Письменник та ветеран російсько-української війни Артур Дронь стане автором цьогорічного тексту для Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності.
У літературі Дронь дебютував як поет у 2020 році, а після початку повномасштабного вторгнення пішов до війська. Його творчість присвячена досвіду війни, дорослішанню покоління в умовах революцій і війни, а також особистим переживанням військової служби.
У листопаді 2026 року у «Видавництві Старого Лева» має вийти його нова книжка «Лікарня святого Пантелеймона», якою автор планує завершити трилогію про військовий досвід.
Суспільне Культура розповідає все, що варто знати про Артура Дроня та його книжки.
Артур Дронь народився 31 грудня 2000 року на Рогатинщині, у селі Воскресинці, до 2017 року жив у сусідньому селі — Підмихайлівцях, а пізніше переїхав до Львова, куди вступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
У свої 13 років, під час Революції гідності, разом з однокласниками та вчителями брав участь у локальних патріотичних заходах. Серед авторів, які вплинули на Дроня, — Ернест Гемінґвей та Еріх Марія Ремарк, зокрема роман «На Західному фронті без змін», який вплинув на його сприйняття війни та моральних аспектів збройного протистояння.
Із весни 2021-го і до служби в армії, а потім із жовтня 2025-го до березня 2026 року працював івент-менеджером у «Видавництві Старого Лева». Він займався модерацією презентацій книжок, а також писав рецензії для сайту видавництва.
У березні 2022 року Дронь приєднався до 125-ї окремої бригади територіальної оборони. За його словами, рішення вступити до війська було для нього цілком очевидним і не супроводжувалося внутрішніми ваганнями.
Служив піхотинцем, брав участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині та Запоріжжі. Під час служби мав позивний Давид, який обрав через біблійного царя Давида та особисте значення для нього Книги Псалмів.
У жовтні 2024 року Дронь отримав важке поранення. Після лікування, реабілітації та кількох хірургічних втручань у липні 2025 року його звільнили з військової служби в запас за станом здоров'я у зв'язку з інвалідністю, набутою внаслідок поранення.
Творчість Дроня присвячена досвіду війни, дорослішанню покоління в умовах революцій і війни, особистим переживанням військової служби. Важливе місце в його текстах займають християнські мотиви та біблійна символіка.
Його тексти перекладали литовською, англійською, польською, італійською, фінською, норвезькою, білоруською, естонською, іспанською, французькою та іншими мовами, а також есперанто.
У лютому 2023 року рядки з його вірша процитувала прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні на пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським.
У 2025 році Дронь став лауреатом Премії імені Юрія Шевельова за книжку «Гемінґвей нічого не знає». Видання також отримало відзнаку «Вибір Читомо», увійшло до списку найкращих українських книжок 2025 року за версією PEN Ukraine у категорії есеїстики, а також було відзначене в інших книжкових рейтингах.
У 2025 році Дронь також відмовився від співпраці з норвезьким видавництвом Cappelen Damm, яке планувало видати норвезький переклад «Гемінґвея». Причиною стало те, що видавництво раніше опублікувало книжку норвезької журналістки Осне Саєрстад Ufred. Russland fra innsiden («Розбрат: Росія зсередини») про колишнього бійця «ПВК "Вагнер"» Андрія Медведєва. Дронь заявив, що вважає шкідливим та аморальним надавати росіянам додатковий інформаційний майданчик під час війни.
А 24 лютого 2026 року британський актор Єн Мак-Келлен прочитав вірш Дроня «Перше до коринтян» у перекладі Юлії Мусаковської з нагоди річниці повномасштабного вторгнення.
«Гуртожиток № 6»
Дебютна поетична книжка Артура Дроня «Гуртожиток № 6» вийшла у 2020 році у невеликому видавництві «Тріада плюс» накладом усього лише 300 примірників.
До збірки увійшли 40 віршів про студентське життя, пошуки себе, юнацькі переживання, місто та стосунки між людьми. За цю книжку Дронь отримав відзнаку Всеукраїнської літературної премії імені Анатолія Криловця у 2021 році.
Назва збірки пов'язана з реальним гуртожитком № 6 Львівського університету. У книжці надрукували фотографії, зроблені всередині будівлі ще до ремонту, коли на стінах зберігалися студентські написи та малюнки.
Сам Дронь описував образ гуртожитку як щось постійне й безпечне у світі, який постійно змінюється. Перші вірші він сприймав як спробу зафіксувати важливі переживання, думки та людей і таким чином зберегти їх у пам'яті.
За його словами, героями збірки є молоді люди з молодим, часом наївним, романтизованим або навіть пафосним баченням світу. Серед основних тем він називає почуття однієї людини до іншої.
Згодом «Гуртожиток № 6» переклали литовською, англійською, польською та італійською мовами.
«Тут були ми»
Друга поетична книжка Дроня «Тут були ми» вийшла у «Видавництві Старого Лева» у 2023 році. За словами Дроня, вірші були написані на фронті, але «не про війну». У книжці скоріше йдеться про людей, які перебувають у ній, їхні стосунки, біль, страх, надію, любов і пам'ять.
Книжку проілюстрували роботами Катерини Сад та уривками листів і малюнками, які військовим надсилали діти з різних частин України. За словами Дроня, військові часто отримували такі листи та листівки перед новорічними, різдвяними й великодніми святами, зберігали їх, перечитували та ділилися ними. Вони стали частиною книжки, щоб додати до неї ще один голос — голос дітей, які переживають війну.
«Тут були ми» стала повністю благодійним проєктом: увесь прибуток від її продажу видавець і автор передають благодійному фонду «Голоси дітей».
Книжка також вийшла англійською, шведською, норвезькою, польською, французькою та литовською мовами й готується до виходу ще кількома мовами. Вона увійшла до списку найкращих книжок 2023 року за версією PEN Ukraine та була номінована на Національну премію України імені Тараса Шевченка у 2024 році.
«Гемінґвей нічого не знає»
«Гемінґвей нічого не знає» — перша прозова книжка Артура Дроня, яка вийшла у «Видавництві Старого Лева» у серпні 2025 року. Книжку він писав під час лікування після поранення, хоча частина текстів була створена раніше, під час служби.
Це збірка короткої прози, яку автор називає «свідченням солдата про досвід великої війни». У ній Дронь пише про віру на фронті, братерство військових, страх, надію, смерть і любов.
У центрі видання — власний досвід автора, однак у ньому є й голоси інших людей. Тут є три тексти, написані від імені людей, із якими Дронь спілкувався: Жені — захисника Маріуполя, який пережив російський полон, Люби — колишньої нареченої зниклого безвісти захисника, та Сані — чоловіка з прифронтових територій.
Назва книжки пов'язана з переосмисленням традиції воєнної літератури. У текстах Дроня «з'являються Господь Окопний, починається Найновіший Завіт», біблійні образи та українська культура, яку військові несуть із собою на фронт. Автор наголошує на необхідності говорити про український досвід самим українцям.
Переклади книжки готуються англійською, шведською, чеською, польською, угорською, грузинською, французькою, словацькою та португальською мовами для Бразилії.
За цю книжку Дронь отримав Премію імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику 2025 року. Також видання отримало Премію книжкових блогерів на фестивалі «Книжкова країна».
«Лікарня святого Пантелеймона»
Восени 2026 року у «Видавництві Старого Лева» має вийти нова книжка Дроня «Лікарня святого Пантелеймона». Книжка поєднає понад 45 віршів і 15 прозових текстів. Письменник описує її як розмову про лікування ран, яких завдає війна, життя після травми та співжиття людей із різними болючими досвідами.
У книзі є голоси багатьох людей: матері, яка втратила на війні сина, військового, який втратив руки й ноги, дівчинки, чиї батьки загинули, хлопця після трьох років полону, командира, який повернувся з війни, дружини зниклого безвісти військового та інших людей, які пережили різний досвід війни.
На відміну від «Гемінґвея», де голоси інших людей з'являлися лише в кількох текстах, «Лікарня святого Пантелеймона» значно більше зосереджена на чужих історіях. Прозова частина має назву «Реабілітаційний центр», а власні тексти автора перемішані з монологами інших людей.
Водночас Дронь говорить і про власний досвід лікування та травми: «Щоб чесно говорити про чужий біль та лікування, потрібно наважитись назвати власні. Зробити одним із пацієнтів цієї лікарні самого себе».
Назву книжка отримала на честь реальної Лікарні святого Пантелеймона у Львові. Дронь присвятив видання лікарям та реабілітологам лікарні й Національного реабілітаційного центру Unbroken.
«Лікарня святого Пантелеймона» має завершити умовну трилогію Дроня про військовий досвід — до неї також належать «Тут були ми» та «Гемінґвей нічого не знає»:
«Для мене це дуже великою мірою одна велика історія, один великий текст, одне цільне говоріння. Чи той самий я, чи інший? Та, звичайно, якийсь інший. Та й письмо тут уже про трохи інші речі. Якщо зовсім спрощено її назвати, то можна сказати: це життя «після» — життя після отримання якихось різних ран і життя з ними. Тому думаю, що я інший. І тема інша, й оптика трохи інша. Тому воно так мусило бути».
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
