"Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність", — так говорив лемківський поет Богдан-Ігор Антонич про l'Art pour l'Art, або концепцію "чистого мистецтва". Таким можна назвати і Маланку, яка традиційно відбувається 13-14 січня в селищах Чернівецької області, адже нині вона вже не наділена жодним сакральним значенням.
На відміну від коляди, яка з язичницької традиції стала християнським "несенням доброї звістки", Маланка уже не виганяє злих духів, але й не набула новітніх сенсів. Та усі маланкарі одноголосно називають це свято найулюбленішим і найважливішим у році.
То для чого ж зараз маланкують?
Єднаймося
За 7 км від кордону з Румунією на селище Красноїльськ опускаються сутінки. Сьогодні тут готуються до Маланки, тому для тиші лишилися лічені години. На подвір'ї Степана Драгуна, голови Красноїльської громади, бачимо перших вбраних. Сам голова — цьогоріч у костюмі Діда. Розповідає, що маланкують зокрема й для того, аби єднатися з рідними:
"Як настає 13 січня, то підіймається настрій зустріти Старий Новий рік. У кожному будинку щось шиють, готують. Після Андрія вже починають готуватися до Маланки.
Багато людей за кордоном, на заробітках, і приїжджають саме на Маланку. Готуються, танцюють, грають і після Водохреща повертаються".
Спів для ведмедя
Степан Драгун розповідає, що в найголовнішій пісні свята "Урсі", яку повторюють по колу, йдеться про те, що в лісі спіймали ведмедя й навчили його танцювати: щоб підіймав одну лапу вгору, потім іншу:
"Так вони танцюють і співають румунською на честь ведмедя. Історія пише, і так, як розповідають, що в давні часи тут жили "жиди", вони були торговцями й мали гроші. І "цигани" вирішили трохи заробити на зимові свята. Спіймали ведмедя і навчили його танцювати, склали кілька рядків і співали. І так створилась Маланка. Потім до "жида" і "цигана" приєдналися "дід","баба", "король", "королева", "кіннота" та інші.
"За часів Радянського Союзу Маланку забороняли, — розповідає пан Драгун, — але знищити не змогли. Хоч саджали на 15 діб у Радянському Союзі, але все одно люди виходили і співали. Так берегли традицію".
Знадвору чуємо початок дійства, хтось починає заспів, хтось відбиває ритм барабаном. Скоро все стихає, але ми знаємо, що це ненадовго. Поспішаємо на інший "кут" селища, щоб устигнути поговорити з директором місцевого ліцею Степаном Мітріком.
Ніхто не пам'ятає початку
"Щоб сказати, з яких часів існує Маланка, – ніхто не пам'ятає. Я був маленький, був у Маланці, колядував, так казав мій батько, і мій дід. Усі навколо казали, що ніхто не пам'ятає, коли почалася ця Маланка.
Люлька для Маланки
Я маланкував щороку. Коли був студентом, возив костюми у свій університет у Молдові, ми ходили там містом. Усі чекали, щоб ми приїхали з Буковини з Маланкою, ведмедем та масками.
Найбільше мені подобалося бути Дідом, я навіть робив для цього костюму спеціальну люльку для тютюну. Велику таку, красиву. Я часто бачу її на Маланці — одного разу навіть хотів спитати "звідки ви маєте таку люльку?", точно знаючи, що її зробив я.
Комуністи
Навколо й на території Румунії Маланки водять зовсім невеликі. А от у нас завжди був такий азарт, що комуністи намагалися позбутися цих святкувань.
Не подобалося їм. Королі традиційно одягаються трьома кольорами – це як прапор Румунії. Тому вони сильно били по тих місцях, щоб Королі одягли у ті часи російський прапор. Але в нас досі на Маланках Королі одягаються в румунський хрест.
І хоч ти їх розстрілюй – цього будуть дотримуватися від батька до сина, і так далі. Ми не дамо це ніяк переробити.
На той час владі й КДБ не подобалося також, що співали пісні румунською. Викорінювати намагалися усілякими методами, знімали з роботи, садили на 15 діб, але ніхто не припиняв (співати, — авт.). Навпаки, виступали ще з більшим азартом. Коли зараз даєш свободу, то ставляться м'яко, а от коли притискають – починається навпаки. Молодь сприймала це як щось священне.
Були сильні бійки міліції з активом села, бо змушували знищити все. Але нічого не вдалося.
Ляпас від учительки
Історії із комуністами? Їх були сотні. Я на той час ще працював заступником голови села. І пам'ятаю, до мого шефа голови приходили перший секретар обкомуСкорочення від "областной комитет". Вищий орган обласної організації КПРС., і другий секретар обкому, і почали ставити його, як на ешафот, палити його питаннями: "Почему не пресекаешь Маланку?" Не давали проходу, щоб люди ходили з Маланкою центральною вулицею. Тоді знімали частини парканів, і маланкарі ходили між будинками. Тому що був робочий день, і люди мали ходити не на Маланку.
І я отримав один раз. Мій брат одягнувся як Король, і почали в мене вдома й мене трохи фарбувати. Другого дня я пішов до школи. Учителька моя 4-го класу як дала мені ляпас! І кричала, що я ходив на Маланку, тому що я був розфарбований. Тобто придушувалося сильно, і навіть до побоїв.
Маланка й християнство
Населення в нас переважно православне. Маланка — це просто перехід із старого року в новий рік, але за календарем старого зразка. Тому припадає на Святого Василя, 14 січня. Навіть священики намагалися щось міняти. Їм не подобалося, що маланкарі танцюють Маланку саме на християнське свято. Але потім проколовся священик із цим висловлюванням у церкві – і люди йому, можна сказати, дали по носі, і сказали, щоб він на Івана 20 січня запросив усіх маланок, щоб у церкві грали ще раз.
І всі знову переодягнулися та прийшли. У нас не люблять, коли хтось втручається, каже, що треба робити, а що ні. Тим паче, це робить не місцевий священник, а приїжджий — у них такого немає, тож йому, бачте, й не подобається. І оце його запрошення було ніби як перемир'ям: він сам приймав Маланку і обдаровував маланкарів, як заведено".
Пісня про росіян
В один момент навколо починаються співи румунською — з хат на вулицю виходять маланкарі й нам уже важко говорити з Степаном Мітріком. Питаємо його про значення слів пісні. Він приблизно перекладає: "У нас є дівчата красиві, але ми нікому їх не віддамо. На горі круглій стоїть ведмідь на одній нозі. Нехай живе наша компанія, нехай ми не помремо, адже народу потрібна така пісня".
Далі пан Мітрік затинається і каже: "А тут співають з нецензурним словом про росіян і про тих, хто їх привів сюди". Розпитуємо, чи це про росіян, чи про комуністів.
"До комуністів взагалі немає жодної поваги. А про росіян (так кажуть, — авт.) здебільшого тому, що вони горілку привезли. Раніше тут пили маленькими стаканчиками, потім прийшли росіяни – і почали пити 250 грам. Багато різних питань. Забороняли ходити до церкви – це теж комуняки. Одним словом, від Сталіна і далі всі були якось із прокльонами.
Щодо сучасності — тут багато хто служить на Донбасі, на захисті наших територій. Тут дуже багато українців у нас на території живе. Є 14 національностей, і німці, і євреї, і болгари, і словаки, і поляки, але десь 90% – румуни".
Далі нам лишалося лише насолоджуватися Маланкою. Ще трохи — і ми вже підспівували ритмічним пісням. У Красноїльську дійство поглинає усіх ввечері 13 січня й відпускає лише ввечері 14-го. Співають і танцюють усю ніч, ранок і день, спочатку по хатах, вітаючи господарів і отримуючи частування, а потім у центрі селища, влаштовуючи на головній вулиці безперервний карнавал.
Костюми й маски, зроблені власноруч, справляють найбільше враження. У Красноїльську п'ять "кутів", або частин села. У кожному з них костюми відрізняються, але головні завжди Ведмеді. У Верхній та Нижній Путні вони схожі на копиці сіна й можуть важити понад 70 кілограмів. "Виглядає, як обкладинка для Vogue", — чуємо від туристів, що йдуть поруч.
Жіноча Маланка
Маланкують і діти, й дорослі. Дівчата маланкують, але менше за хлопців. Старші жінки частіше залучені до приготування частувань, які вони виносять навіть туристам.
Ми зустріли глядачок дійства Христину й Мірабеллу. Вони розказали, що для жінок є роль Циганки й Королеви, але ні вони, ні їхні матері не ходять маланкувати. Їм подобається бути глядачами. "Сенс свята — веселощі, і тому ми дуже його чекаємо", — говорить Мірабелла.
Адріан маланкує з трьох років, і з того часу не пропустив жодної Маланки. Кожен рік у ці дні він спеціально приїжджає в Красноїльськ з роботи за кордоном. Свій костюм цигана зробив сам, каже, на виготовлення такого потрібно від кількох місяців до року: "Якщо чесно, я не знаю, чому традиція саме така. Ій, напевно, десь близько 300 років. Навіть мій дідусь не знає, коли це почалося. Просто це в нас у крові.
Хто цього не відчув, той не зможе зрозуміти Маланку до кінця. А хто тут народився, той знає, що це надзвичайно", — говорить Адріан і вже за хвилину продовжує гучно співати й ревіти по-ведмежому.
Бути кимось іншим
Приїхавши назад у Чернівці, ми зустрілися з істориком і викладачем Володимиром Попадюком. Він живе в місті, але добре пам'ятає, як святкували Маланку в його дитинстві в селі Брусниця. Він каже, що фішка Маланки у непафосності – тобто це просте, народне святкування й дозвілля, що дивом збереглося до нашого часу. То того ж, свято дозволяє проявити себе творчо, на деякий час звільняє від умовностей та дозволяє перевтілитися:
"Це досить унікальна штука, перформанс, ближче до якогось такого визнаного бешкету. Ідея в тому, щоб ти легально міг побути кимось іншим, і люди готові до того, що в їхню зону комфорту може вторгнутися хтось у костюмі. Нерідко це трохи агресивне вторгнення, однак саме в цьому цінність. Маланка — це дуже артистична річ, іноді й здивуєшся.
В ідеалі про тебе взагалі мають думати, що ти не пішов колядувати, а це хтось інший. Це хитрість — спробувати обманути людину, яка тебе точно знає, бо ми взагалі сусіди скоріш за все, але ти граєш.
Це було реально страшно
У селі відбувалося так, що було кілька угруповань і вони між собою не те, що ворогували, але у кожного району була своя територія, свої хлопці. І якщо, наприклад, з трьох районів є хлопці у костюмах ведмедів, то вони мають боротися між собою. Якщо ти вдягав костюм ведмедя, то ти, так сказати, мав бути готовий до того, що тобі хтось кине виклик.
Згадую, що для мене, дитини, це було реально страшно. Я боявся ходити по селу в той вечір, тому що ходять, шумлять якісь пацани, в масках всі. Я йшов спеціально по краю вулиці, так, що мене не було видно, тому що в принципі могли і в сніг кинути.
Це ніби як нічого страшного насправді, але це вторгнення. І цей азарт, коли ти приходиш додому і такий: "Ох, нічого не сталося". А потім вони (маланкарі, — авт.) приходять до тебе додому і тобі батько каже: "А йди ти винось синку, все нормально буде, не хвилюйся, все добре". А потім ти в снігу.
Досвід проживання
Насправді, як на мене, є штуки, в яких не обов’язково має бути щось унікальне, щось чіпляюче. Є штуки, які цікаві саме як досвід проживання, і Маланка, як на мене, цікава саме з цієї точки зору. З одного боку, звісно, є якась гордість, коли ти бачиш, що діди, прадіди так робили, і це дійшло, хоч якось доповзло до тебе.
А з іншого боку, якщо ти взагалі не в курсі історії, ти ще яскравіше можеш пережити цей досвід. Тобто основа цього не в якихось фактах, а саме у тому, як сільська, це більшою мірою сільська традиція, може трансформуватися й при цьому існувати.
Тому що тоді це було дійсно глобально, потужно. І ніхто особливо не намагався зацікавлювати цим, просто наступав цей час і ти готувався, тому що ти мав готуватися.
Ти самурай, ти мусиш нанести 100 ударів тантоЯпонський короткий меч або ніж з односторонньою заточкою. Використовувався здебільшого як колюча зброя.. Ти сільський житель, чоловік, неодружений, тоді ти маєш, що б ти там не робив, але до Маланки ти мусиш взяти в руки голку, увімкнути фантазію і вигадати щось креативне. Щось, чого не буде у колективу з сусіднього району, і що потім точно будуть обговорювати місяць чи пів року. Просто ти собі робиш якусь таку махіну і ти в ній ходиш.
