Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
Колаж: Марія Туча

Вікторія Романчук — українська художниця, громадська активістка, волонтерка та засновниця мистецької формації "Maysternya". Вона брала активну участь у Революції Гідності та отримала почесний титул кавалера ордену князя Ярослава Мудрого III ступеня. Роки її плідного навчання проходили у Косівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва та Львівській національній академії мистецтв.

Вікторія відчуває, що події російського вторгнення в Україну у 2022 році тісно переплітаються з усім, що відбувалося впродовж Революції Гідності 2014-го, у якій художниця відіграла визначну роль. Тоді Вікторія входила до "Мистецької сотні" та "Волинської сотні" – і до того ж отримала поранення. Побачивши на власні очі та безпосередньо пройшовши через увесь жах подій 2014 року, вона без зволікання долучилася до групи волонтерів, щойно російсько-українська війна розпочалася.

22 квітня журналіст Ярослав Якімов мав нагоду поспілкуватися з Вікторією та дізнатися її думку щодо питань, пов’язаних зі станом мистецтва й культури України та напрямку їхнього подальшого розвитку.

Що в собі несе російська культура та який вплив на війну в Україні вона має?

Як на мене, у цьому аспекті варто поглянути на російську культуру з початку XX ст. Якщо розглядати її як явище, то варто виокремити безпрецедентну масовість і намагання створити уявний образ "Великої Росії". Російське культурне надбання передбачене сприйматися як щось елітарне, хоча загальний контент націлений на всі верстви населення різного віку. Крім того, його вплив на культурний код знаходить своє вираження не лише в Росії, а й в Україні.

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Земля", Вікторія Романчук.

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Земля", Вікторія Романчук.

Помітний відбиток російської культури на цій війні ми бачимо у Східній, Південній та навіть Центральній Україні. Відзначу, що вона також несе відповідальність за події 2014 року на Донбасі, оскільки люди зі східних регіонів України не мали доступу до українського інформаційного простору, що й призвело до певних трансформацій у їхній свідомості. Українська культура, на відміну від російської, є замкнутою. ЇЇ варто поділяти на 2 етапи: до 2014 року (майже повне позбавлення національної ідентичності) та після 2014 року (перетворення на рушійну силу української нації).

"Декілька років тому неможливо було б уявити, що щось інноваційне з’явиться саме в нас — в Україні"

Яких заходів варто вжити для збереження культурної спадщини під час війни?

Я б це питання, як і нюанси зі зміною правопису, взагалі не порушувала. Державні ініціативи зазвичай є формальними: вони не несуть за собою жодного практичного змісту. Гадаю, що потрібно не за пунктами розписувати дієві способи збереження культури, а займатися її розбудовою на практиці — у мистецьких майстернях.

Зараз, нарешті, з’являється багато проукраїнського контенту в політиці, моді, літературі, художньому мистецтві та скульптурі. Український культурний бум потужною хвилею несеться світом, отож, все в культурі прямує правильним шляхом. Митець хоче творити: бажання йде з найнижчої ланки та перекидається на все наше суспільство. В університеті нам неодноразово говорили, що нові стилі в мистецтві зазвичай зароджуються в Південній та Західній Європі. А тому декілька років тому неможливо було б уявити, що щось інноваційне з’явиться саме в нас — в Україні. Зараз наперекір війні, українські митці продовжують створювати велику кількість якісних робіт.

"Для нас, творчих людей, вкрай важливо показати, що мистецтво — це теж зброя"

Які спільні ознаки Революції Гідності та російського вторгнення в Україну у 2022 році можна виокремити?

Це дуже важлива для мене тема. Я долучилася до "Мистецької сотні" Майдану, була у "Волинський сотні" та отримала поранення під час подій 14-го року. З тими, хто працював волонтером на Майдані, сьогодні відбувається ідентичний Майдан тільки в межах усієї України. Відвідуючи Львів зараз, помітити наліпку "Волонтер" можна майже на кожному авто: вся Україна перетворилася на гігантський волонтерський вулик. Раніше ми не знали, як сформувати логістичні зв'язки та який вигляд матимуть результати; зараз за плечима у нас достатньо досвіду, тому кожен з нас чітко усвідомлює, що він робить та з якою метою.

Для нас, творчих людей, вкрай важливо показати, що мистецтво — це теж зброя. Якщо Майдан був дитячим садочком для української національної свідомості, то у 2022 році ми потрапили до дорослої школи життя. Отож, слід чітко усвідомлювати задум нашої боротьби. Для мене події Революції Гідності та російського вторгнення 2022-го — вкрай співзвучні.

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Зона ураження", Вікторія Романчук.

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Зона ураження", Вікторія Романчук.

Чи варто повністю відмовитися від російської культури?

Зараз однозначно так! Я, як і багато інших, маю друзів росіян — дуже позитивних людей, які видають гарний контент, але зараз ми живемо не в мирний час, а в час війни. У цьому питанні відіграє роль не лише наша індивідуальна позиція та особисте ставлення до людини, сюди нашаровується роль громадянина України, який воює з Росією, отож зараз — стовідсоткова відмова від усього російського.

Я знаю деяких митців з Росії, я люблю їх як людей, але останнім часом ми не спілкуємося через очевидні обставини, проте я відчуваю, що зв'язок з окремими постатями я могла б відновити й сподіваюся, що теперішня ситуація не буде тривати вічно.

Як українцям ставитися до російських митців українського походження?

До речі, я і раніше розмірковувала про інтернаціональних митців. Тут важливу роль відіграє, ким себе усвідомлює сам митець: він дотримується позиції, що він українець, але творить в Росії, чи він, попри українське походження вважає себе приналежним до іншої нації. Я вірю у свідомий підхід індивіда, коли безпосередньо у митця є розуміння свого місця у світі. Саме у власних творах автор показує, що він любить, що захищає, незалежно від того, де він народився.

Як можна виграти культурну війну з Росією?

Аналізуючи все, що зараз відбувається навколо, я гадаю, що нам усім слід працювати у такому ж темпі не лише у воєнний час, а й у мирний. Взагалі-то я помітила таку особливість, що ми активізуємося тільки у критичні моменти; а як тільки зовнішня загроза зникає — складаємо руки: ми починаємо забувати, за що боролися та що відстоювали. Якби за нормальних обставин ми продовжували плідно трудитися, як у період воєнного стану, я вважаю, перемога у культурній війні з Росією безсумнівно гарантувалася б нам без повторення подій на Донбасі у 2014 році.

Ви маєте знайомих у лавах Збройних Сил України?

Звісно, це — і щоденна радість від того, що вони пишуть, і хвилювання, коли не пишуть. До подій 2014-го багато моїх знайомих з Майдану були філософами, журналістами, письменниками, а зараз всі вони — професійні військові. Тоді багато з наших вирішили захищати Україну на фронті, проте вони до сьогоднішнього дня залишаються у військовій формі.

Неймовірно цікавий факт: з 14 лютого я маю ще одного знайомого військового. Він — модель, його звуть Северин. Я досі не вірю, що бачу його не на подіумі, а на військових позиціях; дуже пишаюся тим, що маю настільки хоробрих друзів!

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Тіло", Вікторія Романчук.

Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
"Тіло", Вікторія Романчук.

Які поради Ви хотіли б дати іншим митцям?

Варто спробувати не втратити здоровий глузд і берегти своє психічне здоров'я. Потрібно відчувати та відтворювати те, що відбувається навколо, фіксуючи моменти для наступних поколінь. Наразі ми перебуваємо на зламі історії, отож, надважливо занотовувати події: треба запам'ятати те, що відбувається, щоб ми не забули про це через певний час.

Яким чином війна вплинула на Ваше життя та творчість?

Я можу зазначити, що як і всі люди я зіткнулася зі станом відчаю та депресії. За місяць до війни, ми разом з чоловіком гуляли Варшавою, і я кажу йому: "Олексію, я відчуваю війну". Тоді було дуже страшно, але я зрозуміла, що це відчуття є невідворотним. Я називаю це явище постмайданівським синдромом.

Тоді, у 2013-2014 роках, ми почали надважливу справу з розбудови національної ідентичності. Усе мусило початися з митців та перекинутися на всіх інших. Попри це, на жаль, процес пішов не за планом. Отже, сьогоднішня війна має стати фінальною точкою Революції Гідності 2014 року.

Переглядаючи свою творчість, я бачу, що ще до війни я малювала той стан, який переживаю зараз. До речі, щодо моїх порад іншим митцям, я можу додати: не бійтеся творити! Раджу зображати те, що думаєте, що відчуваєте, викорінюйте страх перед собою.

Я розумію, що малювала війну 8 років, проте, коли почалася справжня повномасштабна війна, я хочу нагадати людям про щось тепле, щось тендітне, я хочу нагадати їм про любов, про мирні часи; тому зараз я намагаюся відтворювати саме ці почуття.

Читайте також: Художник Олег Лазаренко: "Мистецтво не повинне ніколи бути осторонь"
Художниця Вікторія Романчук: "У мене зник страх. Мистецтво – це теж зброя"
Художниця Вікторія Романчук.

Який вигляд матиме майбутнє української культури після війни?

Якщо ми всі виживемо, то я думаю, що ми точно не будемо такими як раніше та ніколи не повернемося до попереднього життя, яке, маю надію, заграє новими фарбами. Багато митців чекали на цей час, час творення українства.

У минулому ми аналізували радянську культуру, намагалися доєднатися до європейських традицій, переосмислювали наше минуле, однак зараз ми задаємо інший тон руху світового мистецтва. За кордоном нас бачать, нас чують та нами захоплюються.

На українську культуру після війни чекає нове відродження, щось інноваційне — це мене тішить, дарує надію. Цієї миті мені хочеться творити, хоча раніше мене хвилювала думка інших. Тепер у мене зник страх. Я розумію, що наявність будь-яких засобів — можливість, яку варто використовувати, бо мистецтво — це теж зброя, досить потужна зброя.

Редакторка: Ольга Науменко.

Громадська організація "Свобода думки" — це спільнота молодих українських журналістів та редакторів, які об’єдналися під час російсько-української війни з метою трансляції й оприлюднення знань, думок і позицій митців, волонтерів, дизайнерів, істориків та експертів у галузі української культури. Можна долучитись до Instagram та Facebook.

Мета наших творчих партнерів — становлення та міжнародне визнання української культурної спадщини й руйнування міфу про "маленьку українську культуру".

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

На початок