Чи може костюм, вбрання і мода грати на користь Україні? Як змінився одяг в Україні після 24 лютого 2022 року? В ефірі програми "На часі. Культура" про стосунки з одягом та про те, як їх вибудовувати, розповіла історикиня моди Зоя Звиняцьківська.
Буквально днями в Інстаграмі бачила фотографію Джулії Робертс у дуже красивій українській сукні. До того ж, сукня повсякденна чи така сукня вихідного дня: квіточки без синьо-жовтого поєднання кольорів, але водночас окремо йшлося про те, що це саме від української дизайнерки сукня на голлівудській зірці. Що це за жест, на вашу думку?
Джулія Робертс — це дрібниці порівняно з тим, що показ колекції Крістіан Діор от-кутюр в Парижі був зроблений за співучасті з українською художницею Олесею Трофименко.
Також можна згадати пост від Мей Маск – матері Ілона Маска, яка була в сукні від українського дизайнера, і вона написала "Ukrainian style". Це жести, на які здатна індустрія моди. Вона спілкується зі світом через одяг і через те, що люди вважають прийнятним і неприйнятним одягати.
Одягаючи вбрання від українських дизайнерів і вводячи певні елементи української культури в кутюрні колекції, світ моди сигналізує, що вони підтримують Україну, що вони на нашому боці.
Те, що голлівудська акторка на іншому кінці світу вбрала сукню, яка навіть на позір не виглядає українською, але від українського дизайнера, може видаватися не дуже великою підтримкою. Але насправді такі люди мають мільйонні інстаграми, і якщо слово "Україна" з’явилося навіть побіжно в їхніх соцмережах, то мільйони людей у світі пригадали, що відбувається в Україні, на хвилину замислилися про це. І якщо таких нагадувань у спокійному й заможному західному світі буде більше, то це буде нам на користь.
Чому там, де йдеться про моду в такому вимірі, як фоточки в Інстаграмі, чи в такому вимірі, як от-кутюр і показ високої моди в Парижі, можуть виникати лінії підтримки, наприклад, іншої країни, яка опинилася у стані війни?
Ми вже понад 50 років існуємо у світі споживання. І пересічні люди це сприймають як той факт, що ми ходимо до супермаркету. Але насправді це означає, що предметом споживання стає все.
Споживання — тотальне, ніщо не може вийти за його межі. І предметом споживання стає інформація, так звана хайпова інформація. Вона є класним та високоефективним предметом споживання, і це помітно по блогерах, які "піднялися на темі війни", — люди на цьому роблять кар’єри.
Тут відбувається синергія, колаборація двох брендів — потужного інформаційного бренду "війна в Україні" та бренду умовно "Анджеліна Джолі" або "Джулія Робертс", також інформаційно дуже потужного. І коли Джулія одягає сукню від українського дизайнера, відбувається обмін аудиторіями.
Аудиторія Джулії Робертс, яка взагалі не знала, що у світі існує Україна, дізнається про це, до неї додається аудиторія України, яка точно знає про війну і, може, трохи призабула, хто така Джулія Робертс. Отже, аудиторія кожної інформаційної події помножується на два.
Це класна колаборація. Як би цинічно це не звучало, але це не цинізм, це ефективність. Цинізм — це коли ти сидиш і кажеш, що не треба нічого робити. Це коли західні лідери говорили, що ми не будемо допомагати, бо вам лишилося три дні. А коли ми розуміємо, як працюють ефективні процеси, це ― допомога.
Якщо ми говоримо про бренд "Україна" чи бренд "війна в Україні", чи має він якийсь образ, який легко може впізнати і зчитати аудиторія в світі?
Думаю, що так. В англомовному світі бренд "Україна" сьогодні асоціюється з обличчям та особою президента України Володимира Зеленського. Футболки "Зе Гевара" в жовто-блакитних кольорах в Україні, можливо, не дуже популярні, адже ми не бачимо нашу боротьбу як боротьбу однієї особи або боротьбу, яку очолює ця особа. Але світ шукає прості відповіді, їм треба любити когось одного, в нього має бути обличчя, тому це — президент Зеленський.
Гадаю, що для більшості західних людей після слів "війна" та "Україна" випливає третє слово "Зеленський". В Україні геть інша розкладка, у нас інші символи, їх багато, вони змінюють один одного, я їх фіксую. Це дуже динамічна картинка, яка існує через те, що в Україні немає традиції створення якихось індивідуальних культів. Тому наша символіка відображає скоріше актуальний порядок денний.
В Україні станом на після 24 лютого 2022 року я бачу щось схоже на те, що відбувалося після Євромайдану 2014 року. Знову на наших футболках з’явилося більше, можливо, не тризубів, але синьо-жовтих кольорів, мемів із медіапростору, пов’язаних з війною, на кшталт фрази "Доброго вечора, ми з України!". Що бачите своїм оком ви як фахівчиня?
Я з 2004 року спостерігаю за ситуативним одягом, який є швидким відгуком на якісь революційні події. Суспільство в цьому напрямку пройшло великий шлях. У 2004 році, якщо хтось пригадує, — "Ющенко ― так", Помаранчева революція, — суспільство спромоглося на шалики, люди носили стрічки, хустки або просто помаранчевий одяг. І це було ознакою належності.
Після перемоги Революції Гідності стався сплеск патріотичної символіки в одязі. Причому відбувся перехід від традиційної етнічної символіки (вишивка, орнамент) до ознак політичної нації (прапор і герб). Тоді, у 2015 році, тризуба на футболці було достатньо, щоб вона була класною і трендовою. У ній можна було піти куди завгодно. Або просто український прапорець на футболці — це було дуже круто.
Зараз все вийшло на новий рівень. Війна триває, і кожен мем більш-менш голосний розганяється маленькими ательє, що виробляють футболки – це відбувається дуже швидко і так само швидко згасає. Зараз вже не можна купити футболки двомісячної давнини.
Футболки ― ніби сучасні вікна РОСТА"Вікна РОСТА" – специфічна форма масового агітаційного мистецтва, що виникла в період Громадянської війни та інтервенції (1918—1920)., на них можна прочитати літопис сучасної війни. Але, досліджуючи їх, я весь час тримаю в голові, що дуже великій кількості людей сьогодні в Україні зовсім не до футболок. Йдеться навіть не про людей, які перебувають близько до лінії фронту або на окупованій території. Маю на увазі переміщених осіб, яких називають біженцями. У цих людей геть інший порядок денний щодо одягу.
Як змінилися наші стосунки з одягом в принципі? Сьогодні наша реальність підказує, що є чимало людей, для яких одяг — це не першочергове запитання.
Так, перше запитання для людей — що їсти, чим нагодувати дитину і щоб був дах над головою. Питання одягу — десь двадцять восьме. Але кожен має працювати на своєму місці, і я намагаюся працювати на своєму.
У мене є проєкт, його умовна назва "Тривожна валіза". Я збираю інформацію від людей, які змушені були виїхати зі своїх осель дуже швидко, за кілька годин. І потім вони жили деінде кілька тижнів або місяць, або продовжують жити не вдома. Мене цікавить, які речі вони взяли з собою, абсолютно випадкові.
Наприклад, взяла штани від спортивного костюма і не взяла фліску. Або не взяла теплі чоботи, а взяла три шовкових шалики. Люди збиралися в істериці, але найцікавіше, що вони потім робили з цим комплектом одягу, який взяли. Більшість людей кажуть, що вони носили один і той самий комплект одягу, аж поки не стало тепло, і вони просто технічно були змушені його зняти. Це безперечно відбиток стресу і трагедії, яка сталася з людьми. І я збираю свідчення, щоб цей стрес зафіксувати.
Чи можна щось узагальнити із почутого?
Насправді розповіді людей, які виїхали з двома футболками, і людей, які лишилися у своїх містах, на диво тотожні. Хоча перші мають дві речі, а другі – цілий гардероб.
Люди вперлися в один светр і штани й не могли змусити себе вдягнути щось інше, щось яскраве. Це був загальний тренд у перші місяці, бо люди мали шок і внутрішньо відмовлялися радіти життю. Зараз багато хто просто змушує себе повернутися до більш-менш нормальних звичних практик. Бо вважають, що це є також форма опору.
Усі зрозуміли, що ця війна не закінчиться за кілька місяців і треба розраховувати свої сили на довший час. І тут одяг стає у пригоді, ти починаєш шукати якісь точки опори в тому, що тебе може підтримати. Для різних людей це різне, і для багатьох – це одяг. Тут він працює на нашу перемогу, тому що переможуть ті, хто зможе дійти до перемоги.
І це дає відповідь на запитання, як ви можете вбиратися у воєнний час?
Абсолютно. Якщо ви робите все, що не суперечить вашому сумлінню, робите все, що від вас залежить, якщо ви тримаєте себе і свою родину, не перекладаєте це на інших і при цьому одягаєтеся так яскраво, як хочете, — то це є ваша індивідуальна система захисту та індивідуально розрахований план виживання, який допоможе вам і надалі не бути тягарем для держави.
Звільнити державу і волонтерів від своєї родини — це також велика допомога. І дожити до перемоги таким чином, щоби потім при здоровому глузді почати відбудову країни.
Більше інтерв'ю про культуру в Україні
- Про домашнє насильство в українському фольклорі – етнологиня Ірина Ігнатенко
- Володимир Шейко: "Наша ідентичність не є доконаною чи довершеною"
- Як зробити сучасну українську літературу видимою у світі
- “Українізація – це поразницьке слово". Інтерв'ю з мовознавцем Юрієм Шевчуком
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
