Режисер, оператор, сценарист Валентин Васянович в ефірі "Радіо Культура" розказав, як сприймає славу фільму "Атлантида", як вигадав історію про саме таке закінчення війни на сході України та чому новий фільм "Відблиск" теж присвячено темі бойових дій.
Валентин Васянович у кінці 90-х фільмував короткометражні картини, у 2012-му дебютував в повному метрі з художньою стрічкою "Звичайна справа", а потім були "Креденс", "Присмерк", "Рівень чорного". Серед його операторських робіт – "Плем’я" Мирослава Слабошпицького, "Згода" Мацея Собіщанського. Валентин заявлений також оператором наступного фільму Мирослава Слабошпицького про Чорнобиль.
Найбільше визнання та популярність Васяновичу принесла кіноробота "Атлантида", яка перемогла в конкурсній програмі "Горизонти" 76 Венеційського міжнародного кінофестивалю, отримала призи у Токіо, у Мінську, Севільї, Тромсо. В Україні нагороджена шістьма статуетками "Золотої дзиґи": найкращий фільм, найкраща режисерська робота, найкраща операторська робота, найкраща робота художника-постановника та найкращі візуальні ефекти.
Пане Валентине, як ви себе почуваєте, маючи такий успіх?
Трошки втомленим, але так само, як і до. Тобто це не є моя мета. Звісно, приємно, коли тебе визнає місцева індустрія, іноземна преса, критики, але ти мусиш до цього дуже спокійно ставитися і йти далі.
Не всім режисерам це вдається.
Не всім, на жаль.
Як ви вигадали сюжет "Атлантиди" і вирішили саме так розказати про війну на сході України?
Оскільки моя перша освіта операторська, то для мене важливим є зображення. Я завжди відштовхуюсь від зображення. І просто Вадим Ільков – мій приятель – робив дослідження для документального фільму "Маріуполь", я дивився цей матеріал і побачив кадри, від яких з’явилися відчуття, що в цій чудовій локації можна зробити кіно. Це по-перше.
По-друге, оскільки відбувається війна, то мусиш на неї рефлексувати, бо війна – подія номер один. Поки вона не закінчиться, для всіх громадян України так мусить бути. Тому це також було поштовхом. Чому я стрибнув у майбутнє? А для того, щоб звільнитися від сучасного політичного контексту, котрий іноземний глядач не зрозуміє. Інакше я мусив би пів фільму пояснювати, хто кому що, але кіно трошки за іншими принципами працює. Тому я звільнився від контексту і працював з результатами війни. Це зробило історію більш універсальною і зрозумілою для всіх.
Задумуючи фільм, відразу думали про міжнародну аудиторію?
Звісно, звісно, бо там є дві категорії фільмів: розважальні і авторські, артхаусні. І в Україні у артхаусних фільмів дуже обмежена аудиторія, на жаль, пару тисяч людей. Більше ні, що би ти не робив. Тому мусиш орієнтуватися на весь світ, а за цим стоїть наступне: зробити універсальну історію, котра була б зрозуміла всім. І я думаю, що метою всіх режисерів, котрі роблять артхаусне кіно, саме є фестивалі. Тут світ поляризувався. Я раніше думав, що можна задовольнити всіх одразу, але не спрацювало, на жаль.
Тема сходу України для вас нова? Чи не було побоювань, як фільм сприймуть, зокрема, мешканці окупованого і не окупованого Донбасу, і ті хто виїхав і ті, для кого ця тема є дуже болісною?
Є різні мешканці Донбасу. Про людей, котрі думають і кричать "Росія прийди!", я не думав у принципі. Про людей, котрі виїхали з тих територій, я думав. І в принципі нічого такого нового не розповів. Я розповів про екологічну катастрофу, котра відбувається не один рік. Розповів про роботу місії "Чорний тюльпан", котра відбувається не перший рік і шукає людей. Тобто нічого не придумав такого. Просто додав любовну лінію, без котрої кіно не працює, на жаль.
Ви питаєте "боїшся, не боїшся". Коли знімаєш кіно, то тотально боїшся всього, бо мусиш кожну секунду робити правильний вибір. Бо коли десь помиляєшся, то щоб виправити ситуацію, треба докласти багато зусиль.
Повертаючись до сюжету і подій "Атлантиди": чому обрали "Чорний тюльпан", адже там багато є соціальних ініціатив, міжнародних місій?
Мені важко проаналізувати, тому що коли працювали над матеріалом, там певним чином склалися обставини, що я підійшов до цієї теми. А чому? Не знаю, чому. Бо це досить травматична тема, коли знімаєш кіно, хочеш підняти болісні теми, про них поговорити. Може, тому.
Можу сказати, що всередині все завмирає, коли бачиш сцени, де методичним голосом описується, як виглядає те, що залишилося від людини. І не важливо, з якого боку вона воювала. Це дуже документально виглядає.
Так, це правда, документально виглядає, тому що крім "Чорного тюльпана" у кадрах працювали справжні судмедексперти. Коли ми перший раз зустрілися на репетиції і почали розмовляти, то попросили судмедексперта розказати, як це відбувається. Він сказав: "Дайте мені тіло, і я вам його опишу, як я це роблю на роботі". Так воно і відбулося в кадрі.
Ви в Атлантиді і сценарист, і оператор, і режисер. Як давали раду такому навантаженню?
Бо у нас такий підхід до знімання фільму, що ми завжди робимо дуже багато репетицій. Щоб все гладко пройшло, щоб ми хоча б один хороший дубль отримали за знімальний день, ми до цього ще три дні знімаємо в режимі репетиції або репетируємо в режимі знімання. У нас на кожну сцену іде три, а інколи чотири – п'ять знімальних днів. Тому що є сцени по 10 хвилин і дуже важкі, складні, з переходом з одного приміщення в інше і з каскадерськими сценами.
Чому в "Атлантиді" всі актори непрофесійні, зокрема, колишній розвідник, волонтер благодійного фонду допомоги армії "Повернись живим" Андрій Римарук, також парамедик Людмила Білека та доброволець Василь Антоняк?
Мені потрібен був досвід людей, які були на війні, бачили смерть, ризикували життям. Такі події залишають відбиток на обличчі, в очах, люди по-іншому після такого ставляться до світу. Лишалося тільки знайти типаж, котрий підходить під наших героїв, щоби люди мали хист до акторської професії. Але довгий кастинг вирішив ці проблеми.
А хто знявся у вашому майбутньому фільмі "Відблиск" – професійні чи непрофесійні актори?
У "Відблиску" головний герой – професійний актор, фантастичний актор. Там грають переважно професійні актори, тому що це трохи інше кіно. Там більше психології, більше психологічних змін всередині кадру, непрофесійним акторам це важко зіграти.
"Відблиск" вже монтується. Про що ця історія?
Не хотів би детально розповідати, про що історія. Скажу, що в "Атлантиді" ми все зруйнували навколо головних героїв: інфраструктуру, об’єкти – випалили землю. А "Відблиск" навпаки: випалили і зруйнували душу героя, вихопили його з мирного міста, кинули у полон і потім повернули назад. Дивилися, спостерігали за ним, чи зможе він адаптуватися і повернутися до мирного життя, знайти в ньому сенс. Можу сказати, що роль головного героя виконав Роман Луцький.
Тобто знову тема війни. У цьому фільмі є героїня, якій 12 років. Важко було?
Якщо вона твоя донька, то не дуже важко. Якщо вона була раніше на майданчиках і знає, що таке знімальний процес, то це простіше, але я не розумію, чи зміг би отримати результат, якщо би це не була моя дочка. Якщо би це була просто дитина і поруч її батьки, і вони би не дали мені зробити те, що я збирався зробити, хоча кругом були задіяні каскадери, але це виглядає небезпечно зі сторони. Я задоволений, як дочка все відіграла, зробила. Хоча це було непросто.
А тема дитини – це тема паралельно, скажімо, травми, котра пов’язана зі смертю головного героя. Вона також вчилася переживати, усвідомлювати, що таке смерть перед дорослішанням. Є такий період у дітей, що вони активно фокусуються на темі смерті.
Хочеться вже побачити фільм. Є приблизні терміни його виходу?
Ми мусимо зробити світову прем’єру на престижному кінофестивалі. У нас є запрошення на декілька суперпрестижних фестивалів, і ми найближчим часом мусимо визначитися. Це завжди непросто вибрати, коли тут фантастична пропозиція, і тут фантастична пропозиція, але головне, що вони є. І це важливо, і важко, і не просто психологічно. Коли у тебе є суперуспішний фільм, скажімо, як "Атлантида", другий фільм може не бути таким, і це треба розуміти. Але коли твоїм другим фільмом так само цікавляться, як "Атлантидою", це щастя.
Говорячи про "Відблиск" і ваші майбутні проєкти, над якими розмірковуєте, то наскільки для вас важливими є експерименти?
Звісно вони важливі. Якщо брати "Рівень чорного", це був тотальний експеримент – аж страшно. Там взагалі нічого не було, лише імпровізація. "Атлантида" – інша історія. "Відблиск" візуально схожий, але у ньому більше драматургії, чіткої історії.
І знову ж таки, фестивалі і світові критики, міжнародна аудиторія слідкує за режисером в контексті його розвитку. Це обов’язково.
Останні ваші фільми – це поєднання іпостасі режисера, сценариста, оператора. Чи остаточно режисура як основне вас переманила? Чи все-таки плануєте чи маєте домовленості про роботу оператором?
Для мене на сьогодні бути оператором – це втрачати час. Сили і термін життя обмежений. Поки ще не почався маразм, мусиш зняти певну кількість фільмів, максимально більшу кількість.
Я не бачу сенсу повертатися до операторства. Мені це легко і просто. Коли я знімав фільм в Польщі "Згода", то розумів, що відповідальність оператора на порядок менша, ніж режисера. Режисер все вирішує і відповідальний за результат. Ну а оператор старається, горить, допомагає, але це все одно не те.
Але ви заявлені як оператор наступного фільму Мирослава Слабошпицького. Яка його доля?
Нехай він сам розкаже, правда. Я не хотів би це коментувати.
Наостанок хочу спитати, який ви кіноглядач? Яке кіно дивитесь і любите?
Я часто розповідаю історію, як діти кажуть: "Пішли в кіно". Ми з дружиною також ідемо, але по дорозі я тікаю. Поки я проходжу квартал, розумію, що зараз втрачу три години свого життя. Я краще щось почитаю чи про щось інше подумаю, правда. Що я дивлюся? Я намагаюся слідкувати за фільмами, котрі були в програмах Канн, Венеції, Берліну.
Які фільми за останні роки найбільше сподобалися і вразили?
Я щасливий, коли в Україні народжується фільм. Для мене це завжди подія. На жаль, фільмів у режисерів не так багато, але вони є. Це Антоніо Лукіч, Наталка Ворожбит, зараз Роман Бондарчук ще чудово зніме.
Але є фільми, скажімо, котрі орієнтовані максимально на глядача. Я ці фільми теж переглядаю, але вони мене, на жаль, не роблять щасливим.
З іноземних фільмів мій фаворит – Silent Light одного мексиканського режисера, не пам’ятаю його ім’я. Це фантастичне кіно. Воно зроблене довгими кадрами, дуже атмосферне і про менонітів – досить закриту релігійну спільноту. Перший раз я побачив цей фільм три роки тому і вирішив, що це мій найулюбленіший фільм.
