Данило Демуцький — революціонер у світі кінематографічного кадру, український фотограф та кінооператор, який, зокрема, працював над фільмами Олександра Довженка.
Творчий тандем Демуцького і Довженка показав світові шедеври українського кіно, як-от "Арсенал" та"Земля".
Суспільне Культура розповідає про митця, чиє життя було наповнене творчістю, проте покалічене сталінськими репресіями. В таких умовах він створював унікальні роботи, що досі збирають овації не тільки в Україні, а й у всьому світі.
«...молодий оператор виявляє себе на висоті виняткової художньої майстерності, смаку, темпераменту (не думайте, що той, хто крутить ручку апарата, не повинен мати темперамент художника)", — саме таким був відгук у журналі "Кіно" про роботу Демуцького.
Перший фотоапарат та нагорода в Парижі
Народився Данило Демуцький 4 липня 1893 року в селі Охматів (нинішня Черкащина), у родині лікаря, учня Миколи Лисенка та відомого фольклориста Порфирія Демуцького. Батько походив із дворянської родини, а мати майбутнього оператора — Устина Данилівна — належала до козацького роду та була знавчинею української народної культури.
З дитячих років Данило захопився музикою та мріяв стати диригентом. Коли став учнем київської гімназії, батько подарував хлопчику фотоапарат — відтоді почалась його любов до фотографії. Проте освіту Данило обрав іншу — вступив до університету Святого Володимира (нині це Національний університет імені Тараса Шевченка) на медичний факультет. Та після першого відвідування моргу майбутній митець вирішує перевестися на юридичний.
Захопившись фотографією, Демуцький долучається до київського товариства фотолюбителів "Даґер", а у 1913 році вперше виступає на "Всеросійській виставці художників світлопису" з чотирма пейзажами, які він зняв на об’єктив-монокль. Свої нові роботи презентував на виставках у Києві, Харкові, Одесі, Москві та Петербурзі.
У 1925 році юнак поїхав на Міжнародну виставку ужиткового мистецтва в Париж, де за свої знімки отримав золоту медаль та визнання. Повернувшись на батьківщину, працював фотографом у журналах "Вестник фотографии" та "Солнце России", а пізніше — у власній фотомайстерні при театрі "Березіль" Леся Курбаса.
Початок роботи кінооператором
Згодом Данило познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Валентиною. Вона стала його підтримкою та опорою, а також захоплювалась музичним мистецтвом. У 1925 році вони переїхали до Одеси, де Данило Демуцький став завідувачем фотолабораторії на Одеській кінофабриці ВУФКУ та поступово опановував операторське мистецтво. Проте цей шлях не був легким: кінооператорів могли навчати тільки фахівці цієї ж професії, а охочих було небагато.
Як зазначав сам Демуцький, ніхто не хотів розкривати таємниці операторської майстерності. У цьому хлопцеві допоміг кінооператор Олексій Калюжний. Він підтримав Данила у прагненні опанувати цю професію і навіть дав йому на одну ніч апарат, щоб той зрозумів принципи роботи та попрактикувався. Данило познайомився з німецьким режисером Йозефом Роною, з яким вони зняли дві стрічки за сценарієм Олександра Довженка — "Вася-реформатор" та "Ягідка кохання".
Перша кінокартина до сьогодні вважається втраченою. Під час роботи над цими фільмами Данило Демуцький заприятелював з Олександром Довженком — дружба, що стане вирішальною у формуванні творчого доробку оператора.
Першою відомою роботою Данила Демуцького як кінооператора стала стрічка "Два дні", що вийшла на екрани 1927 року. У цьому фільмі стає виразним основний стиль зйомки Демуцького — "м’яка оптика". Він пильно стежив за освітленням кадру, що допомагало не тільки створити гарну картинку, але і передати настрій сцени.
Зйомка фільмів "Арсенал" та "Земля"
Разом із Довженком Данило поїхав у відрядження Берлін — Лондон — Париж, де вони відвідували художні виставки, зокрема побували у музеї імпресіоністів. Такий досвід допоможе Демуцькому в майбутніх кінороботах. У 1928 році разом із Йозефом Роною та Олександром Довженком вони почнуть зйомки фільму "Арсенал". Там проявились всі тонкощі майстерності кінооператора.
Працюючи зі світлом, Демуцький характеризував персонажів світловим супроводом, підкреслюючи монументальність образу. За спогадами сценографа Йосипа Шпінеля, він як оператор глибоко відчував задум режисера та говорив:
"Не думайте про мене, будуйте декорації, як вважаєте за потрібне. А я вже докладу зусиль, щоб їх освітити та зняти".
У 1930-му Демуцький та Довженко зняли фільм "Земля", який став невіддільною частиною українського кінематографа та здобув прихильність представників міжнародної кіноспільноти. Данилу вдалося втілити ту "стихію землі", яка стала головною героїнею фільму.
У стрічці пейзажі відіграли вирішальну роль та показали всю майстерність кінооператора.
Нідерландський кінорежисер Йоріс Івенс писав про "Землю": "Коли побачиш цей фільм, то відпадає можливість говорити про розподіл фільмів на документальні та ігрові, тому що глядач мимохіть відчуває документальність "Землі".
Репресії та заслання в Ташкент
У 1932-му Демуцького заарештовують за звинуваченням у розголошенні даних та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського "Україна". Данило провів за ґратами чотири місяці, проте арешт наклав свій відбиток на життя митця.
19 жовтня 1934-го він був заарештований НКВС вже у Києві, де працював оператором Київської кіностудії. Цього разу митця звинуватили у тому, що він був родичем активного члена білоемігрантської організації та мав із ним зв’язок.
У своїх спогадах Демуцький писав, що бачив цього чоловіка лише один раз у житті ще в 1918-му, коли той приходив до батька, і взагалі нічого не знав про його життя. Слідчі не повірили Данилу, та після чотирьох місяців арешту повідомили, що йому заборонено проживати в 15 населених пунктах СРСР терміном на три роки. Заслання митець відбув у Ташкенті, тому що там було кіновиробництво. Проте до оператора ставились вороже, і Данило продовжив свою роботу на кіностудії, але вже як фотограф та кінодокументаліст. З режисером Олександром Кордюком Демуцький зняв художньо-документальний фільм "Країна весни".
У січні 1938 року Демуцького знову заарештовують, разом ще з двадцятьма провідними працівниками студії за наклепом психічно хворого хлопця.
Слідство тривало сімнадцять місяців, Данило перебував під арештом. Врешті справу закрили, а Демуцького реабілітували. Він повернувся до Києва.
Перша світова війна та зйомки в кольорі
На Київській кіностудії він встиг відзняти тільки один фільм — "Роки молоді", але після початку Першої світової війни кіностудія евакуювалась до Середньої Азії, Данило знову потрапив до Ташкенту. Там він разом із режисером Володимиром Брауном працював над новелою "Сині скелі" та над оборонним фільмом "Остання черга". У 1945 році з режисером Набі Ганієвим створив фільм "Тахір і Зухра" — глибоко національну, романтичну стрічку, яка вийшла в міжнародний прокат.
У повоєнні роки Демуцький працював на Київській кіностудії, де відзняв один із найкращих детективів про війну — "Подвиг розвідника". Окрім цього, до фільмографії увійшли стрічка "В мирні дні", що взяла приз кінофестивалю в Карлових Варах за найкращу операторську роботу, та "Тарас Шевченко", де Демуцький уперше працював у кольорі.
За кілька днів до смерті йому надали звання "Заслужений діяч мистецтв Української РСР", а для всіх кінооператор залишився класиком світового кіно.
Помер Данило Демуцький у Києві 7 травня 1954 року і похований на Байковому кладовищі поряд із батьком.
"Помер великий художник нашої кінематографії", — написав Олександр Довженко у некролозі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
