Смерть принцеси Діани сколихнула весь світ, та найбільший відбиток вона залишила в житті її синів. Образ двох дітей, які йдуть за труною матері, зворушував. Публіка гадала: як складеться майбутнє принца Вільяма і принца Гаррі, які шляхи вони оберуть у житті.
І ось перед нами емоційна й відверта відповідь — історія Гаррі, розказана ним самим. Від безтурботного дитинства до втрати матері, від служби в армії і бойового досвіду до посттравматичного синдрому, від зустрічі з Меган до складного рішення відмовитися від королівських регалій і обов’язків. Це історія принца з перших вуст, що вийде друком у травні у видавництві Лабораторія.
"Запасний" — цікаве запрошення за лаштунки королівського блиску і розкошів. Так Букінгемський палац бачать його мешканці. З фрагмента книги ви дізнаєтесь про особистого секретаря – Джеймі Лоутер-Пінкертона, який став одним з наближених до принца, і подробиці з таємних звітів про аварію, в якій загинула принцеса Діана, мати Гаррі.
У нас мав з’явитися новий секретар. Джеймі Лоутер-Пінкертон, так звали цього чоловіка. Однак не пригадаю, щоб ми з Віллі називали його інакше, ніж Джей-Ел-Пі.
А можна було просто називати його Марко 2. Або Марко 2.0. Його призначили на заміну Марко. Задум полягав у тому, що він стане більш офіційною, більш деталізованою, більш стаціонарною версією нашого старого друга й наставника.
Усе, що Марко робив неофіційно — домовлявся, радив направляв, — Джей-Ел-Пі мав робити офіційно. Власне, сам Марко його знайшов і порекомендував тату. Він же його готував до нової роботи. Так що ми від самого початку повністю Джей-Ел-Пі довіряли. У нього була вірча грамота — Марко запевнив, що це хороша, правильна людина.
Джей-Ел-Пі завжди тримався спокійно і трохи скуто, він носив блискучі золоті запонки й золотий перстень-печатку — символи його чесності, надійності і непохитної віри в певний стиль, не менш непохитний. Виникало враження, що навіть у день армагедону Джей-Ел-Пі, виходячи з дому, не забуде набір своїх амулетів.
Попри начищений до блиску, бездоганний зовнішній вигляд Джей-Ел-Пі був справжнім чоловіком, загартованим — результат елітарної військової підготовки. Це, серед іншого, означало, що він уміє розпізнати гівно в людях і ситуаціях. Здавалося, всі знали, що він лайна не любить і на лайно не купиться. Коли британська влада вирішила притиснути колумбійський наркокартель, керувати операцією доручили Джей-Ел-Пі. Коли актор Юен Макгрегор вирішив проїхати на мотоциклі всю Євразію від України до Монголії, три місяці в дорозі, він звернувся до Джей-Ел-Пі, щоб той навчив його основ виживання на місцевості.
На мій погляд, найкращою рисою Джей-Ел-Пі була відданість правді — уміння в усьому розібратися і встановити правду. Далеко не всі люди в уряді й Палаці сповідували такі цінності. Невдовзі після того, як Джей-Ел-Пі почав вести наші з Віллі справи, я попросив його з’ясувати бодай частину правди — роздобути таємні звіти про мамину аварію.
Джей-Ел-Пі опустив очі й відвів погляд. Так, він вів наші з братом справи, але дбав не тільки про нас, а й про традицію і субординацію. Здавалося, що моє прохання несе ризики для всіх трьох. Він зробив сердите лице й нахмурив лоба (Джей-Ел-Пі був майже лисий, тож можна сказати, що він нахмурив голову). Потім відпустив похмуру міміку і сказав, що мені не сподобається, якщо він дістане те, що я прошу:
— Дуже не сподобається, Гаррі.
— Так. Я знаю. У тому-то й справа.
Він кивнув:
— А, гм... Ясно.
Через кілька днів він привів мене у крихітний кабінет на задвірках Сент-Джеймса і вручив коричневий конверт з написом "Не згинати". Сказав, що всіх документів не покаже. Він переглянув матеріали справи і вилучив найбільш... "складні".
— Так для вас буде краще.
Я був збентежений, але не сперечався. Якщо Джей-Ел-Пі вважає, що мені краще їх не дивитися, то, мабуть, так і є. Подякував за те, що він подумав про мої почуття. Він сказав, що залишить мене самого, і вийшов.
Я глибоко вдихнув, видихнув і відкрив папку.
Тунель знадвору. В’їзд у тунель. Тунель усередині. Далі в тунелі. Ще далі в тунелі. Протилежний кінець тунелю.
І нарешті... Великим планом розбитий "мерседес". У тунель він в’їхав близько півночі і вже не виїхав — його потім вивезли в розбитому вигляді.
Здавалося, що це поліцейські фотографії, але потім я зрозумів, що більшість, якщо не всі, зроблені папараці після аварії. Паризька поліція конфіскувала в них фотоапарати. Одні знімки було зроблено через мить після аварії, інші — набагато пізніше. На одних були поліцейські, на інших витріщалися випадкові перехожі. Ці фото створювали відчуття хаосу, атмосферу якогось непристойного карнавалу.
Потім ішли детальніші знімки, чіткіші. Салон "мерседеса". Мертве тіло маминого друга (тепер-то я знав, що в них були стосунки). Ще там був мамин охоронець, він отримав жахливі травми, але вижив. І водій, його викинуло із сидіння. Вину за аварію часто покладали саме на водія, мовляв, у його крові виявили алкоголь (а ще він був мертвий і не міг нічого сказати).
Далі пішли знімки з мамою. Довкола голови були якісь плями світла, щось схоже на ауру, майже німб. Дивно. Золотавий колір, схожий на колір волосся. Я гадки не мав, що це за плями світла, на думку спадали якісь надприродні пояснення.
Коли ж зрозумів, що це таке, аж у животі закрутило.
Спалахи. Це були відблиски від фотоспалахів. І в деяких плямах туманно виднілися обриси людей — на склі і блискучих металевих поверхнях відбивалися фігури папараці, які все це знімали. Люди, які її переслідували... вони продовжували фотографувати, поки вона лежала непритомна або напівпритомна в розбитій машині, і випадково знімали одне одного. Ніхто не підбіг до неї, ніхто не запропонував допомогу, ніхто навіть слова не сказав. Вони просто знімали, знімали, знімали.
Я не знав про це. Мені це не снилося. Мені казали, що папараці переслідували маму, полювали на неї, мов зграя диких собак, але я навіть уявити не міг, що вони, як зграя диких собак, вгризалися своїми фотоапаратами в її беззахисне тіло. До цього моменту я не знав: останнє, що бачила мама на цій землі — спалахи фотоапаратів.
Але стривайте... Я роздивився знімки уважніше: видимих ушкоджень на мамі не було. Від удару вона упала, знепритомніла, проте загалом... здавалося, що з нею все гаразд. Буває гірше. Темний піджак, світле волосся, блискуча шкіра — лікарі, які намагалися маму врятувати, постійно відзначали, яка вона красива. Я дивився, змушував себе заплакати й не міг — вона здавалася такою живою і красивою.
Можливо, фотографії, які Джей-Ел-Пі притримав, були показовіші, не знаю. Можливо, на них було видно смерть. Але я не думав у той бік. Я закрив папку і сказав: вона переховується.
Я запросив ці документи, бо шукав доказів, але документи нічого не доводили, крім того, що мама потрапила в аварію, ушкоджень на ній не видно було, а ті, хто її переслідував, продовжували своє брудне діло. От і все. Замість доказів я знайшов ще більше причин для обурення. Я сидів у тісному кабінеті, дивився на конверт з написом "Не згинати" і відчував, як мене переповнює лють.
Принц Гаррі, герцог Сассекський — молодший син Чарльза, принца Уельського та його першої дружини, нині покійної принцеси Діани, онук королеви Великої Британії Єлизавети II.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!