Суспільне Культура спробувало розібратись у "чутливих читачах" та "чутливих авторах" в Україні та поза її межами.
"Часи змінюються, і чутливість змінюється, і, на щастя, ми тепер визнаємо, що деякі речі в старих книгах можуть дуже засмутити деяких сучасних читачів і більш різноманітну читацьку аудиторію", — розповідає актор, комік і автор художньої літератури для молоді Чарлі Хігсон у публікації видання The Guardian.
Останні місяці у ЗМІ з'явилося кілька повідомлень, що книги відомих письменників зазнають змін у найближчих перевиданнях згідно з рекомендаціями "чутливих читачів" (sensitivity readers). Редагування, зокрема, зазнали книги Роальда Дала, Агати Крісті та Яна Флемінга. Прихильники такого підходу стверджують, що "літературна якість твору значно покращується", коли його рецензують та редагують інші люди з "конкретної нації чи спільноти, про яку пише автор".
Водночас критики звинувачують "чутливих читачів" у фактично цензурі та зазначають, що перероблення, пристосовані до вимог XXI століття, "ризикують підірвати геній великих митців" і заважають читачам "стикнутися зі світом таким, який він є".
Суспільне Культура поговорило з літературознавцем, критиком та директором видавництва "Смолоскип" Ростиславом Семковим та перекладачкою Ярославою Стріхою і спробувало розібратися, на чиєму ж боці правда та чи необхідні такі "чутливі читачі" українській літературі.
То хто ж такі "чутливі читачі" (sensitivity readers)?
Якщо пояснювати зовсім просто, то "чутливий читач" — це той, хто читає літературний твір, шукаючи образливий зміст, стереотипи та упередження, створюючи звіт для автора або видавця із запропонованими змінами.
Мета його роботи — забезпечити "автентичність", якщо у творі йдеться про персонажів, події чи теми, що стосуються меншин або маргіналізованих груп, а також позначити "образливі" матеріали для редагування.
І хоча видавці не зобов'язані наймати чутливих читачів або прислухатися до їхніх рекомендацій, вони роблять це дедалі частіше, щоб уникнути хейту та звинувачень у соціальних мережах.
На відміну від, скажімо, медичних чи наукових консультантів, які, як правило, є вченими у своїй галузі і володіють широкими академічними знаннями, "чутливі читачі" працюють з більш субʼєктивним — знаннями про те, які слова, ідеї чи мова викликають образу.
Яких саме змін зазнають книжки?
Суспільне Культура раніше розповідало, що з нових видань творів Агати Крісті вилучать уривки, що містять описи, образи чи посилання на етнічну приналежність, особливо для персонажів, з якими герої зустрічаються за межами Великої Британії.
Наприклад, редактори вилучили посилання на етнічну приналежність, опис персонажа як чорношкірого, єврея чи рома, або торс жінки як "з чорного мармуру" й "індійську вдачу" судді, а також прибрали такі терміни, як "східний" і слово на букву "Н". Слово "тубільці" також було замінено на слово "місцеві".
З романів Роальда Дала прибрали "яскраву мову", що стосувалася ваги, статі, раси й психічного здоров'я персонажів. Наприклад, Августус Ґлуп, антагоніст Чарлі у книжці "Чарлі і шоколадна фабрика", яка вперше вийшла друком у 1964 році, тепер не "надзвичайно товстий", а просто "величезний". А замість згадок про нині суперечливих письменників Джозефа Конрада і Редьярда Кіплінга з'явилися імена Джейн Остін і Джона Стейнбека.
Змін зазнають і трилери письменника Яна Флемінга про Джеймса Бонда.
З його романів у новому виданні вилучать расистські висловлювання щодо афроамериканців, водночас різноманітні згадки про людей азійського походження, жінок, гомосексуальність та сексуальне насильство, які, ймовірно, також можна було б вважати такими ж образливими, залишаться.
Постфактум зі змінами у книгах зіштовхнувся й американський письменник Роберт Лоуренс Стайн. Електронні версії його знаменитої серії "Мурашки по шкірі" були суттєво перероблені видавництвом Scholastic у 2018 році — за п'ять років до того, як сам Стайн зрозумів, що це сталося.
То що не так з "чутливими читачами"?
"Думаю, якби Роальд Дал був тут, ви б почули, що він про це думає. Яким би він не був, у чому б його не звинувачували, у цьому є багато правди. Але книги є книги. Діти все ще люблять книги, і вони люблять їх так, як він їх написав", — у одному з інтерв'ю розповіла письменниця Джуді Блум.
Після публікацій про зміни у книжках Дала у Twitter висловилася і виконавча директорка Американського PEN Сюзанна Носсел: "Якщо ми підемо шляхом спроб виправити можливі недоліки замість того, щоб дозволити читачам отримувати і реагувати на книги так, як вони написані, ми ризикуємо спотворити творчість великих авторів і затуманити важливу лінзу, яку література пропонує суспільству".
У виданні The Fire американський письменник Едуардо Анхель зауважує, що такий підхід досить суперечливий, бо образа може бути різною для кожного, навіть всередині однієї соціальної групи.
"Інша проблема полягає в тому, що "чутливі читачі" також нібито є експертами в тому, що становить справжній "життєвий досвід" персонажів з меншин або маргіналізованих груп. Але як це може бути правдою? Хто вирішує, який досвід, поведінка і манера говорити є "автентичними" для тієї чи іншої групи?", — додає Анхель.
Британських бібліотекарів все частіше закликають цензурувати книжки – дослідження
Едуардо Анхель наводить історію, описану письменницею Кет Розенфільд у есеї для видання Un Herd про англійського письменника Ентоні Горовіца, — його книга "Поворот ножа" (The Twist of a Knife) була розкритикована через персонажа — корінного американця, а також через сцену, в якій персонаж бере в руки скальпель: "хоча слово етимологічно і не пов'язане зі словом "скальп", просто надто схоже на нього".
А у лютому 2023 року британська письменниця Кейт Кланші, чия книга "Деякі діти, яких я вчила, і чого вони навчили мене" (Some Kids I Taught and What They Taught Me) отримала Орвеллівську премію, була розкритикована за зображення молоді, серед іншого і за звинувачення в расових стереотипах.
Вона стверджує, що "Деякі діти" не були написані для дітей: "Дорослі здатні відкласти книгу, якщо вона їх засмучує, тому їхні книги можуть спокійно містити складні ідеї. Я ретельно обміркувала всі зауваження, які мені дали, і, зрештою, не прийняла жодної з пропозицій читачів".
Аргументи "за"
Водночас Кланші зазначила, що "чутливе" читання бере свій початок з дитячої та юнацької художньої літератури: "Існують вагомі причини для регулювання дитячого читання: воно є фундаментальним і формуючим".
Директорка з питань дитячої торгівлі у видавництві Bonnier Гелен Вікс захистила цю практику, заявивши, що "ми віримо, що "чутливі читачі" можуть відігравати важливу роль в інклюзивному, далекоглядному видавничому процесі".
Видавництва Bloomsbury, Bonnier і Quarto повідомили виданню The Bookseller, що найняли чутливих читачів, заявивши, що цей крок є "важливим для інклюзивного, перспективного видавництва", водночас відкинувши будь-які припущення, що авторів змушують вносити зміни, яких вони не хотіли робити.
Письменниця Єва Вонг також є "чутливою читачкою". Вона зазначила, що те, що роблять ці, читачі є частиною редакторської роботи: "Це не для того, щоб когось відкинути, а для того, щоб додати рекомендацію чи пропозицію".
Вона пояснила у коментарі для видання The Bookseller, що "чутливі читачі" читають крізь призму власного життєвого, професійного та дослідницького досвіду, щоб забезпечити зворотний зв'язок щодо автентичності: "Я б сказала, що автори не повинні боятися писати, але повинні усвідомлювати, хто є їхньою сьогоднішньою аудиторією. Зрештою, іронія полягає в тому, що дитячі книжки пишуть дорослі, і часто дорослі, які мали зовсім інше дитинство, ніж діти, для яких вони пишуть".
А що ж в Україні?
На думку перекладачки Ярослави Стріхи, ці зміни у книжках "не про сумнів у важливості автора, а, навпаки, про віру в те, що цей текст досі може бути на певному рівні сучасником читача, актуальним й емоційно близьким, а не пам’ятником епохи".
Вона зауважує, що мова і культура — це мінливі системи, і якщо у часи написання тексту лексика вважалася нейтральною, то тепер її можуть використовувати тільки у зневажливому значенні, і читач, не ознайомлений з особливостями епохи, може навіть позитивного головного героя сприймати через призму своїх переконань та маркувати його у негативному контексті.
"Приклад з наших реалій: "Малоросія" може бути нейтральним терміном для автора ХІХ ст., а "на Україні" – ще в 1990-ті, натомість нині вони маркуватимуть мовця як російського шовініста", – додає Ярослава.
Схожої думки й літературознавець Ростислав Семків: "Нічого жахливого з книжками класиків не трапиться: багато текстів видають адаптованими. Рабле більше видають адаптованим, ніж неадаптованим".
Однак чи називати це цензурою, думки різняться.
Ярослава Стріха вважає, що це не цензурування, а більше редакторська політика окремих видавництв і правовласників, бо цензура передбачає існування примусу від централізованої влади задля приховування інформації, а світовий (зокрема американський та британський) книжковий ринок надто децентралізований, щоб говорити саме про цензуру. Саме тому мотивація до такого редагування книжок у кожному випадку різна: когось більше цікавлять фінансові мотиви, когось – етичні міркування, когось – просто бажання не стати частиною "культури скасування".
"Зміни, про котрі йдеться зараз, відбуваються в інтересах захисту груп, які історично зазнавали утисків і мали менше реального і символічного капіталу, а не задля збереження влади в тих, хто володіє нею нині. Хоча, безперечно, узвичаєння практики змін потенційно відкриває двері для дуже різних маніпуляцій", – додає вона.
Водночас Ростислав Семків має протилежну думку, він називає це фактично цензурою: "Як цензурують кіно 18+ – треба попереджати, якщо книжка містить дискримінаційні моменти, а в широкий обіг допускати книжки з поміткою "адаптовано".
Водночас він додає, що це скоріше не буде широкою акцією: "Це вимоги читачів до видавництв, але не державна заборона. Держава не повинна це регламентувати".
На думку ж Ярослави Стріхи, важко сказати, чи торкнуться такі перегляди кожного автора, адже ситуація у світі надто швидко змінюється: "Напевно можна сказати одне: на нас чекає багато цікавих розмов, котрі, сподіваюся, надихнуть кожного і кожну з нас читати уважніше й більше рефлексувати над авторськими стратегіями, мінливими мовними і культурними нормами та владними відносинами, які криються за будь-яким культурним виробництвом".
Також вона зазначила, що в українській літературі є тексти, які б нині слід переглянути на відповідність вимогам сучасності.
"У нас це питання дуже актуальне і болюче для величезного пласту літератури радянського періоду, особливо дитячої. Якщо ми вважаємо, що ці тексти варті уваги читача донині, і їх можна читати не лише як прославлення лінії Леніна і партії (попри неминучі риторичні жести в цьому напрямку), то як їх перевидавати? Як документ доби, зберігаючи всі особливості оригіналу (але змирившись із тим, що дорослий читач дратуватиметься, а юний – потребуватиме розлогих історичних коментарів про злочини режиму)? Чи ризикнути і припустити, що ця риторика не є посутньою частиною тексту, а тільки способом вціліти в репресивній машині, і тому нині можна прибрати її?"
Зрештою, редагування уже зазнали "Тореадори з Васюківки" від видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", яких позбавили згадок про піонерів та інший антураж доби: "У цьому випадку авторові й видавцю пощастило: автор дожив до незалежності і міг запропонувати свою авторську редакцію".
Ярослава Стріха згадує про вірш Миколи Бажана "Клятва", написаний у 1941 році, і який окрім рефрену "Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів", має рядки про те, що Батьківщина йде до перемоги "під прапором більшовиків".
Цей вірш ліг в основу композиції "Бажан. Невер (еґейн!)" Сергія Жадана і Юрія Гуржи з проєкту "Фокстроти", однак ні там, ні під час трансляції авторського аудіозапису до строф з радянським антуражем не доходять.
"Припускаю, що гіпотетичний ліберальний читач-іноземець лівих поглядів, не знайомий з історією України, подивившись на такі редакторські втручання й не розбираючись у нашому історичному контексті, може визнати їх свідченням існування правої цензури на українському видавничому ринку – хоча ми розуміємо, що такий опис був би вкрай далекий від реальності", – додає Стріха.
Замість висновків
"Чутливі читачі" все ще найпоширеніші у молодіжному книговиданні, але ідея, яка сприяла їх появі, починає з'являтися і в інших сферах. "Чутливе" читання стає все більш поширеним у книжках для дорослих, оскільки переконання, що небезпечно виходити надто далеко за межі власного досвіду, поширюється не лише серед авторів, а й у видавництвах та медіа.
Те, що починається як заклик проконсультуватися з представниками певної групи ідентичностей, перш ніж розповідати про них, незмінно переростає у пропозицію про те, що вам варто просто пропустити цю історію.
Водночас, за словами Ярослави Стріхи, у випадку дитячої літератури це виправдано, адже дітям краще прищеплювати актуальні мовні норми, а не вживати неприйнятні в нинішньому пристойному товаристві слова, пояснюючи, що колись так було можна, але тепер ні.
"Коли все має значення": оголосили фокусну тему та кураторів "Книжкового Арсеналу-2023"
Ростислав Семків також впевнений, що такі правки виправдані для дитячих/підліткових, а також масових видань, водночас "видання повних і неадаптованих текстів мають обов’язково супроводжуватись коментарем, який звертає увагу на дискримінаційні моменти".
Такі зміни, зазначає Стріха, "відбуваються в тому разі, коли видавець має сподівання, що текст читатиметься заради сюжету (як у випадку Бондіани) або досі цікавитиме юного читача з іще несформованими уявленнями про мовні норми й поганим розумінням історії (як у випадку Дала) – але текст іще не є забронзовілою класикою, яку читатимуть задля ознайомлення з епохою".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
