Чи знаємо ми, якими є хижаки насправді: чи вони такі страшні, як інколи їх представляють у фантастичному кіно, чи, скажімо, вони так само милі, як герої анімаційного фільму "Король Лев"?
Марина Шквиря, зоологиня, спеціалістка з екології та поведінки великих хижих тварин, кандидатка біологічних наук у своїй книжці "Хижі хроніки" оповідає справжню історію великих хижаків — розповідає про те, як вони будують сім'ї, займаються сексом, народжують уночі, про піклування одне про одного та любов. Ця книжка — передусім про розуміння тих, хто є поруч, навіть якщо вони виглядають інакше і страшать.
Суспільне Культура у партнерстві з видавництвом "Віхола" публікує уривок нонфікшену.
Я не антрополог, не етнограф тощо й небагато знаю про міфи та релігійні уявлення. Але в дитинстві слухала казки про Вінні Пуха й Вовчика-братика, в дорослому віці бачила під час подорожей давні наскельні малюнки, в піснях, фільмах, кліпах, картинах і книжках ловлю образи хижаків. Вони можуть нам снитися, вони викликають певні емоції та асоціації. І це такий заплутаний і глибокий шар підсвідомості й свідомості людської цивілізації, що уявити наш світ без тигрів і вовків просто неможливо. Колись люди вважали цих хижаків магічними створіннями, хоча це не робило їх недоторканними.
Наочний приклад — айни, народність Японських островів (колись ще Курильської гряди та Сахаліну), і їхнє ставлення до ведмедя. Для цього народу ця тварина якщо не бог, то точно об’єкт культу. Але полювання на ведмедя при цьому — важлива частина побуту. Айни зберігали традиційну культуру досить довго, й дослідники зібрали багато матеріалу про історію співіснування айнів та ведмедів до того, як це було втрачено. Айни їли ведмеже м’ясо, одягалися у ведмежі шкури, платили податки тими самими шкурами, використовували частини тіла ведмедя в обрядах.
Дуже дивним для сучасної людини є так зване ведмеже свято ієманте— проводи ведмедя у світ духів. Айни вирощували ведмежа, наче члена родини. Могли навіть груддю підгодовувати. А потім убивали його в три-чотири роки, щоб він став провідником і посланцем їхніх молитов до духів. Ритуал був таким важливим, що між ворогуючими поселеннями айнів навіть оголошувався тимчасовий мир. Ведмедя вбивали, потім з відповідними почестями розбиралися з тілом і кістками. Логіка була така, що вдячний за опіку й ставлення до нього ведмідь перейде у світ духів і забезпечить населенню «по блату» сите життя і вдале полювання. Для полювання на ведмедя в природі були окремі правила й ритуали. А в казках нерідко зустрічався сюжет подружнього життя жінки та ведмедя й народження в них сильних людей.
Інтерес до ведмедя може частково пояснюватися не так його силою, небезпечністю, інтелектом чи особливостями біології, як антропоморфністю.
Чи схожий ведмідь на людину? Трохи є. В нього кругла голова, схожа на людську статура, звичка ставати на задні лапи. А ведмежата— взагалі чисті діти. Тому й ведмедики Тедді такі популярні.
У моїх колег, дослідників ведмедів, є приказка: "Ніхто не вбив так багато, як Вінні Пух". Чому? Бо люди ведуться на інфантильні риси та антропоморфність. А ведмеді, хоч і видаються нам симпатичнішими, ніж крокодили, не ставляться до нас лояльно.
За легендами багатьох народів, ведмідь— це людина, яку Бог у ролі покарання за різні провини перетворив на звіра. Ведмедем ставав мірошник, образивши своїх гостей на весіллі або обваживши людей фальшивою міркою. А ще чоловік, який надумав налякати Христа і у вивернутому кожусі вискочив з-під моста й кинувся йому під ноги. На ведмедя було звернено чоловіка, що сховався під овечою шкурою і не побажав дати притулку Богу, або ж посмів вийти до Христа з вимазаними в тісті руками, або місив хліб ногами. Ще легенди розповідають, що Бог перетворив людину на ведмедя за вбивство своїх батьків, за негостинність або за бажання отримати владу над іншими людьми.
Вважалося, що ведмідь, якщо з нього зняти шкуру, подібний на людину: самець— на чоловіка, а ведмедиця — на жінку. У ведмедя, на думку тих, хто це вигадував, людські очі, ступні і пальці. І звички теж людські: він уміє ходити на двох ногах, умивається, годує грудьми своїх дітей, няньчить і любить їх, молиться, радіє і сумує, розуміє людську мову і сам іноді говорить. Ведмідь навіть дотримується різдвяного посту: смокче свою лапу. Як і люди, він небайдужий до меду й горілки. Це, до речі, сумна правда. Ведмеді дуже адиктивні до алкоголю та цукру. Мансі й тувинці вважали, що ведмідь був богом і спустився на землю полювати — та так і залишився.
Через своє людське походження ведмедю не дозволено їсти людину, а людині— ведмежатину. Як і вовк, ведмідь може задерти корову лише з Божого дозволу, а на людину нападає за вказівкою Бога, в покарання за скоєний нею злочин. На жінок він нападає не для того, щоб їх з’їсти, а щоб відвести до себе. Від зв’язку жінки з ведмедем на світ народжуються богатирі. Все це можна зустріти в казках, піснях та легендах.
У Японії, в індіанців Північної Америки, в племен у північній частині Тихоокеанського басейну і навіть у Європі існує багато казок і легенд про шлюби жінок і ведмедів. Сюжет зазвичай такий: ведмідь допомагає жінці або дівчинці в біді й запрошує жити з ведмежою сім’єю. Жінка стає дружиною ведмедя, а дівчинка зростає з ведмежатами і згодом обирає одного з них у чоловіки. Це слід тотемічної ідеї єднання жінки і звіра. Дуже характерно для культів родючості. Тому в розкопках невипадково знаходять статуетки жінок і ведмедів поруч.
У греків ведмідь присвячений місячним богиням Артеміді і Діані, а також служить атрибутом Аталанти і Євфимії. Дівчата, які брали участь в обрядах Артеміди, називалися "ведмедями" й носили клапті одягу, що імітують ведмежу шкуру. Діана навіть перетворила німфу Каллісто на ведмедицю. Артемізон — так називався березень, коли в південній Європі ведмеді прокидалися.
Рідше трапляються казки про жінок-ведмедиць. Наприклад, у болгар є казка про злу мачуху, яка вигнала нерідну дочку прати чорне хутро в ополонці. Та зустріла старця, до якого поставилася ввічливо. Той сказав накинути хутро на плечі— й воно стало золотим. Мачуха відправила рідну дочку, але та нагрубила старцю, й накинуте на плечі хутро перетворило її на чорну ведмедицю. Хто ж був той старець? За місцевими віруваннями, Святий Андрій. Болгари вірили, що колись цей святий зорав поле, впрягши в нього ведмедя. І жорстока традиція водити ведмедів на ціпку в ромів також була пов’язана з культом святого.
Дуже багато міфів про ведмедя пов’язано з тим, що він спить узимку. Наче природа, яка засинає і відроджується. Навесні навіть святкують Комоїдицю або Благовіщення— як час, коли ведмеді виходять з барлогу й зустрічають весну. Барлог ведмедя символізував материнське начало і захист, а вихід зі сплячки— відродження й перехід до нового життя. До речі, поява навесні з барлогу ведмедиці з малими— це прикмета прийдешнього тепла, відродження й символ воскресіння. Хоча таке видовище й справді може дуже наблизити людину до дива воскресіння. Ми вже говорили, що головна причина нападу на людей— це зустріч з матір’ю-ведмедицею.
У християнстві образ ведмедя здавна означав зло, диявола, жорстокість, жадібність, плотський апетит. Вважали навіть, що ведмежата народжуються безформними, і таким чином їх визначали як символ трансформації влади християнства над язичниками. Ведмідь є на емблемах святих Бландіни, Галла, Флорентина, Максима. Битва Давида з ведмедем символізує конфлікт між Христом і дияволом.
Ведмідь у давніх культах— не просто символ чи священна тварина. Це бог. Саме так. Неандертальці ховали кістки ведмедів в окремих печерах. У нас теж є такі. Ритуальні поховання ведмедів різних історичних періодів є повсюдно: від Альп до Америки.
Контакт з богом завжди обростав ритуалами. Лапландці після полювання на ведмедя три дні вважалися нечистими. Вони роздягалися, жінки плювали їм в обличчя червоним соком вільхи, і потім мисливці сиділи в ізоляції в спеціальній юрті. А м’ясо віддавали через отвір— не через двері. Марійці вважали ведмедя богом зла, що відповідає за бурі.
Фіни й інші народи мали традицію уникати покарання за вбивство, переконуючи ведмедя, що його вбив хтось інший. Алеути вірять, що душа білого ведмедя три дні перебуває на місці смерті. Так само як айни, орочі та нанайці приносили ведмедя, якого виростили і якого вигодувала жінка, в жертву— вірили, що отримають посла до бога. Слов’яни ніколи не забували табу на ім’я та вірування, пов’язані з ведмедями. В Європі релігійне значення ведмедів швидко почало стиратися християнством і залишилось у геральдичних символах. У нас він, наприклад, на гербі Закарпаття.
До речі, які в нас в Україні свята з ведмедями? Чи чули колись про Маланку? Це свято середини січня, що також має язичницькі корені, важливими героями карнавалу в цей день є циган і ведмідь. Люди в костюмах щедрують і гуляють по хатах, виганяючи символічно злих духів. Аналоги нашої Красноїльської Маланки є і в Центральній Європі. Це Кукер у Болгарії, Бушояраш в Угорщині, Фашинг у Німеччині, Курентован’є в Словенії, Звончари в Хорватії тощо. В усіх цих дійствах один з головних персонажів— Ведмідь або інше велике кошлате створіння, роль якого завжди грають неодружені чоловіки.
Лілія Мусихіна в чудовій книжці «Звірослов» розповідає про міфологему тваринного світу українців. Там знову-таки багато ведмедя. Ведмідь у казках і друг, і слуга, і господар. А ще— символ хіті й сексуальної активності. Саме ведмідь найчастіше згадується в сороміцьких піснях.
Ще одна цікава функція ведмедя — охоронець скарбів. Легенди про захований скарб у ведмежій шкурі чи ведмідь-могилу, де лежить золото під охороною звіра, досить поширені.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected].
