Французька співачка Едіт Піаф не втрачає популярності в усьому світі вже понад шість десятиліть після своєї смерті. Навіть на церемонії відкриття цьогорічних Олімпійських ігор у Парижі пролунають її пісні.
"Я мала жахливе життя, це правда. Але також — життя дивовижне. Бо насамперед я любила його — життя. І любила людей: моїх коханих, моїх друзів, а також незнайомців і незнайомок, які становлять мою публіку, для якої я співала, часто долаючи себе, для якої хотіла померти на сцені, доспівавши свою останню пісню", — казала Едіт Піаф.
Шлях виконавиці крізь терни до зірок був непростим: від дитинства в публічному домі, похмурих кабаре та невдалих романів до світового визнання як зірки французького шансону. Суспільне Культура розповідає життєву історію "паризького горобця".
Дитинство Едіт Піаф: катаракта, будинок розпусти та булінг у школі
Одного зимового вечора, 19 грудня 1915 року, коли Париж замітала хуртовина, злиденний квартал Бельвіль розітнув дитячий крик. Просто посеред вулиці маловідома акторка Аніта Маяр народила донечку. В жінки раптово почалися перейми, а швидка допомога (певно, зважаючи на негоду) затримувалася, тож пологи прийняли патрульні поліціянти. Так на світ з'явилася Едіт-Джованна Ґасьйон — майбутня зірка французького шансону. В одному з перших інтерв'ю співачка зауважила, що вона — "дитя паризьких вулиць" із перших подихів.
Тоді в Європі вирувала Перша світова війна. Батько Едіт, акробат Луї Ґасьйон, пішов добровольцем на фронт — тож матір майже відразу почала шукати особистого щастя деінде, а доньку віддала на виховання своїм батькам. Ті, вочевидь, були не готові няньчити внучку: бабуся Едіт страждала від алкоголізму, і навіть дівчинці підмішувала спиртне в молоко, щоб та не вередувала.
За два роки Луї приїхав у відпустку і вжахнувся: дитина росла в жахливих умовах, була недоглянутою та брудною, у неї гноїлися очі. Батько забрав Едіт у Нормандію до своєї матері, яка працювала в будинку розпусти. Незважаючи на сумнівне місце роботи, друга бабця зайнялася вихованням і, найголовніше, здоров'ям дитини. Так з'ясувалося, що в трирічної Едіт із перших місяців розвивався кератит — подружжя Маярів цього вчасно не помітило і дівчинка вже майже осліпла.
Традиційне лікування не дало результату, тож бабуся разом із працівницями борделю повезли дитину на паломництво до мощів святої Терези в Лізьє. Сталося диво: за кілька днів малеча прозріла. Першим, що вона побачила, були чорно-білі клавіші рояля. З того часу співачка все життя носила з собою іконку святої, яку вважала своєю цілителькою.
Незабаром після цього дівчинка пішла до школи. Але там швидко дізналися, що Едіт живе в борделі: інші учні знущалися над нею, а їхні батьки вимагали, щоб дитину з "неблагополучної" сім'ї відсторонили від навчання. Зрештою, батько забрав доньку в Париж.
Від вуличних виступів — до сцени хмільного кабаре
Луї тоді вже мав іншу сім'ю та утримував вісьмох дітей. Ґасьйони ледь зводили кінці з кінцями — про продовження освіти навіть не йшлося. Тому в дев'ятирічному віці старша донька приєдналася до батькової справи: він виступав з акробатичними номерами на вулицях та площах, а Едіт розважала глядачів піснями.
У дівчинки виявився неабиякий вокальний дар, тому в чотирнадцять вона від'єдналася від Луї та почала самотужки заробляти на житло та хліб з маслом. Така рання сепарація означала, що надалі Едіт виховувала вулиця — тож в її оточенні було чимало дрібних злодюжок та повій.
Спів юної виконавиці зачаровував Париж квартал за кварталом — аж поки її не почув власник кабаре Juan-les-Pins. Декорації змінилися: тепер замість строкатих площ Едіт оточували нуар, цигарковий дим та блиск танцювальних костюмів. Завдання худорлявої підлітки з вульгарним макіяжем було нехитре: заохочувати зневірену богему замовляти якомога більше випивки. Та вдавалося їй навіть більше — гіпнотизувати відвідувачів своїм голосом аж до останньої ноти. Одного разу перед чарами юної артистки не втримався й на рік старший Луї Дюпон. Едіт Піаф не вважалася конвенційно красивою, але завдяки природній харизмі вона завжди приваблювала чоловіків.
Перша спроба сімейного життя була провальною
Едіт пізнала кохання — та її перші стосунки не стали казкою з гепіендом. У шістнадцять років вона перебралася до Луї, а ще за рік в пари народилася донька Марсель. Під тиском сімейної рутини від феєрверку почуттів залишилася тільки дрібка блискіток. Дюпон постійно нарікав, що дружина занадто багато часу приділяє роботі, а Едіт так боялася застрягнути в пелюшках, що невдовзі ініціювала розставання.
Батько забрав немовля з собою в інше місто з надією, що Едіт скучить та повернеться до них. Жінка дійсно приїхала до дитини — але вже тоді, коли дізналася, що Марсель захворіла на туберкульозний менінгіт. Під час цих відвідин Едіт теж заразилася смертоносною недугою. Тоді цей діагноз означав для пацієнтів смертельну небезпеку: потрібних медикаментів не було, тож лікарі розводили руками й сподівалися на щасливу долю.
Зрештою, Едіт одужала, але хвороба таки забрала крихітку Марсель. Більше дітей жінка не мала: за кілька років вона пережила викидень і звідтоді не могла народжувати.
Народження Едіт Піаф як знаменитості
Едіт Піаф вважала, що спів — це "один із варіантів ескапізму". Саме тому, похоронивши доньку, вона проживала горе через музику. Продовжувала співати, і це дало її зірці не згаснути. У 1935 році двадцятирічну артистку помітив власник кабаре Le Gerny's на Єлисейських полях — Луї Лепле. Він був переконаний, що знайшов "необроблений діамант", тож запросив її у свою програму.
Саме завдяки Лепле Едіт перетворилася на "горобчика" — бо це з паризького вуличного сленгу й означає творчий псевдонім "Піаф", який він придумав. Едіт Ґасьйон залишилася в минулому: тепер на афішах її впізнавали за іменем "Крихітка Піаф". Таке прізвисько дійсно пасувало співачці, зріст якої заледве сягав 150 сантиметрів.
Окрім цього, наставник навчив підопічну працювати з акомпаніатором, правильно поводитися на сцені, стежити за жестами й мімікою. Це швидко принесло плоди: перші концерти Едіт Піаф мали шалений успіх. Виконавицю запросили на радіо, а 17 лютого 1936 року вона виступила на одній сцені з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє, Містінґетт та Марі Дюба. Цей концерт відбувся в цирку "Медрано". До речі, на своєму першому концерті Едіт з'явилася в чорній в'язаній сукні з одним рукавом: другий вона дов'язати не встигла, тож голу руку прикривав білий шарф.
Раптово успішний старт затьмарився трагедією: 6 квітня 1936 року Луї Лепле знайшли застреленим у його квартирі. Серед підозрюваних — черговий залицяльник Едіт Піаф. Тінь впала і на саму співачку, бо покійний залишив їй у заповіті трохи грошей. Публіка в кабаре тепер скандувала "Вбивця!" та зневажливо свистіла, щойно співачка виходила на сцену. Робочих пропозицій через це поменшало.
Зіркове життя: кіно, гроші та численні романи
Едіт Піаф урятувало доленосне знайомство з 34-річним поетом Реймоном Ассо. У них зав'язався не тільки романтичний, а й творчий тандем. Він став її продюсером: підбирав репертуар, домовлявся про концерти в елітних закладах та завершив розпочате Лепле — дошліфував геній співачки, придумав унікальний "стиль Піаф". Окрім цього, митець написав для неї шлягери "Париж — Середземномор'я", "Вона жила на вулиці Піґаль", "Мій легіонер", "Вимпел для легіону" тощо.
Завдяки зусиллям Ассо Едіт Піаф виступила на найпопулярнішому музичному майданчику Парижа — АВС. Після цього французька преса написала, що в країні народилася велика співачка.
Піаф почала отримувати захмарні гонорари (понад 1,2 млн франків за вечір), її платівки розходилися мільйонними накладами, відбулося світове турне. Вона придбала собі розкішний будинок у серці столиці, але жила в крихітній комірчині для прислуги — мовляв, так їй було комфортніше.
На початку Другої світової війни співачка припинила стосунки та співпрацю з Реймоном Ассо. Справа в тому, що режисер Жан Кокто запропонував їй роль у п'єсі "Байдужий красень" і під час репетицій у артистки зав'язався роман з актором Полом Меррісом.
До речі, вистава мала грандіозний успіх — кінорежисер Жорж Лакомб у 1941 році навіть зняв за нею фільм під назвою "Монмартр на Сені". Едіт Піаф та її новий бойфренд зіграли в ньому головні ролі. Окрім цього, паризький "горобчик" з'явилася у стрічках "Таємниці Версалю", "Зірка без світла", "Французький канкан" та низці інших.
Втім, і ця симпатія тривала недовго. Наступним "амуром" зірки став журналіст Анрі Конте, який написав для неї такі композиції, як-от "Падам...падам...", "Сердечна історія", "Браво, клоуне!" та інші. Але найбільшу популярність зрештою здобули пісні, які Едіт Піаф написала сама: "Життя в рожевому кольорі", "Мілорд" і "Ні, я ні про що не шкодую".
А часту зміну стосунків мисткиня пояснювала грайливо й безтурботно:
"Так, розлучилася з колишнім коханим, так, знову закохана! Чому цього треба соромитися? Здатність людини закохуватися говорить насамперед про те, що у неї в порядку душа, навіть якщо все інше не дуже".
Друга світова війна
Едіт Піаф залишалася в рідному місті навіть під час нацистської окупації — ба більше, допомагала євреям та співвітчизникам-військовополоненим.
Французькі солдати, які потрапили до таборів, казали, що "серце мадам Піаф — немов триколірний прапор їхньої країни", адже співачка регулярно збирала для них посилки, допомагала грошима, виступала для них.
У 1944 році німці запросили Піаф виступити перед французькими військовополоненими. Протягом семи тижнів її концерти відбулися в 11 таборах — і це було частиною плану задля звільнення ув'язнених. Едіт фотографувалася з полоненими співвітчизниками, просила в німецьких журналістів світлини на пам'ять. Згодом на основі цих кадрів з таборів виготовили фальшиві документи, які передавали ув'язненим разом з їжею. Окрім цього, військові отримали карти місцевості та крихітні компаси.
Найбільше кохання співачки
У післявоєнний час популярність виконавиці сягнула небачених висот: серед шанувальників її творчості була сама британська королева.
У 1946 році Піаф вирушила в тур Сполученими Штатами Америки, де зустріла майбутнього чемпіона світу з боксу Марселя Сердана. Він став для неї коханням усього життя.
30-річний Марсель мав дружину та трьох дітей: покидати сім'ю заради коханки не хотів, але й від стосунків з нею не відмовлявся. Вони обожнювали одне одного: Марсель завжди дослухався до Едіт, із задоволенням носив яскраві спортивні костюми та в'язані светри, які вона йому дарувала. Закохані могли зірватися й проїхати тисячі кілометрів, просто щоб побачити одне одного — і навіть не підозрювали, що через це їхня історія завершиться трагічно.
У жовтні 1949 року Сердан загинув в авіакатастрофі. Він летів до Нью-Йорка на гастрольний концерт Піаф. Тіло ідентифікували за годинником, який Марселю подарувала Едіт.
Співачка дізналася про це за кілька хвилин до виступу — втім, навіть це горе вона прожила на сцені.
"Я співатиму на честь Марселя Сердана. Тільки заради нього", — сказала слухачам розбита смутком виконавиця.
Останні роки Едіт Піаф: залежності, смертельна хвороба та остання любов
Після смерті коханого Едіт Піаф поглинула тяжка депресія, яку вона намагалася заглушити алкоголем, наркотиками та роботою. Останньої в її житті було дуже багато — на одному з концертів співачка від виснаження зомліла просто на сцені. Ба більше, жінка відчайдушно прагнула повернути Марселя і захопилася спіритизмом.
Чорна смуга в житті Піаф продовжувалася: у 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль. Переломи рук та ребер завдавали їй нестерпного болю: щоб полегшити його, співачка почала вживати ще більше морфію. Це переросло в залежність, яка підкорила жінку майже на п'ять років.
Здоров'я Едіт Піаф було підірване приступами білої гарячки, спробою самогубства та трьома комами від гепатиту. А в 46 років легенді французького шансону діагностували рак.
Втім, навіть у такому стані співачка знаходила розраду в коханні. У 47 років вона вийшла за 27-літнього грека Теофаніса Ламбукаса — і саме з ним прожила свої останні роки.
Громадськість огорнула ці стосунки недобрими чутками — мовляв, Ламбукас намагається скористатися славою та грошима світової зірки. Однак пара була щасливою: Едіт Піаф допомагала Тео Сарапо (творчий псевдонім виконавця) вийти на велику сцену, а він регулярно відвідував дружину в лікарні та робив їй сюрпризи. Після смерті коханої "альфонс", як його полюбляли називати в пресі, успадкував не тільки її багатства, а й захмарні борги.
"По-справжньому я кохала тільки Марселя Сердана. І все життя чекала на Тео", — казала Піаф.
Едіт Піаф померла 10 жовтня 1963 року в місті Ґрасс. Тіло співачки таємно перевезли в Париж, а офіційно цю трагічну новину оголосили тільки 11 жовтня. У цей же день помер Жан Кокто — друг співачки, який знімав її в кіно. Існує версія, що звістка про Піаф стала для нього занадто сильним потрясінням.
Так світ втратив "паризького горобця". Попрощатися із зіркою на кладовищі Пер-Лашез прийшло понад 40 тисяч людей. Серед них була й німецько-американська акторка Марлен Дітріх. Шанувальники Едіт Піаф принесли настільки багато квітів, що ті встелили землю, наче килим.
Артистка зізнавалася, що заздрить Мольєру, який помер на сцені. І хоч її спіткала інша доля, творчість "крихітки Піаф" міцно закарбувалася в історії та серцях мільйонів слухачів.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
