Режисера кінопроєкту "Дау" звинувачують у порушенні етичних норм через сцени з дітьми у фільмі, а відомі українські діячі культури вимагають звільнити Іллю Хржановського з посади художнього керівника меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Більше про проєкт "Дау" та про долю меморіалу "Бабин Яр" в ефірі Радіо Культура розповіли літературознавиця Ірина Собченко та історик Сергій Єкельчик.
"Я мала нагоду працювати у Паризькому офісі в жовтні 2018 року. Паризька команда займалася підготовкою прем’єри "Дау", а саме ─ інсталяціями в Театрі Шатле, Театрі де ля Віль та центрі Помпіду, котрі відбулися у січні-лютому 2019 року. Я працювала у кастинг-команді, і мої обов’язки передбачали спілкування з потенційними учасниками паризької інсталяції, яких належало познайомити з проєктами, зацікавити, запросити до потенційної участі тощо", ─ згадує Ірина Собченко (І.С).
Чи був якийсь специфічний порядок денний під час роботи над проектом, за яким жили працівники паризького офісу?
І.С: Так, як на харківських зйомках, жодних прописаних правил у Парижі не існувало, тому що це вже був постпродакшн (період монтажу – ред.). Але були деякі нюанси. Всі працівники підписували договір про нерозголошення перш, ніж ознайомитися з будь-якими матеріалами проєкту. На конфіденційності та ексклюзивності нам наголошувалося повсякчас. І весь простір було організовано таким чином, щоб створити максимальне враження, щоб захопити людину.
У Театрі Шатле, де я працювала, були стилізовані кімнати з еклектичними елементами радянського декору. І в цих кімнатах працювали та приймали гостей. Наприклад, я працювала у гротескній кімнаті, стилізованій під секс-шоп.
Другий важливий момент ─ від працівників вимагалося повне занурення у процес. Не можна було говорити про звичайну роботу, це вважалося поганим тоном, тому що ти маєш бути у проєкті від ранку і до пізньої ночі, проводити свій вільний час з колегами, випивати у барі, який теж був частиною простору "Дау". Всім, хто туди приходив, казали, що проєктом потрібно жити, бути готовим пожертвувати власними інтересами. І згодом я переконалася, що спілкування всередині непрозоре, що всі ніби вільні діяти на свій розсуд, але потім приходить Хржановський і каже, що все неправильно і всіх звільняє.
Тобто була ілюзія вибору у заданих рамках, тому що проєкт потрібно було правильно сприймати і відчувати, але при цьому ніхто нічого нікому не мав пояснювати. Таким чином, експеримент продовжувався поза територією харківських зйомок, але у більш латентній формі.
Як відбувався прем’єрний показ?
І.С: На прем’єрі мене більше цікавило, як працюватиме механізм інсталяції. І працювало це не дуже добре. По-перше, через брак часу і підготовки. По-друге, через те, що сама інсталяція була еклектичним нагромадженням подій і стимулів. Вочевидь, це все мало якось працювати, але замість імерсивного досвіду, вийшло щось на зразок погано організованого фестивалю. І це не лише моє враження.
Там, дійсно, були цілодобові покази, зустрічі з активними слухачами, лекції, перформанси, концерти, буфет, де подавали горілку і картопляне пюре з котлетою в алюмінієвих мисках, тобто весь цей колорит. І все це відбувалося у недобудованих інтер’єрах театру – запланована система з дауфонами, які мали б індивідуально скеровувати відвідувача, якраз не спрацювала. На локації була величезна кількість людей ─ волонтерів-гідів у сірих комбінезонах, але з ним толком нічого не міг пояснити. І згодом організатори пояснили все це як особливий задум, "принцип невідомості і постійної метаморфози". А для паризької публіки такі пояснення видались непереконливими. І невдалий запуск проєкту, що відклали на кілька днів через відсутність дозволу і префектури, загалом викликав шквал обурення у пресі і здивування.
"Дау", насамперед, критикували через непрозорість, погану організацію та порушення трудового законодавства. Його називали "тоталітарним Діснейлендом". Самі фільми були досить цікаві. Вони могли комусь сподобатись або ні – це справа смаку. Але загалом у той час питання насильства у "Наташі" чи "Дегенерації" не підіймалося. І у Парижі "Дау" отримав реноме химерної російської сенсації.
Що ви можете сказати з приводу актуальних суперечок про культурну цінність проєкту?
І.С: Заперечувати художню цінність цього проєкту, демонізувати, засуджувати його за аморальність ─ це абсолютно хибний шлях. Це означає робити те, до чого спонукає логіка "Дау" ─ відмовитися від рефлексії. Звісно, такі речі, як експлуатація чи порушення прав дитини потрібно розслідувати. Але, попри всі свої серйозні етичні прорахунки, "Дау" підіймає важливі питання.
Цей проєкт може бути багатим матеріалом для дослідження етики праці, етики владних стосунків, культурних процесів в епоху неоколоніалізму та неокапіталізму. Але відповіді на ці питання має давати аж ніяк не Хржановський. А по-друге, це проблема суб’єктності, особистої і політичної, і відповідальності. Ці дві категорії розчиняються в тумані ідеалу.
На конференції Алексієвич (письменниця Світлана Алексієвич – ред.) пролунала ідея, що пам'ять про Бабин Яр ─ це територія-амнезія. Радянське минуле буцімто за весь цей час не було ніким адекватно осмислене, і лише новаторський метод Хржановського дозволяє це зробити. Сам режисер "Дау" неодноразово заявляв, що він ─ радянська людина, що всі ми радянські люди і живемо за радянськими рефлексами. І виникає питання, чи має він достатньо компетенції, чутливості, аби зрозуміти специфіку Бабиного Яру як українського місця пам’яті?
Як відтворювали радянську атмосферу у проєкті?
Сергій Єкельчик (С.Є): З автентичними, вінтажними речами там цікаве питання. Тут не йдеться про відтворення автентичності як такої. Це про відтворення моделі існування, як її розуміє режисер. Тобто – це фактично художній проєкт.
І мені здається, що цей історичний контекст до нього підтягнуто саме тому, щоб виправдати цей художній, дуже проблемний експеримент. Виправдати тим, що у такий спосіб вибудовується пам’ять про радянський період. Але вона вимальовується так, що радянським періодом можна водночас насолоджуватися, причому навіть садистичними вимірами цього періоду. І ці умови, які було поставлено перед учасниками, вони самі по собі примушують думати про цю українську кінематографічну галузь і людей навіть з вулиці, як своєрідну дешеву робочу силу для проєкту, який буде продаватися на Заході.
Це насправді сумно, що стільки людей погодилося на умови, які були абсолютно нераціональні та садистичні від самого початку. Це складно було б знайти в якійсь іншій країні. І це захоплення так званими реаліті-шоу, яке пізно прийшло до нас і вже трохи віджило на Заході.
Що ви скажете з приводу подальшої долі меморіалу "Бабин Яр"?
З тих коротких заяв, які зробив Хржановський з приводу того, як буде неосмислено концепцію меморіалу, випливає, що там будуть застосовуватися засоби емоційного впливу. І оскільки щойно ми читали про такі самі засоби у фільмі "Дау", і вони є найбільш проблемними, то Бабин Яр може стати дуже проблемним проєктом.
Окрім того, у нас не вироблено інституційної пам’яті про Бабин Яр. Вона фактично розвивається тільки зараз. І українська держава втратила ініціативу у тому процесі. А це справді пам'ять, яка стосується всіх українців. Те, що цей проєкт стане полем для експерименту, в якому може не бути чіткого сценарію і на людей будуть діяти емоційно, це дуже турбує.
Читайте також: ""Це донос у газету "Правда". Сергій Лозниця про Бабин Яр, "Дау" та навколишній ажіотаж"
Що відомо?
- Російський режисер Ілля Хржановський заявив, що сам із посади художнього керівника не піде, адже призначений на неї наглядовою радою проекту "Бабин Яр".
- Нагадаємо, проект "Дау" Іллі Хржановського перебував у виробництві понад десять років. Орієнтовний бюджет фільму варіювався в межах 3−4 мільйонів доларів. Фінансували проект спільно Україна (Держкіно), Німеччина, Франція, Швеція та Росія.
- Для зйомок у Харкові був відбудований радянський інститут, де близько трьох років люди жили за радянськими правилами. В результаті було створено 15 фільмів. Два фільми з проекту були представлені на Берлінському фестивалі.
- У "Дау" брали участь відомі політики, в тому числі тодішній голова обладміністрації Михайло Добкін, народний депутат Нестор Шуфрич.
