Повість-казка "Аліса в Країні Див" Льюїса Керрола — один із найпопулярніших дитячих літературних творів, який не втрачає актуальності вже майже 160 років. Фантасмагоричну історію за цей час ніколи не знімали з друку, ба більше — її переклали на 174 мови світу.
Суспільне Культура розповідає все, що варто знати про культову книжку.
Сюжет повісті
У центрі сюжету — допитлива й авантюрна дівчинка Аліса. Одного разу вона відпочивала на березі річки разом зі старшою сестрою — і таке дозвілля, слід зауважити, не надто тішило непосидючу героїню. Аж раптом повз неї пробіг Білий Кролик, який постійно зиркав на годинник і бубонів собі під носа: "Ой лишенько, лишенько, як я забарився!".
Заінтригована дівчинка без зайвих роздумів кинулася за ним — прямісінько у велику кролячу нору під живоплотом. Зненацька Аліса провалилася в химерний коридор з безліччю замкнених дверей. Посеред нього стояв столик, а на ньому — крихітний ключик. У пошуках потрібного виходу героїня виявила малесенькі двері — ледь більші за мишачу нору, а крізь шпарину виднівся мальовничий сад "з барвистими квітниками та прохолодними водограями".
Щойно Аліса почала ламати голову над тим, як би втиснутися в цей отвір, на столі з'явилася маленька пляшечка з етикеткою "Випий мене". Спробувавши напій, дівчинка виявила, що він не лише смачний ("як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті"), а й магічний: він блискавично зменшив її зріст до 10 дюймів (орієнтовно 25 сантиметрів).

На радощах персонажка кинулася до дверей — та виявила, що забула про ключ. І столик для зменшеної Аліси тепер здавався недосяжним. Та, на щастя, під ним знайшлося тістечко з написом "З'їж мене". Звісно, дівчинка його скуштувала — і почала стрімко рости. Тепер вона стала такою великою, що ледь протискалася в тісному коридорі. Це була остання крапля і героїня розплакалася так сильно, що навколо неї утворилося озерце зі сліз.
Раптом повз Алісу знову промайнув Білий Кролик — ошатно вбраний, з годинником та віялом у руках. Кролика налякала величезна дівчинка і зі страху той впустив віяло. Втомлена від плачу Аліса вирішила обмахнутися ним — і, о диво, з кожним помахом поверталась до звичних розмірів. Є теорія, що ці тілесні метаморфози Аліси символізують процес статевого дозрівання. А двері, які здаються то занадто високими, то занизькими — це, на думку деяких критиків, протистояння католицької та протестантської церков.

В озері зі сліз біля Аліси пропливало кілька звірят: Миша, птах Додо та інші. Вони допомогли дівчинці висохнути за допомогою гри в Гасай-Коло. Нарешті героїня опиняється по той бік загадкових дверей.
Дорога до саду пролягала через густий ліс. Блукаючи ним, дівчинка натрапила на галявину, посеред якої ріс великий гриб. На ньому сиділа блакитна Гусінь і млосно курила довгу кальянову люльку. Аліса познайомилася з нею, потеревенила й продовжила свою мандрівку фантастичною країною.
Далі на шляху дівчинки трапилися Горлиця, яка була впевнена, що Аліса — гадюка; Лакей-Карась, що отримав від Жабуна запрошення для Герцогині на гру в крокет; сама Гергогиня, котра лупцювала немовля через побоювання, що воно стане поросям без належного виховання; кухарка, від чиєї перченої юшки чхали всі навколо, окрім неї самої та Чеширського Кота.
До речі, "дурносміх" Чеширський Кіт заслуговує окремої уваги, адже саме він став одним із символів та ключових образів повісті. За часів Льюїса Керрола побутував вислів"усміхається як чеширський кіт". Є дві версії її походження. Згідно з першою, в графстві Чешир (до речі, це мала батьківщина Керрола) невідомий маляр малював над дверима таверн левів, які всміхалися. Якщо ж вірити другій, справа в чеширських сирах, яким надавали форму усміхнених котів.
— Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?
— Залежить, куди йти, — відказав Кіт.
— Власне, мені однаково, куди йти... — почала Аліса.
— Тоді й однаково, яким шляхом, — зауважив Кіт.
—... аби лиш кудись дійти, — докінчила Аліса.
— О, кудись та дійдеш, — сказав Кіт. — Треба тільки достатньо пройти.

Про Божевільне чаювання та Королевин крокет
Ще один яскравий розділ "Аліси в Країні Див" — Божевільне чаювання. У ньому Аліса потрапила акурат на чаювання Капелюшника, Шаленого Зайця і Сонька. Хоча пропустити його було б складно: годинник Капелюшника спинився, тож персонажі застрягли в так званому tea timeАнглійське чаювання — народна англійська традиція пити чай о 17:00..
Герої чаювання виникли під впливом ще двох популярних на той час англійських приказок: mad as a hatter ("божевільний як капелюшник" — Ред.) та mad as a March hare"("казиться як березневий заєць — Ред.). Капелюшники, до речі, й справді часто божеволіли: отруювалися ртуттю, яку використовували для обробки фетру, і через це галюцинували.

Потім на Алісу чекав Королевин крикет в омріяному квітучому саду. Там все теж було дуже химерним: живі гральні карти, які буди садівниками, перефарбовували білі троянди в червоний. Як виявилося, вони помилково посадили не ті кущі — і зрештою Королева наказує відрубати винуватцям голови. І не тільки їм: до страти засудили також Герцогиню.
До речі, цей розділ вважається алюзією на Війну Червоної та Білої троянд, яка розгорталася в Англії з 1455 по 1486 роки.

У крокет грали не ключками та м'ячами, а фламінго та їжаками відповідно. Невдовзі гра переросла в хаос і розлючена Королева призначила смертну кару всім присутнім. Ба більше, раптово всіх скликали на суд.
На суді розглядали справу Чирвового Валета, який вкрав сім пиріжків і рулет у Королеви. Керував процесом Чирвовий Король.
Дівчинка зауважила, що навіть ця офіційна процедура перетворилася на абсурд: Королева вимагає стратити підсудного ще до вироку, а в діалогах немає ні краплі здорового глузду. Зрештою Королева наказала відрубати голову й самій Алісі — аж раптом героїня прокинулася на березі річки, розімліла від післяобіднього сонця. Дивовижні пригоди виявилися просто захопливим сном.

Історія написання
Жив-був собі Чарльз Лютвідж Доджсон — викладач математики Оксфордського університету. Дорослі знали його як серйозного та педантичного науковця — втім, професор ще в студентські роки знайшов собі творче хобі: письменництво.
Автор надсилав свої вірші та оповідання в місцеві журнали, а згодом їх почали публікувати британські видавництва.
Доджсон активно спілкувався з сім'єю ректора оксфордського коледжу Крайст-черч — Генрі Ліделлом. У ректора були три доньки, і завдяки середній, Алісі Плезнс Ліделл, з'явився один із найвидатніших літературних творів усіх часів.
Одного спекотного літнього дня, 4 липня 1962 року, Чарльз Доджсон катався на човні з малою Алісою. Дівчинка знудилася й попросила свого дорослого друга придумати казку, у якій вона буде головною героїнею — і неодмінно додати туди "якомога більше дурниць".
"Я дуже добре пам'ятаю, як у відчайдушній спробі придумати щось нове я насамперед відправив свою героїню вниз по кролячій норі, абсолютно не думаючи, що з нею буде далі...", — згадував письменник.
Абсурдна історія настільки сподобалась Алісі Ліделл, що вона попросила містера Доджсона записати її. Тож автор узявся за роботу: рукопис він завершив аж у 1864 році. Окрім цього, Доджсон проілюстрував твір 37 своїми малюнками та однією фотографією Аліси. Ця чернетка повісті називалася "Пригоди Аліси під землею — різдвяний подарунок моїй милій дівчинці".

Варто зазначити, що Чарльз Доджсон тоді вже опублікував близько десяти праць із математики та логіки, а також передбачив кілька вагомих наукових відкриттів майбутнього — зокрема, теорію ігор. Тож спочатку він не мав наміру видавати цю химерну історію. Втім, одного разу вона потрапила до рук відомого на той час дитячого письменника Джорджа Макдональдса. Він прочитав історію своїм дітям і ті сприйняли її дуже схвально.
"Непогано було б, якби цю книжку видали, скажімо, десь у 60 тисяч примірників!" — сказав восьмилітній син Макдональдса Гревілл. І Доджсон не зміг відмовити малечі.
Перші тиражі та відгуки критиків були провальними
Так було вирішено показати твір широкому загалу. А щоб його не асоціювали з нудним автором-науковцем, Чарльз Доджсон придумав собі псевдонім. Спочатку він написав своє ім'я, Чарльз Лютвідж, так, як воно звучало б латиною, — вийшло Carolus Ludovicus, тобто Каролус Людовікус. А потім "перетягнув" це ім'я назад англійською, помінявши слова місцями під час трансформації. Так і виник Льюїс Керрол.
Доджсон-Керрол вручив Алісі Ліделл готову книжку 4 липня 1865 року — рівно за три роки після тієї доленосної прогулянки на човні.
До речі, саме Льюїс Керрол випадково придумав видавничу інновацію — першу у світі суперобкладинку. На той час книжки на виході з друку просто обгортали в папір. Втім, Доджсон порадив друкувати на цій обгортці заголовок: так обкладинка менше пошарпається, адже не буде потреби розгортати видання.
Попри це перший тираж "Аліси" дуже швидко зняли з продажу на вимогу автора, який виявив чимало бракованих примірників. З дебютного накладу на сьогодні збереглася лише 21 книжка.
Перші рецензії критиків на "Алісу в Країні Див" були не надто схвальними. Льюїса Керрола ганили за надто дивний та химерний твір як для юних читачів. Хоча навіть невдоволені оглядачі відзначали надзвичайно багату фантазію автора.
"Ми вважаємо, що будь-яка дитина буде скоріше дивуватися, ніж радіти, прочитавши цю неприродну і переобтяжену всякими дивацтвами казку...", — йшлося в одному з перших відгуків на книжку в журналі Atheneum.

Грандіозна популярність "Аліси в Країні Див"
Хоч перший млинець і був нанівець, невдовзі "Аліса" завоювала прихильність мільйонів читачів. Навіть 159 років потому книжку вважають одним із найвідоміших творів вікторіанської літератури. Стиль оповіді, структура, персонажі та образи мали широкий вплив на попкультуру та літературу, особливо в жанрі фентезі. Вважається, що вона допомогла покласти край ері дидактизму в дитячій літературі, започаткувавши епоху, в якій твори для дітей мали на меті "захоплювати або розважати".
Казка грається з логікою читачів — і це забезпечило їй тривалу популярність навіть серед дорослих.
Так письменник-початківець Льюїс Керролл став справжньою зіркою у Великій Британії. "Алісу в країні Див" прочитала навіть сама королева Вікторія. Історія її настільки вразила, що правителька попросила Льюїса Керролла, щоб той присвятив їй свою наступну книгу.
Автор, ясна річ, не міг проігнорувати прохання королеви, тому чесно присвятив їй новий твір: "Елементарний трактат про детермінанти з їхнім застосуванням до одночасних лінійних рівнянь і алгебраїчних рівнянь".
Ще одна цікава деталь: у Китаї деякий час забороняли видавати цю книжку, бо в ній тварини вміють розмовляти і стають на один рівень із людьми, а це вважали неприпустимим.
Залаштунки слави Льюїса Керрола
Слід зауважити, що олюднення тварин — це не єдиний "гріх", який приписували Льюїсу Керролу. Письменник був тихим, сором'язливим, та ще й страждав від заїкань, тому в оточенні інших дорослих він почувався невпевнено. Натомість розкуто та легко вдавалося спілкуватися з дітьми — і біографи Керрола досі бурхливо дискутують про цю особливість, часто підозрюючи митця в педофілічних нахилах.
Втім, є документальні підтвердження того, що Доджсон-Керрол продовжував спілкуватися зі своїми молодшими приятельками й тоді, як ті подорослішали та створили власні сім'ї. До того ж у листуванні Керролла з дівчатами немає навіть натяку на щось більше за дружбу.
А ще через деякий час прискіпливі критики розгледіли в "Алісі в Країні Див" пропаганду наркотичних речовин. Адже в книжці чимало химерних сцен, які нагадують галюцинації: героїня вживає незрозумілі напої та їжу, після яких почувається то більшою, то меншою; тварини й рослини балакають, а персонаж Гусениці невпинно пахкотить люльку.
Поступово Чарльза Доджсона почала дратувати письменницька слава. Він засмучувався, що здобув популярність дитячого автора, а не видатного математика — бо, безперечно, мав і такий потенціал. Доджсон опублікував 256 наукових праць, а визнання йому принесла дивна казка, яку він спочатку взагалі не планував видавати.
Хоч Доджсон і написав продовження свого бестселера, роман "Аліса в Задзеркаллі" (1871), він почав поступово відмежуватися від творчого амплуа. Зустрічаючи шанувальників, казав, що ті помилились і він не знає ніякого Льюїса Керрола, а листи на це ім'я відправляв назад без відповіді.

Екранізації (і не тільки) "Аліси в Країні Див"
Сюрреалістична історія Льюїса Керрола стала натхненням для багатьох митців. Так на світ з'явилися численні кінематографічні, театральні, живописні переосмислення "Аліси в Країні Див".
Зокрема, за понад сто років зняли 15 прямих екранізацій та кілька десятків фільмів, натхненних цією книжкою. Серед них — диснеївський мультфільм (1965); радянський мінісеріал (1981); стрічка культового режисера Тіма Бертона, у якій зіграли Джонні Депп, Енн Гетевей, Гелена Бонем-Картер та інші зірки Голлівуду (2010); український мюзикл (2014) та багато іншого.
Окрім цього, за мотивами історії створили п'ять відеоігор:
- American McGee's Alice (2000) — екшн від третьої особи;
- Alice for the iPad (2010) — інтерактивна книга з ілюстраціями Джона Тенніела;
- Alice in Wonderland (2010) — action-adventure за фільмом Тіма Бертона;
- Alice: Madness Returns (2011) — продовження American McGee's Alice;
- Alice VR (2016) — науково-фантастична інтерпретація повісті Керрола.
Зрештою, популярність "Аліси в Країні Див" Льюїса Керрола сміливо можна назвати космічною, адже на честь персонажів казки (Березневого зайця, Капелюшника, Казна-Що-Не-Черепахи, Білого Кролика та Кішки Діни) навіть назвали п'ять астероїдів.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]