Перший велосипед “Україна” зійшов з конвеєра Харківського велосипедного заводу у 1926 році. За майже сто років свого існування він перетворився на харизматичне уособлення велосипеду як такого: якщо велик, то точно “Україна”.
Сьогодні, дивлячись на нього, хтось ностальгує за дитинством, хтось бачить його практичні переваги, а хтось їздить на ньому, бо “ретро” завжди в тренді.
На честь Дня незалежності журналістки Анна Єресько й Олена Зашко знайшли трьох поціновувачів велосипеду “Україна” та поговорили з ними про паралелі між нашою країною та її тезкою-велосипедом.
Історія “України”
У роки Першої світової війни підприємець Олександр Лейтнер евакуював свою велосипедну фабрику з Риги до Харкова. Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року вона була націоналізована, і в 1923 році на її базі було засновано Харківський велосипедний завод. Саме там у 1926 році почалося виробництво єдиної моделі чоловічого дорожнього велосипеда "Україна".
Втім, це була ще дореволюційна модель велосипеда. Інформації про його конструкцію та кількість вироблених велосипедів не залишилось. Більш відому нам модель виробили на Харківському велосипедному заводі у 1961 році – це біла “Україна” В-120.
У 1966 році ХВЗ випустив 10 мільйонний велосипед – ним стала "Україна" У-130. У 1979 році з конвеєра зійшов уже 20 мільйонний велосипед, а до розпаду СРСР їх кількість досягала 30 мільйонів. За більш ніж п'ятдесятирічний період випуску він став настільки популярним, що навіть сьогодні, у більшості випадків, усі старі дорожні велосипеди називають "Україна".
Денис Угорчук, Київ: “Україна” — це свобода
Денис не звик прив’язуватись до матеріальних речей: він обрав саме “Україну”, бо може спокійно полишити її де завгодно, не переймаючись, що її можуть вкрасти.
“Я не бачу сенсу тягати з собою ланцюг із замком, дорожчим за самий велосипед, і фанатично пристібати велик до найміцніших дерев, — пояснює Денис. — Я купив “Україну” на початку карантину і був упевнений, що його хтось поцупить. Але цього не сталося”.
Денис любить свою “Україну” за відчуття легкості та свободи, яке вона йому дає. Він порівнює її з кадилаком, бо “Україна” довша за сучасні велосипеди й передбачає пряму поставу спини в того, хто на ній їздить.
“В “України” є свій стиль, своя специфіка їзди, вона дуже пасує до Подолу, де я живу, — говорить хлопець. — Так само як і Україну, її треба постійно ремонтувати, але вона і далі їде”.
Денис Василенко, Харків: “Україна” — це родинний символ
Харків’янин Денис — інженер. Він ставиться до речей раціонально: забрав “Україну” в бабусі з села, коли в нього вкрали велосипед. “Я вирішив, що мені потрібен велосипед, що не привертатиме уваги крадіїв, — говорить Денис. — А в бабусі він стояв без діла після дідової смерті”.
Хлопець сприймає свій велосипед як родинний символ: на ній їздив дід, потім бабуся, потім батько, тепер вчиться молодша сестра. “Якщо ця традиція продовжиться на наступні покоління, буде круто!”
Денис займається конструюванням і виготовленням різних об’єктів, від іграшок до захисних обладунків для лікарів, і в нього є ідея скласти дві “України” в один плавучий чи вантажний велосипед.
“Звісно, мені хотілося б, щоб цей велик не треба було постійно лагодити, — розмірковує Денис. — Так само як хочеться просто жити в Україні без постійної боротьби за щось чи проти чогось. Але якщо поломку можна усунути, то чому б цим не зайнятись?”
Ярослав Бойчук, Кути: “Україна” — це надійність
Ярослав працює контролером у “Прикарпаттяобленерго” і любить цю роботу, бо завдяки їй може ходити по людях і спостерігати, як вони живуть.
“Моя філософія — це людинолюбство”, — говорить він. З іншого боку, із такою роботою він щодня долає по 25 чи навіть 30 кілометрів розкиданими по горах селами. Тож йому конче необхідний надійний транспорт. Саме таким для нього є велосипед “Україна” випуску початку 90-х.
“На цей велосипед я міг посадити двох дітей, а повертаючись з роботи, можна зайти в магазин, потім навішати на руль сумки із продуктами, ще й мішок із зерном для курей покласти на раму, — пояснює Ярослав. — Навіть свою дружину, яку я вже не можу носити на руках, я можу посадити на велосипед!”
На "Україні" їздить багато знайомих Ярослава. Пані Люба говорить, що купила велосипед 37 років тому, коли виходила заміж. “Питають мене чому я їжджу на “Україні”. А я кажу: бо я українка”, — хвалиться вона сусідові.
У прикарпатському містечку Кути багато хто їздить на “Українах”: нема сенсу купувати новий велосипед, коли старенький не підводить. Велосипеди ніхто не пристібає, адже в Кутах нема крадіжок. “Ми досі живемо в такому містечку”, — усміхається Ярослав.
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
