"Документа" (documenta) — наймасштабніша всесвітня виставка сучасного мистецтва, що відбувається раз на 5 років у німецькому місті Кассель. Влітку цього року "Документа" відбудеться знов та триватиме традиційні 100 днів на різних локаціях. Остання така подія зібрала у Касселі 850 000 відвідувачів з усього світу.
Суспільне Культура вже починає готуватися до відкриття і підготувало короткий огляд в історію розвитку виставки, що допоможе зрозуміти її значущість, коло інтересів та динаміку розвитку.
Як усе почалося: портрети чи то банкірів, чи то художників на стінах
"Документа" був заснована у післявоєнний період, в 1955 році в Касселі художником і куратором Арнольдом Боде, який створив її, щоби продовжити традицію авангардистських виставок у Німеччині, перервану нацистами.
Мистецтвознавець Вальтер Ґрасскамп у своєму дослідження "Документи" наводить на думки про те, що, заснувавши цю велику виставку, післявоєнна Німеччина продемонструвала своє прагнення подолати нацистську ідеологію та націоналістичну концепцію мистецтва. Естетизація політики нацистського режиму займала значну частину громадського представництва, а отже, й суспільної свідомості. Зважаючи на це, перші виставки "Документи" були засобом і свідченням на користь перевиховання німецького народу [1Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?, Доротея Ріхтер, 2018, IST Publishing].
Вже у перший рік заснування виставку відвідало близько 130 тис. глядачів. Тоді в експозицію увійшли роботи художників, заборонені нацистською владою. Назва проєкту максимально прагнула передати зміст: "Мистецтво XX століття. Міжнародна виставка". Цікаво, що перша виставка привернула увагу дослідників тим, що головними героями виставки стали самі митці.
Так, каталог "Документи 1" буквально виводить художників на передній план, розміщуючи їх зображення. Як писав вищезгаданий Ґрасскамп, "ці героїчні зображення передають атмосферу серйозності та поважності" [2Художники й куратори — конкуренти, співавтори чи колеги?, Доротея Ріхтер, 2018, IST Publishing].
Крім цього, до вестибюлю приміщення увійшла експозиція з портретами художників. Цей прийом нині виглядав би, м’яко кажучи, дивакувато, адже замість мистецтва відвідувачів виставки зустрічали обличчя художників. Із тогочасних спостережень цікавим є й те, що ці портрети представляли художників у такий спосіб, що складалося враження, що перед глядачем політик чи банкір.
Дослідниця кураторства Доротея Ріхтер пише, що ці постаті у краватках та костюмах уособлювали нових героїв, що прийшли на зміну військовим і лідерам диктаторських режимів. Лише роками пізніше у каталогах зникають такі портрети. Натомість художників починають представляти їхні твори.
"Документа 3" з технічних причин відкрилася на рік пізніше від запланованої дати і представила понад 1450 експонатів. Тоді ж було визначено, що тривалість "Документи" становитиме 100 днів. На цей раз засновник виставки, Арнольд Боде, востаннє очолював організацію. У 1968 році підготовка та відкриття "Документи 4" не минулися спокійно: перш за все обурення викликало, що зі 150 учасників лише 4 були жінками. Також на виставці не було представлено революційної мистецької групи Fluxus. Однак популярність "Документи" зростала: тоді її відвідало 207 тис. людей.
Поява незалежного кураторства
"Документа 5" під назвою "Індивідуальні міфології" у 1972 році була визначною, адже куратор Гаральд Зеєманн змінив модель виставки як такої. Відтоді фокус уваги змістився від окремих творів мистецтва до експозиції як цілісного твору — метод, що відрізняє сучасні принципи незалежного кураторства мистецтва. Так, Гаральд Зеєманн став батьком-засновником вільного кураторства та змінив уявлення про створення виставок.
Пізніше Зеєманн прокоментував свою функцію куратора як автора виставки: "Хай там як, досі це була найповніша спроба перетворити велику виставку, результат багатьох особистих внесків, на щось на кшталт світогляду". Цей підхід зазнав критики зі сторони художників та навіть викликав відмову від участі у деяких авторів. Так, один із учасників виставки, французький художник-концептуаліст Деніел Бурен зазначив, що виставка дедалі частіше стає виставкою виставки як твору мистецтва, а не виставкою творів мистецтва.
Наступна "Документа" 1977 року зробила крок у бік відеоарту, вперше експонуючи відео як твори мистецтва. Кіно, фотографія, відео, артбуки або книги художників у виставковому просторі перевернули уявлення про межі мистецтва та розширили їх.
7 тисяч дубів Бойса та перша кураторка-жінка
"Документа 7" увійшла в історію серед іншого завдяки акції німецького художника Йозефа Бойса. Один із ключових проєктів у світі мистецтва полягав у тому, щоби посадити сім тисяч дубів: через усю Європу, від Німеччини до Росії. Перед музеєм у Касселі художник виклав величезну купу базальтових блоків. Їх кількість зменшувалася відповідно до того, як висаджувалися дерева.
Завданням Бойса було не стільки висадити самостійно дерева, скільки заохочувати різних людей по дорозі допомагати йому в цьому. Так, виявилося, що деякі сусіди, які роками не говорили одне з одним, у процесі висадки дубів встановляли дружній контакт. Усі сім тисяч дубів були висаджені тільки через 5 років і вже без участі самого Бойса, який помер у 1986 році.
Величезний успіх серед відвідувачів отримала "Документа 9". Бельгійський куратор Ян Хут створив насичену паралельну програму, що включала джаз, бокс та бейсбол. Тоді виставка привернула увагу 603 456 відвідувачів. Основним підходом куратора до створення "Документи" було бажання працювати з новими авторами та авторками, на відміну від усталеної моделі, коли куратори працюють переважно з колом добре знайомих художників. Натомість Хут поставив у пріоритет незнане – і зробив чимало відкриттів у процесі підготовки.
Тільки у 1997 році вперше за всю історію "Документи" кураторкою стала жінка, Катрін Давід. Кураторка зробила акцент не лише на мистецтві як такому, його естетичних, формальних ознаках, а на теорії, контекстах. Зрештою, "Документа" розширила свій формат, ставши не лише майданчиком для творів, а й місцем для дискусії.
Так, усі 100 днів проєкту супроводжувалися щоденними заходами: лекціями, дискусіями. Сьогодні це виглядає вже як традиційний підхід у створенні проєкту. Художники, запрошені гості та відвідувачі обговорювали різні теми: від глобалізації до проблем ідентичностей та публічних просторів. Також тоді було важливо, що "Документа" вийшла за власні звичайні рамці, транслюючись в Інтернет.
"Документа" розширює кордони: виставки в Афганістані та Греції
"Документа 11" запам’яталася тим, що вперше куратором став неєвропейський експерт, Окві Енвезор, який народився в Нігерії. Його керівництво повернуло "Документу" від європоцентричних поглядів і стало потужною та глобальною історією про постколоніальність.
Участь у проєкті взяли не лише художники та художниці з усього світу — на чотирьох різних континентах проходили паралельні події, що продовжило розширювати формат виставки. Саме така структура дозволила відійти до західноєвропейської усталеної перспективи на суспільство, політику та мистецтво. Енвезор так само, як Катрін Давід, у своїй роботі схилявся до широкого спектру обговорень та транслював важливість теорії та знання на території мистецтва.
У 2021 нова кураторка "Документи" Каролін Христов-Бакарджієв сказала, що її концепція полягає у відсутності концепції. Фінальний результат представляв різноманіття підходів та методів, матеріалів та технік у способі говорити про світ художньою мовою. Вона об’єднала фахівців з різних сфер, які своїми ідеями створювали замість чіткої концепції своєрідну "хореографію".
Проте крізь проєкт червоною ниткою проходила тема "Колапсу і відновлення". Кураторка ставила питання: чи здатне мистецтво зцілювати рани та працювати з посттравматичним синдромом? Вона звертається до подій, коли у 1941 році майже дотла згоріла бібліотека у Касселі, післявоєнного досвіду міста, а також війни в Афганістані.
Так, один із художників, Майк Ракавіц, вирішив створити з каменю книжки як символічний жест відновлення втрачених книг під час бомбардувань у Касселі. Камінь для цих об’єктів він взяв з Афганістану, з місця, де у 2001 році таліби підірвали культурний спадок. Крім цього, художник у рамках "Документи" поїхав у Афганістан проводити майстер-клас по скульптурі з каменю. Так "Документа" почала їздити світом.
Ця тенденція продовжилася і у 2017 році, коли куратор Адам Шимчик вирішив провести "Документу" одразу у двох містах: Касселі та Афінах. Під назвою "Вчимося з Афін" художній керівник разом з великою командою експертів прагнули встановити зв’язки між двома важливими для європейської цивілізації містами, а також порушити наявні проблеми ідентичностей та міграцій. Власне, художникам було запропоновано поміркувати про динаміку, що сьогодні виникає між Афінами та Касселем. Це дозволило оприявнити безліч голосів у двох містах і за їх межами.
Так, події у центрі Касселя на площі 1933 року, коли нацисти влаштували показове спалення книг, стало основою для грандіозної роботи аргентинської художниці Марти Мінухін. Авторка створила інсталяцію "Пантеон книг", що повторює форму та вигляд афінського храму. На металеві конструкції кріпився прозорий пластик, у численні кишені якого розмістили примірники книжок. Марті знадобилося 50 тисяч книг, які будь-коли були заборонені в різних куточках світу. Ця робота безперечно стала візитівкою "Документи 14".
Наступна "Документа", п’ятнадцята, буде вже влітку цього року. Незважаючи на пандемію, мерією було вирішено, що всесвітня виставка відбудеться за планом. Курувати проєкт буде ruangrupa, колектив художників та художниць із Джакарти. В основу концепції покладено цінності та ідеї lumbung — індонезійське слово, що позначає рисовий сарай, де зібраний урожай зберігається для загального блага громади. Куратори розуміють lumbung не лише як споруду, що виконує певні функції, але і як спосіб спільної роботи та життя.
"Ми хочемо створити глобально орієнтовану, спільну та міждисциплінарну платформу мистецтва та культури, яка залишиться ефективною після 100 днів роботи documenta 15. Наш кураторський підхід прагне до іншої моделі спільного використання ресурсів — в економічному плані, а також стосовно ідей, знань, програм та інновацій", — зазначають куратори.
Відтак чекатимемо на відкриття виставки вже у червні та готуємо маршрути локаціями міста. Завершити цей стислий огляд хотілося би словами, сказаними у 1972 році засновником "Документи" Арнольдом Боде: "Навколо нас були руїни, і ми шукали щось, що могло б подолати та ліквідувати руйнування". Тоді ніхто й не міг подумати, що "Документа" визначатиме тенденції розвитку світового мистецтва на кожне наступне п'ятиліття. А люди з усього світу будуть приїжджати у невелике німецьке місто, щоби пережити зустріч із сучасним світовим мистецтвом. Так, внутрішня сила, жага до відновлення та створення нового бере г навіть у темні часи.
Читайте також
- Що цікавого очікувати у мистецтві у 2022 році: головні українські та міжнародні події
- Як книжкова ілюстрація розповідає про погані звички, смерть у відпустці та боротьбу з фортепіано
- Українські художні музеї за 30 років: як змінювались та чого чекати у майбутньому
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
