"За кожним іменем стоїть історія": про петиції для присвоєння Героя України, радянський спадок і Юрія Бойка

"За кожним іменем стоїть історія": про петиції для присвоєння Героя України, радянський спадок і Юрія Бойка

Ексклюзивно
"За кожним іменем стоїть історія": про петиції для присвоєння Героя України, радянський спадок і Юрія Бойка
. Юлія Юрчук. Колаж Суспільне Культура

Про символічне значення державних нагород, їхню девальвацію та ребрендинг — у інтерв'ю історикині, старшої викладачки історії ідей шведського Університету Сьодерторн Юлії Юрчук для Суспільне Культура.

Державні нагороди стоять у переліку найбільш значимих політичних символів — окрім атрибутивного призначення вони покликані консолідувати націю, формувати і підсилювати почуття національної гордості. Присвоюючи нагороду, держава не лише дякує за непересічний вчинок, але й пропагує певні цінності, створює взірець для наслідування.

Дослідник і кандидат політичних наук Василь Пахолок пише: "Державні нагороди є одним із найбільш мобільних ресурсів формування політичної свідомості та культури. Вони здатні майже миттєво реагувати на політико-культурні запити суспільства, пропонувати затребувані суспільні цінності та акцентувати на актуальних зразках поведінки".

Але чи трапляються збої в цій системі й чи досконала вона в Україні? Як державі реагувати на масиви петицій про присвоєння звання "Герой України", аби віддати належну шану кожному герою? Що лишилося нам у спадок від Радянського Союзу в цій сфері й чому питання орденів для тварин — дражливе?

Читати також: За рік підтримано 22 петиції про призначення статусу Героя України, — аналітикиня руху "Чесно"

Історія державних нагород

У чому сенс державних нагород, як таких?

Сенс державних нагород – показати та відзначити хоробрість, вчинки, які вибиваються з нормального потоку подій. Це щось, що держава хоче відзначити як приклад для інших, а також висловити вдячність за службу й хоробрість.

Якщо подивитися на історію державних нагород, то це частина такого собі соціального контракту, тому що нагороди почали давати ще королі. Суверен дає відзнаку й показує свою вдячність за службу йому або державі. Коли ми говоримо про наше сучасне суспільство, то державні нагороди — це продовження тієї традиції. Тому Україна не є якоюсь унікальною державою в цьому плані, в усіх державах склалася традиція відзначати певні вчинки і певних людей.

Петиції про присвоєння державних нагород

Зараз з’являється чимало петицій про присвоєння тим, хто загинув, захищаючи Україну, тих чи інших звань, зокрема й Героя України як найвищої нагороди. В Інстаграмі шириться пост військового, де він закликає не створювати й не підписувати такі петиції з власної ініціативи. Його аргумент — звання "Герой України" надається за унікальні, непересічні геройські вчинки й здебільшого про них швидко стає відомо й особу одразу подають на цю нагороду. "А якщо всім і кожному вручати Золоту Зірку, то, як на мене, це не є правильним з точки зору поваги до тих людей, які прижиттєво або посмертно отримали це звання", — пише він.

При цьому автор визнає, що кожен і кожна, хто віддав своє життя — народний герой, а також що кожна втрата — невимовний біль і горе для сім‘ї, друзів, побратимів. Але він вважає важливим підняти цю тему. Питання таке: як можна розцінювати такі петиції і хто має право визначати героя?

Це насправді дуже важливе питання. Можливо, вперше в історії таке питання про вшанування багатьох жертв постало після Першої світової війни. Тоді зробили перший крок до різних способів вшанування й пам'яті, можна сказати, почали заміщати ордени.

Якщо говорити про ордени, їх дається завжди мало. А коли кількість героїв, людей, які віддали життя у війні за цінності, які держава сповідує чи захищає, стала значною, постало питання: що робити з цими втратами?

Герой України присвоїти звання посмертно Електронні петиції
Фото: Електронні петиції. Офіційне інтернет-представництво Президента України

Щоб, з одного боку, не втратити розуміння, що це індивідуальні втрати й для кожної сім’ї це найбільша трагедія. З іншого боку, це велика суспільна втрата. Тут ми бачимо суспільне й індивідуальне горе, які стикаються одне з одним. Держава має знайти способи, щоб ушанувати пам’ять індивідуально, при тому, що це величезна кількість людей.

Тоді доцільно звернутися до форм культурної пам’яті — це пам’ятники, назви вулиць, назви міст. Вони вшановують й індивідуально жертв, і групу. Тоді не постають питання про ордени, тому що, як я сказала, кількість орденів обмежена.

Є в українському суспільстві й особливе ставлення до орденів, можна сказати, девальвація їхнього значення. Через ті ситуації, коли нагороди присвоювали не за реальні вчинки, а просто тим чи іншим політикам, які, тим паче, дискредитували себе в суспільстві. Сам факт, що ці політики мають орден, дискредитує його значення.

І тому я розумію ці дискусії, коли наші військові зараз кажуть, що не хочуть цих орденів. З іншого боку, військо — це теж спільнота. Коли починається, що один має орден, інший не має — це напруження, конфлікт і навіть демотивація певною мірою. Але якщо розглядати ордени, у більшості випадків вони не можуть представити всю ситуацію рівноцінно, усім навряд чи можливо присвоїти ордени. У нас такий випадок був лише під час Революції Гідності, коли всі українці, які полягли як жертви під час протестів, отримали орден.

Про державні нагороди для тварин

Маємо прецедент із нагородженням пса Патрона, також відомі випадки нагородження тварин і в історії. З розмов із військовими я дізналася, що вони сприймають це вкрай негативно. Окрім моїх розмов, мережею шириться останній допис загиблого військового, у якому він серед іншого пише про це: "Одну і ту ж саму нагороду отримує пес і боєць який був в Маріуполі. Я, звісно, люблю собак, і особливо Патрона, як і всі ви. Але… Не знецінюйте, будь ласка, нагороду".

Як ви ставитеся до державних нагород для тварин? Чи не знецінює це внесок людей, які також її отримали? Чи може мати ця практика якісь практичні чи позитивні сенси? Чи, можливо, було б доцільно відмовитися від неї?

Мені здається, що ці нагороди для тварин — насправді для людей. Патрону дали нагороду ту ж, що саперам, її отримав його господар, який його тренує. Я розумію, що це може ображати солдатів на фронті, тому, можливо, доречно мати окремі нагороди лише для тварин.

Цікаво, що люди під час воєн наче "олюднюють" своїх тварин, щоб показати, як вони відрізняються від ворогів і підкреслити, що навіть тварини на нашому боці і боряться на перемогу.

Це потужний меседж про турботу, в перші місяці було дуже видно, як люди евакуйовували притулки або відмовлялися покинути небезпечні місця через тварин. У Швеції на фоні цих новин навіть почали збирати петиції, щоб дозволили брати з собою котів у сховища, бо тут у випадку небезпеки цього не можна робити.

Я думаю, що комунікаційники молодці, що створюють такі символи, як Патрон, але щодо нагород важче сказати. У випадку рятувальників і саперів тварини виконують важливу функцію, але вони це роблять завдяки тим, хто їх тренує. Можливо, доречніше мати окремі нагороди для тварин.

Пес Патрон отримує державну нагороду - про державні нагороди й їхнє символічне значення
Пес Патрон отримує державну нагороду. Фото: Роман Сухан / Суспільне

Пам'ятати ім'я кожного героя

Хотіла б ширше зупинитися на тому, про що ви почали говорити, – про якусь альтернативу в визнанні людей, окрім орденів, про те, як взагалі краще формувати пам’ять про героїв, які є ще способи й шляхи цього. Можливо, є якісь західні взірці для нас?

Мені здається, що саме Україна зараз буде продукувати ці взірці, тому що в Європі давно не було такої війни. Після Другої світової це зайняло декілька десятиліть, поки люди почали приходити до розуміння пам’яті як демократичного процесу, де кожне ім’я має значення. Зміна з практики колективного пам’ятання до пам’ятання кожного індивіда.

Загиблі Герої Небесної Сотні з Житомирщини
В Україні практика поіменного пам’ятання бере початок від Революції Гідності.

Інститут нацпам’яті створював онлайн-музей, де зібрані історії кожної людини, яка втратила життя на Майдані. Мені здається, це і є тим, що розуміється під демократизацією пам'яті.

Україна стоїть перед великим викликом у тому, як буде формуватися пам’ять жертв війни і героїв, героїнь, людей, які віддали життя в цій боротьбі. Я думаю, що тенденція з фокусом на індивіді, на людині, буде продовжуватися. Петиції про перейменування вулиць – це теж крок до індивідуальної пам’яті, адже якщо вулиця несе ім’я героя чи героїні, це дуже індивідуальне визнання.

Пам’ятати кожну втрату — це великий виклик. Тому важливо знати імена кожного, тому що коли ти знаєш ім’я, ти можеш відтворити історію життя людини. Ми знаємо таких героїв, які стали народними, – наприклад, Дмитро Коцюбайло. Його загибель була великою трагедією, яка сколихнула всю Україну. Це народні визнання, бо за кожним таким героєм та героїнею стоїть історія. І коли люди розуміють цю історію – я думаю, це найкращий спосіб пам’ятання і для родини, і для суспільства. Тут дві площини – індивідуальна й суспільна – можуть зустрітися.

"Герой України". Про державні нагороди й їхнє символічне значення
Герой України Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі" Фото: Аліна Смутко / Суспільне

Чи можемо ми сказати, що варто робити перенесення акценту з державних нагород, яких нібито завжди замало й які певним чином формалізовані, до живого сторітейлу про тих людей, хто втратив життя, про те, якими вони були, хто вони були? Ви цікаво відзначили діяльність інституту Нацпам'яті навколо Небесної сотні. Мені здається, було багато біографічних матеріалів про те, ким були ці люди, і суспільство це бачило.

Так насправді. Наприклад, з останніх ініціатив, за якими я стежила, — "Невидані дипломи". Автори зібрали історії студентів, які не закінчили ВНЗ через те, що їх вбили у війні. Цей проєкт справив на мене велике враження і я думаю, що таких проєктів багато.

Це настільки потужно. Коли ти читаєш історії кожної людини, ти розумієш масштаби втрат. Це стає не просто ім’ям, іменами. Кожне ім’я — це історія.

Невидані дипломи Про державні нагороди й їхнє символічне значення
Фото: Невидані дипломи

Також цікаво, як суспільство намагається впоратися з пам’ятанням паралельно з війною. Багато пишеться віршів, пісень. Ця потужна народна творчість, мені здається, — це той шлях, коли саме суспільство шукає шляхів пам’ятань. І часто вони саме такі індивідуальні, бо вони сфокусовані на певній людині, певній історії.

Приховані держнагороди й одіозні отримувачі

Щодо держнагород — зараз, під час широкомасштабної війни, ця тема безперечно на слуху. Але до вторгнення я не пам'ятаю якоїсь комунікації держави про це, певної промоції, що це престижно. Наприклад, я вперше загуглила списки нагороджених, лише коли стала працювати над цим матеріалом.

Мене зацікавив той факт, що у випадку з державними нагородами широкому загалу можуть навіть не повідомляти, кого нагороджують. Це стосується, наприклад, тих, хто отримав нагородну зброю. Про це пише дослідник Василь Пахолок: "Повні списки нагороджених є поза вільним доступом, а тому піддається сумніву їхня адекватність статуту нагороди. (...) Аналіз матеріалів ЗМІ показав, що в абсолютній більшості повідомлення про нагородження зброєю стосувалися сумнівних ситуацій, а тому доречно говорити швидше про негативний вплив їхнього присвоєння на політичну свідомість українців".

Я можу з ним погодитися – це нівелює цінність, тому що люди не розуміють, кого нагороджують і за що. Ця прихованість списків — ніби абсолютна протилежність тому, про що ми говоримо, коли відомі не лише імена, а відомі й життя, історії про ту чи іншу людину. Вона стає такою особистістю, яку ми нібито знали.

Насправді. Пам’ятаю втрату Романа Ратушного. Навіть те, як це пам’ятав фейсбук. У кожної людини були якісь історії, тому що ця людина була дуже активною. Саме це формує те, як ми будемо пам’ятати повномасштабне вторгнення, Майдан, роки після Майдану, війну, яка тривала до 2022 року. Це щось таке, що, мені здається, робить весь цей досвід внутрішнім. Він інтерналізується, тобто стає нашим.

І це, мені здається, великий контраст із системою державних нагород. Особливо в Україні, тому що у нас ця довіра до держави нестабільна, відчуття приналежності до держави як до інституції. Як було з правлінням Януковича — у той час багато людей просто не могли себе ідентифікувати з державою.

"Герой України". Про державні нагороди й їхнє символічне значення
Прощання з Романом Ратушним. Фото: Єлизавета Серватинська / Суспільне

Власне, ще один момент, який піддається критиці, — одіозні отримувачі нагород, які дискредитують увесь інститут. Наприклад, Юрій Бойко, проросійський нардеп нині забороненої партії "Опозиційна платформа — За життя", який досі має Героя України.

Позбавити його нагороди може лише президент України своїм указом і лише в тому разі, якщо нагороджена особа здійснила тяжкий злочинТакий злочин, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі терміном не більше десяти років. або перебуває під санкціями. І в ситуації Бойка "інформація про такі злочини не надходила до ОП". Тоді як можна вийти із цього? Адже людина дискредитована в публічному просторі.

Це, мені здається, добре показує підхід деяких президентів до того, як роздавалися нагороди (звання "Герой України" Юрію Бойку присвоїв другий президент України Леонід Кучма 2004 року, — ред.). Вони вручалися не завжди за реальні вчинки, а потім влада змінюється і має проблеми, створені урядом, який був до того.

Це складна ситуація, але з іншого боку, вона повністю відображає розвиток історії сучасної України.

Величезні зміни відбуваються за короткий час, у нашому випадку вони відбуваються в результаті революцій. Це величезні зриви в історії, коли новий уряд не може бачити себе розвитком тих рішень чи напрямків, які були запущені до нього, немає послідовного розвитку. Ці турбулентності запускають системи наново. Для цього треба час, а у нас так склалося, що цього часу мало.

Юрій Бойко Герой України, Медведєв і Медведчук. Москва, 22 березня 2019 року
Бойко, Медведєв і Медведчук. Москва, 22 березня 2019 року. Фото: Рух Чесно

Тобто можна сприймати цю нагороду як маркер змін. Те, що вона існує у цієї людини, промовисто свідчить про той шлях і історію, яке пережило суспільство.

Так. І навіть ця радянська форма. Але з іншого боку, це теж відображає нашу історію, це не береться нізвідки.

Традиції Радянського Союзу

Тоді чи варто нам змінити цю форму? Зірка у нас дійсно, на вашу думку, навантажена радянським сенсом, чи, можливо, вона вже стала чимось іншим? Я не маю експертизи, бо я не геральдистка й не дизайнерка, але, як і багато хто, бачу, що зірка була в Радянському Союзі — і зірка є зараз. Це окей чи це варто змінити?

І також чи можна сказати, що українські державні нагороди — підхід чи система — є спадком або інерцією Радянського Союзу? Чи, можливо, ми сформували в незалежній Україні все абсолютно по-новому?

Я бачу це як продовження традиції, принаймні естетично. Формою ордену є зірка, вона подібна на зірку в ордені героя СРСР. Якщо дивитися на орден героя Радянського Союзу, то найбільша кількість людей, які отримали цей орден, — це ветерани Другої світової війни. Фокус на військовій службі, на військовому дусі і хоробрості – це також щось, що продовжується.

Але коли я на початку говорила про королівські нагороди, вони теж від самого початку фокусувалися саме на військовій службі. Тож якщо дивитися на естетичний бік цієї нагороди, то в цьому є велика прив’язка до Радянського Союзу. Але якщо дивитися на довшу історію, то традиція нагороджувати за певні вчинки набагато довша, ніж історія Радянського Союзу.

Звання Герой України — найвищий ступінь відзнаки в Україні. Героєві України вручається орден "Золота Зірка" за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за надзвичайні трудові досягнення.
Звання Герой України — найвищий ступінь відзнаки в Україні. Героєві України вручається орден "Золота Зірка" за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за надзвичайні трудові досягнення. Фото: Вікіпедія

У той самий час я завжди думала, що кожен символ має таке значення, яке ми в нього вкладаємо. Тобто якщо ми вкладаємо нові значення й абсолютно нові практики, можливо, ми будемо й бачити зовсім по-іншому саму нагороду. Але ми бачимо, що практики в нас трохи під питанням, то ми маємо ці питання й до самої форми, це нероздільно.

Але якщо повністю зміниться наповнення, а зірка залишиться, то, можливо, ми не будемо бачити це як правонаступництво з радянських часів. Тобто більш важливо, як будуть мінятися практики, ритуали. Навіть те, що є закриті списки й ми навіть не знаємо, хто отримав нагороду, — це дуже дивна практика. Якщо ми говоримо про демократичне суспільство, де президент виконує волю громадян, то він дає нагороди від імені держави, а держава – це ж суспільство, це громадяни.

Орден Слави І, ІІ і ІІІ ступенів — радянські військові ордени Орден був заснований за ініціативою Іосіфа Сталіна
Орден Слави І, ІІ і ІІІ ступенів — радянські військові ордени. Орден був заснований за ініціативою Іосіфа Сталіна. Фото: Вікіпедія

Про ребрендинг державних премій та нагород

Власне так, можливо, першочергове питання — це не дизайн, а саме гласність у цьому питанні. Серед таких прикладів, які можна назвати схожими, мені згадується ребрендинг Шевченківської премії. Новий дизайн був настільки успішним, що отримав Red Dot Award, одну з найпрестижніших нагород у сфері дизайну в світі. Цікаво, що Шевченківська премія стала першою культурною інституцією, яка отримала цей приз.

Мені здається, що такі кроки осучаснюють премію, роблять її більш цікавою зокрема молоді. Ребрендинг — це зазвичай не лише про вигляд, він і про якщо не зміну сенсів, то їхню актуалізацію, мені здається.

Мені теж так здається, ці форми мають набувати актуальності в залежності від сучасності. Тим більше, якщо ця тяглість, можна сказати, не така довга. У 1998 році тодішній президент Кучма затвердив указ про звання Героя України. Тож це не така вже й довга історія, її реально наповнити сучасними значеннями.

"Герой України". Про державні нагороди й їхнє символічне значення
Новий дизайн Шевченківської премії: "Довгий шлях перетворень мали увіковічнити у важкому мармурі, а всередині – сучасна енергія, у кольорі. Це пружина, надрукована на 3D принтері — так мармур і технології поєднуються разом". Фото: Шевченківська премія

Так, питання в тому, чи ми посягаємо на святе, чи ми дійсно можемо впливати на ці нагороди, щоб вони були для нас, а не ми для них. Схиляюся до другого варіанту.

Це якраз те питання, навколо якого ми крутилися весь час. Так само й пам’ятання і вшанування, яке йде з низів чи зверху. Якщо зверху — наче і не прозоро, і не зрозуміло, що відбувається. Коли знизу — тоді це реально суспільство формує форми вшанування і пам’ятання.

Мені подобається цей акцент нашої розмови. Коли ми говорили про персональні історії, які приходять як модель пам’ятання на заміну умовним спискам, я згадала татуювання моєї колеги. Це фраза "Коли мене спитають, що таке війна, — я покажу їм імена".

Тому що дійсно за кожним іменем стоїть історія і ціле життя. А ми, люди, ще не придумали якихось інших способів, як проявити себе, розказати про себе, аніж як розказати історію.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок