Суспільне.Культура запускає проєкт "Ніякого братерства – не було, немає й не буде". Представники та представниці української креативної й культурної індустрії в колонках пояснять, як Росія впродовж років (а іноді – століть) намагалася знищити українську ідентичність.
Ці тексти ми публікуватимемо у двох версіях – українськомовній та англомовній. Для українців проблема інформаційної агресії Росії – частина повсякденного дискурсу, який особливо актуалізувався після Майдану 2014 року. Тепер необхідно поширити цей контекст за кордоном, щоби показати, що війна з російським впливом почалася не за тиждень.
У своїй колонці спеціалістка зі стратегічних комунікацій Хельґі Пахолок, яка другий рік живе в Брукліні, Нью-Йорк, пояснює, як використання артиклів формує образ країни в очах іноземців та чому українцям час бути агресивнішими в обороні власної ідентичності.
Англійська версія колонки за посиланням.
Переклад із англійської Івана Корнієнка.
Щодня я чую, як американці кажуть "in the Ukraine". Адвокати, топменеджери, звичайні перехожі на вулиці. Чомусь вони не кажуть "in the Italy", "in the France", "in the Russia". Якого дідька "in the Ukraine"? Коли я вперше почула цей лінгвістичний зворот, моєю рефлекторною реакцією була: "Звучить дивно, але давай-но звіримося з правилами". Я спеціально перевірила, як артикль "the" вживається з назвами країн. Виявляється, з назвами країн та континентів ми не вживаємо артикль взагалі, АЛЕ, якщо країна складається з багатьох частин або її назва утворена з іменників, наприклад, США, Велика Британія чи ОАЄ, тоді ми використовуємо "the", щоби сказати "the USA", "the UK", "the UAE", "the Czech Republic", "the Netherlands". Я би сказала, що ми маємо поважати це правило й тепер вживати "the" для Росії. Вона складається з брехні, жорстокості, злості та деградації, що робить її ідеальною кандидаткою для "the". Україна ж, із іншого боку, не СКЛАДЕНА, а СТВОРЕНА. Зі свободи й сили, з прекрасних культури та духу, що дивують світ уже понад три тижні поспіль. От простий приклад, як варто використовувати "the Russia" і "Ukraine" в реченні: "The Russia brought its crap to Ukraine but Ukraine will stop the Russia" (На Росії намагаються створити загрозу для України, але в Україні зупинять Росію – ред.). Граматику варто поважати.
Роздуми про "the Ukraine" тригернули в мені щось набагато більше. Це змусило мене усвідомити, що українці (я зокрема) впродовж багатьох років були надто терплячими, надто ввічливими та надто гнучкими, дозволяючи іншим думати про Україну і Росію як про "братні народи". Я би сказала, що завжди мала алергію на концепцію міжнаціонального братерства. Її ноги ростуть із совкової та штучної ідеї, що тхне дешевою пропагандою. Саме тому мені доволі некомфортно думати про будь-які народи загалом як про братні. Куди кращою аналогією міжнаціональних відносин було би слово "сусіди". І тут варто сказати, що українцям дуже не пощастило з паскудним, докучливим та конче небезпечним сусідом. Сусідство передбачає політику та пошук шляхів співжиття, а братерство – ігри зі власною ідентичністю. І о ні, я не ідентифікуюся з цим лайном.
Як для української імігрантки, не бути прийнятою за росіянку – це особисте. Я навіть не хотіла звучати, як вони. І знаючи, що місцеві у США не відрізняють слов’янські акценти, я витратила купу часу, щоби прибрати свій акцент, і з часом моя вимова перетворилася на важко-сказати-напевне-але-звідкись-із-Європи. Моя вимова часто провокувала діалоги в "Убері" на кшталт:
— Маєте добру англійську, звідки ви?
— Я з України.
— А це не частина Росії?
Будучи ввічливою й толерантною (надто ввічливою й надто толерантною) людиною, зазвичай я спокійно пояснювала, що ні, Україна – незалежна держава, зі своєю історію, власною мовою та ідентичністю, що зазнала чимало страждань, маючи Росію за сусідку. І так, між Україною і Росією є кордон, і так, багато українців (і я також) розмовляють українською й російською, але українці – не росіяни. Ми різні. Думати про нас як про частину Росії – обурливо. Зазвичай десь на цьому моменті водій отримував сповіщення з додатку: "Висадити Хельґі" і я виходила з машини з липким нерозумінням, як у світі можна не розуміти, що Україна не є частиною Росії. Якою дупою ти читав підручник із історії, якщо не знаєш, що Москва була болотом, коли в Києві були церкви, школи й закони? Але згодом я заспокоювалася й дозволяла їм бути. Я зрозуміла, що багато американців, звиклих до абревіатур "the US" чи "the UK", навіть не усвідомлюють значущість помилки "the Ukraine", доки їх не виправлять. Зараз я глибоко шкодую, що була надто м’якою. За одну ніч (у ніч із 23 на 24 лютого) я нарешті розлютилася. Слова важать — я з міста "Kyiv", а не "Kiev". Мій батько походить із містечка поряд з містом "Lviv", а не "Lvov". І я з "Ukraine", а не із "the Ukraine". Захід має навчитися розуміти різницю. Багато лайна стається, коли невігластво толерується.
Якщо вам хочеться вивчити трохи історії, можна почати з "Брами Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності" Сергія Плохія.
Авторська колонка передбачає висловлення думок авторки й може не збігатися з політикою Суспільне.Культура.
