"Ми розповідаємо світові, що таке Росія, а не вони нам": Оксана Забужко про підсумки "Берлінале-2024"

"Ми розповідаємо світові, що таке Росія, а не вони нам": Оксана Забужко про підсумки "Берлінале-2024"

"Ми розповідаємо світові, що таке Росія, а не вони нам": Оксана Забужко про підсумки "Берлінале-2024"
Оксана Забужко оголошує переможця "Срібного ведмедя" за найкращий сценарій на "Берлінале-2024", Берлін, 24 лютого 2024 року. Фото: JOHN MACDOUGALL/AFP via Getty Images

Письменниця Оксана Забужко цього року була членкинею журі основного конкурсу на Берлінському кінофестивалі. Вона оголошувала переможців за найкращий сценарій та під час церемонії нагадала, що війна Росії проти України — це війна на знищення.

В ефірі "Культури на часі" Оксана Забужко розповіла про те, як відстоювала інтереси України під час фестивалю та який меседж мають транслювати українські митці за кордоном.

Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

Наскільки тема війни в Україні була на порядку денному під час Берлінського кінофестивалю?

Увага відійшла на другий план порівняно з усім тим, на що світ розвернув свої голови після 7 жовтня. Саме тому таке велике значення має меседж, який посилають діячі української культури щоразу, коли отримують в руки мікрофон. Саме тому так важливо те, що ми говоримо і як ми це говоримо, щоб це пробивало свідомість західної аудиторії блискавично, щоб вони стиналися і розуміли, що безпосередня загроза їхньому благополучному існуванню саме ось тут — з боку Росії.

"Ми розповідаємо світові, що таке Росія, а не вони нам": Оксана Забужко про підсумки "Берлінале-2024"
Оксана Забужко на відкритті "Берлінале-2024". Фото: Monika Skolimowska/picture alliance через Getty Images

Головною подією пресконференції основного журі, у якому я була членом, у викладі всіх європейських медій, стала сирена про відбій тривоги по Україні, яка так "вдало" збіглася з початком пресконференції. Цей сигнал сирени, який я ввімкнула в себе в телефоні, дав мені можливість побачити на мить залу абсолютно переляканих, отетерілих облич; переляканий голос, який коментував, що "this is something connected with the situation in Ukraine". Я оцей російський дискурс дуже люблю. У нас не situation, у нас — холєра ясна — extermination war, війна на знищення і vernichtungskrieg.

Я сказала це на фінальній церемонії з врученням "ведмедів", вигавкавши собі слово, бо за протоколом члени журі мали тільки вручати нагороди. "The Silver Bear for best screenplay goes to Matthias Glasner for Sterben", — це все, що я мала сказати. Перед тим я відразу сказала, що сьогодні друга річниця вторгнення в Україну і було б дуже дивно, якби українка нічого при цій оказії на сцені не сказала. Це важливо, коли у трансляції всіх німецьких медіа в суботу весь світ чує vernichtungskrieg – "війна на знищення". Вони цей термін вживають тільки стосовно гітлерівських війн Другої світової: стосовно Голокосту, стосовно атаки Німеччини на Радянський Союз 41-го року. От запам'ятайте: Росія розв'язала vernichtungskrieg. Не просто, значить, якийсь там "воєнний конфлікт" чи "ситуація в Україні".

Ці речі потрібно проговорювати за кожної нагоди. Треба вміти вписатися. Це не означає, що коли люди сидять за банкетними столами, треба ввалюватися у закривавлених черевиках та бігти по столах із криком — мовляв, ви нас не розумієте. Треба знайти сценографію, в якій ми, отримавши мікрофона, говоримо і приводимо їх до тями. Це є головним творчим обов'язком усіх діячів української культури, які потрапляють на Захід. Звичайно, це було моєю місією номер один на "Берлінале", була ще інша місія — суддівська.

У своїй завершальній публікації у Facebook ви написали: "Прощавай, «Берлінале». Ти було не конче втішним, але з біса повчальним, за одним заходом давши за 10 днів нажити собі і нових друзів, і нових ворогів". Чи довелося відстоювати український інтерес у колективі журі, коли ви ухвалювали спільні рішення про переможців?

Довелося, попри те, що в основній програмі українських фільмів не було. Основне міжінтернаціональне журі — те, яке роздає сім "Срібних" і одного "Золотого ведмедя", — подивилося 20 конкурсних фільмів. Українського серед них не було жодного. Був один фільм російського режисера, про який мене дирекція попередила запобігливо і виправдально наперед, пояснюючи, що Віктор Косаковський, автор фільму "Архітектон", давно емігрував і давно проти Путіна. "Хороший рускій", кажучи українським дискурсом. Я сказала, що це ж не означає, що я накидаюся на всіх росіян і відразу починаю кусати їх за ноги — ні, подивимося, розберемося.

Чи довелося переконувати колег, що хороших росіян не буває? І якими аргументами?

З цією темою треба працювати обережніше. Тут треба проводити майстеркласи, розколупувати пінцетом російську токсичність навіть у творах цілком, здавалось би, демократично налаштованих і за життя, і проти війни, і так далі, і так далі росіян. Так чи інакше, це люди, які ввібрали в себе токсичність російської імперської культури, відокремленість естетичного від етичного. Я дивилася і згадувала тичиненське "Замість сонетів і октав": "Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла?"

"Іскуство внє політіки" — а подивіться, як там красиво виставлений кадр, які там довгі плани, — це сила, якою опромінювала Росія мізки західних митців та інтелектуалів упродовж останніх 20 років на всю суму своїх нафти і газу. А для митців це дуже спокусливо, бо це дає ілюзію, що мистецтво незалежне і що я можу собі бавитися без будь-якої відповідальності.

Якщо 20 років тому на рівні кінофестивалів класу А чи інших міжнародних самітів в інших галузях мистецтва сказати, що я політикою не цікавлюся, то для митця це було розписатися у власному ідіотизмі.

Нині це тренд, який треба детоксикувати, який треба аналізувати, поборювати і пояснювати, чому я цього не приймаю, тобто натискати на ті кнопки впізнаваного морального "ні", які залишилися в етосі західних митців і інтелектуалів.

Але навіть цей фільм не був найтруднішим. Найтруднішим був німецький фільм Андреаса Дрезена, його сюжет виявився досить драматичним, болісним, він ще відгукнеться. Ім'я Дрезена мені ніяким чином не прорезонувало. Вже повертаючись додому, на літаку у колег, я довідалася, що цей самий Андреас Дрезен, обвішаний багатьма нагородами багатьох фестивалів, був серед тих діячів німецької культури, хто у 22-му році підписав прокремлівський лист на тему "не давати Україні зброю, бо це розпалює війну". Бог свідок, присягаюся, я цього не знала. Звичайно, мені б легше працювалося, якби я це знала від початку.

Оксана Забужко про фільм "Від Гільди з любов'ю"
Кадр із фільму "Від Гільди з любов'ю". Фото: Berlinale

Я просто подивилася сам фільм, який викликав у мене на фізіологічному рівні реакцію збурення. Фільм з часів Другої світової війни, фільм про хороших німців, які в 43-му році мали підпілля, збиралися і слухали Москву, всіляко підтримували Радянський Союз. Відповідно, гестапо їх викрило і всіх стратило. "Від Гільди з любов'ю". Головна героїня — молода мама, яка допомагає чоловікові-радистові. Її в кінці гільйотинують, після того з'являються титри, що це реальний сюжет, її син вижив, відданий її родичам, народжений у в'язниці. Він з'являється на публічній прем'єрі.

А треба розуміти, що журі дивиться фільми в окремому залі, щоб на нас ніхто не впливав, і ми ні на кого не впливали. Як присяжні в американському суді. У нас закриті перегляди, на які ми можемо привести одного знайомого. Але насправді це все відбувається в підводному човні. Тобто 10 днів семеро людей у підводному човні, здані на себе, людей дуже різних профілів, дуже різних настанов, дуже різних енергій. Тобто має скластися група, яка може принаймні співпрацювати, щоб винести якесь там притомне колективне рішення по цих самих восьми нагородах.

На публічній прем'єрі з'являється син головної героїні, якому нині 87 років. Він із вдячністю розповідає, що йому розказували про маму. Але у мене реакцію абсолютно психологічного відторгнення викликала ідея хороших нацистів, бо в цій тюрмі всі цій жінці співчувають. Зник образ садистки-наглядачки жіночого концтабору, який ми успадкували від попередньої культури. Все, німцям треба вернути собі своїх тат і мам хорошими німцями з людським обличчям. Тому цей фільм дуже вміло, по-пропагандистськи і точно натискає на больові точки саме німецької аудиторії, ну і зроблений він професійно, в ньому хороші актори.

На випадок, якщо це інтерв'ю перекладатиметься німецькою, я не буду скромно пояснювати, що у тому, що він не одержав жодних нагород, є певна моя заслуга і три дні моєї роботи в журі. Переконань в тому, що я не вірю в good nazis. У цього фільму були свої ревні захисники серед журі, не буду називати імен. А потім я довідуюся, що виявляється, що цей самий Андреас Дрезен — із колишньої НДР, тобто радянського вишколу, штазівського; той самий, який підписував звернення, щоби нам не давали зброї. Інтуїція мене не підвела.

Роблю висновок, що дуже добре, що ви були в основному журі конкурсу.

Непогано. Я не всіма рішеннями задоволена в підсумку. Але на загал воно мені трохи коштувало: і нових друзів привезла, і нових ворогів.

Щодо нових ворогів, ви планували просвітити вашого колегу в журі, прихильника Путіна і Трампа Альберта Сера. Чи вдалося?

Звичайно, так. Подивіться ще раз трансляцію пресконференції, де ставлять питання, як я почуваюся поруч з Альбертом Сера, який у своєму інтерв'ю в Москві сказав, що він любить Путіна і хотів би працювати на КГБ чи ФСБ. Не треба демонізувати цього самого Сера. Він якраз не був головною проблемою моєї роботи в підпільному фронті впродовж цих 10 днів.

Він — типовий європейський лівак, іспанець, який не має зеленого поняття, що це за Росія і що там з нею відбувається. Він збирається знімати фентезійний фільм про те, як американці приїздять в Росію для переговорів з якогось лізингу і далі щось там відбувається. У зв'язку з цим він радісно поперся у 2018 році в Москву на кінофестиваль, чого в принципі дорослий хлопчик вже не мав би робити. Але він не є дорослий хлопчик. Він має добру кінематографічну репутацію, але він з тих вічних 50-літніх хлопчиків. Він єдиний з чоловічого складу журі був з метеликом і виглядав так, як на церемонії "Оскара". Ну красивий, як там у тої мавпочки: хто до розумних, хто до красивих. Такі стають достатньо легкими жертвами російської пропаганди. Коли ми прощалися, то я сказала: будь уважним, не вір росіянам.

Після тої пресконференції багато сміялися і глузували з нього, він не вміє відбиватися у політичному форматі. Він відразу поплив із цього питання.

Ви вже трохи згадували і про українські фільми в різних конкурсах. Там була "Редакція", "Мирні люди", "Трішки чужа", короткометражний фільм американця українського походження "Образа". Що із цього встигли подивитися та які ваші враження?

Мені вдалося подивитися два українські фільми, які були в програмі Forum. Це не основна конкурсна програма. Це "Редакція" і "Мирні люди" (Intercepted), фільм побудований на перехоплених розмовах. Мені досить дорого коштувало вирватися на ці перегляди, бо графік був абсолютно божевільний. Я втекла на Intercepted під прикриттям оргів, які доброзичливо до мене поставилися; відмазавшись від візиту до мера Берліна. Досить підіймати рейтинги німецьким політикам, важливіше в цей час подивитися українські фільми. Добре, що я його побачила в німецькій аудиторії.

Для німецької публіки шоком були ці розмови, шоком був весь російський наратив. Німці все ще перебувають на стадії відкриття, що це не війна Путіна, а війна російського народу.

Війна, в якій Путіна підтримує російський народ. І відповідь на запитання "Хотят лі рускіє вайни?" є абсолютно ствердною, і коли вам розповідали, що вони за мир, то вам брехали. Це пропаганда ще з радянських часів, яка бетонні прошивки лишила, що ніхто ж не хоче війни. І зараз, на цій стадії, цей фільм дуже важливий і дуже потрібний. Я сказала це режисеру та продовжую говорити: у фільмі є одна проблема — субтитри, які робилися за порадою і консультацією копродуцентів. Не треба слухати західних колег у тому, як перекладати росіян. Субтитри вилизані, санітаризовані. Lost in translation, розумієте?

Так, але в цьому фільмі ще важливо, з якою інтонацією, з якою емоцією говорять росіяни між собою. Це принаймні чути, але дійсно в субтитрах вона втрачається.

На субтитри треба взяти додаткові кошти. І коли цей фільм буде презентуватися по Європі, обов'язково треба попрацювати над субтитрами, які б якісно відтворювали тон, інтонацію особистості. Бо це губиться цілковито. Знаєте, є така школа перекладу західних синхроністів, які редагували Путіна від 2000 року. Європа не чула "мочіть в сартірі", коли він говорив про чеченців. Це не перекладалося на самітах. "We are going to kill them" — це не "мочіть в сартірі", це інша особистість. Те, що політична еліта Росії говорить блатним жаргоном, стало відкриттям для Заходу після 24 лютого 2022 року. Тягнутися зараз за цією школою і, умовно кажучи, замість "мочіть в сартірі" казати "we will kill them" — відмовляйтесь. Звертаюся ще раз до продюсерів, і до режисерів, і до всіх, хто працювали з цим фільмом: не слухайте тут ваших західних партнерів, а вчіть їх, тому що тільки ми знаємо цю першу правду. Ми розповідаємо світові, що таке Росія, а не вони нам.

"Редакція" — прекрасна чорна комедія. Надзвичайно вдалий дебют режисера Бондарчука, і я сподіваюся, що цей фільм піде в Україні в широкий прокат.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок