмети, які в реальному житті не можуть бути поєднані. Це надзвичайно цікавий досвід. Тому що ти проводиш документальну лінію, яка базується на свідченнях очевидців, а лялька паралельно з цим існує в міфічному світі, казковому, умовному. Цей симбіоз дає неймовірний погляд на Параджанова, дає можливість розкрити його сутність, як художника.
Який вплив творчість Параджанова мала на вашу власну режисерську кар'єру?
Це безпосередній вплив, абсолютно безпосередній. Моя маленька таємниця, яку не хотів розголошувати, але це дійсно колосальний вплив у Параджанова. Перегляд "Тіней забутих предків", мабуть, став тим поштовхом, коли я почав формуватися як режисер. Відбулося, по суті, запліднення ось цим генієм Параджанова.
Це була дійсно велика і геніальна людина, яка могла запалювати дуже багатьох митців. Ціле покоління з українського поетичного кіно спалахнуло від цього небесного таланту Параджанова.
Як ви обирали архівні матеріали для фільму? Які критерії ви використовували?
Є архівні матеріали Юрія Герасимовича Іллєнка, унікальні кадри, які він знімав на зоні, у виправній колонії, де сидів Параджанов. Крім того, використано неймовірні фотороботи Юрія Мечитова, Юрія Гармаша.
Коли під час роботи ми досліджували справу Параджанова (у фільмі є епізод судового засідання, цей вирок), ми дивилися й використовували доноси, які були на Параджанова з його найближчого оточення. Намагалися зрозуміти й передати цей контекст, в якому творив і жив геній українського кіно.
Як би ви загалом схарактеризували стан архіву Параджанова?
З архівом Параджанова надзвичайно плачевна ситуація в Україні, практично немає ніякого меморіалу. Наприклад, квартира, в якій він жив — з неї варто було б зробити якийсь музей. З іншого боку, ми знаємо, що після того як Параджанова посадили, на другий день квартиру арештували. Все, що було у квартирі, намагалися рятувати його друзі. Багато речей було роздано друзям, розсилалося, просто щоб це все не завантажили у вантажівку і не викинули на смітник. Тому таких речей зараз надзвичайно мало у Києві.
Ми намагалися знайти якісь речі. Я звертався і до Катерини Рапай — це українська художниця, яка особисто знала Параджанова. Тобто ми шукали якісь речі, але варто зазначити, що це просто катастрофічна ситуація, тому що практично нічого не збереглося.
Ми знайшли розкадрування до "Тіней забутих предків", нам вдалося відсканувати оригінали. Але саме зі світу Параджанова матеріального дуже мало чого залишилось в Україні, усе розійшлося приватними колекціями, аукціонами і так далі.
Як ви працювали над поєднанням реальних архівних кадрів та лялькових сцен? Які техніки та методи використовували?
Ми спочатку відзняли всю лялькову історію. По суті, у картонній коробці з-під пральної машини був знятий весь фільм. Завдяки неймовірній роботі Шевкета. У нас було 11 знімальних днів, ляльководом був Станіслав Щокін — український актор, лялькар.
Саме поєднання відбувалося вже потім, народжувалося на монтажі. Ми шукали цей баланс, симбіоз, якісь переходи з однієї реальності в іншу. Насправді це дуже цікавий досвід, коли ти працюєш з умовним світом, ляльковим, у цьому відкривається неймовірний творчий діапазон.
Чи маєте ви на меті створення ще якихось проєктів, присвячених іншим видатним діячам кіно чи мистецтва?
Я б із задоволенням створював, але через ситуацію в Україні моя особиста позиція така, що всі гроші, які виділені в Держкіно на фінансування, мають піти на Збройні сили України. Це моя особиста позиція. Я вважаю, що коли бабусі й діти збирають на ці дрони, запускати якісь повні метри — це просто нелюдяно. Хоча принаймні документальне кіно має бути, може бути. Тому до цих творчих планів повернімося вже після перемоги.
Фільм "Сентиментальна подорож до планети Параджанова" створено ТОВ "Іллєнко Фільм Продакшенс" на замовлення Суспільного Мовлення.
Уперше матеріал було опубліковано 17 липня 2024 року.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
