Метрополітен-музей у Нью-Йорку 31 липня оголосив, що виставку на Met Gala 2027 року присвячує творчості британського дизайнера Джона Гальяно. Він стане лише третім живим модельєром, якому Інститут костюма присвятив персональну ретроспективу.
Експозиція охопить понад чотири десятиліття його кар'єри та покаже дизайнера як одного з найвпливовіших новаторів сучасної моди. Водночас виставка не омине скандальну сторінку його біографії, коли антисемітські та расистські висловлювання кардинально змінили його життя і призвели до кенселінгу в професійному середовищі.
Попри це, Гальяно зумів повернутися в індустрію, а його прихильники й досі називають британця генієм та одним із найвидатніших митців сучасності.
Суспільне Культура розповідає, чому Джон Гальяно залишається незамінною і водночас найбільш суперечливою постаттю в історії моди та як його творчий підхід змінив індустрію.
Початок шляху Джона Гальяно
Джон Гальяно народився 28 листопада 1960 року на Гібралтарі — на британській території, що розташовується на півдні Іберійського півострова та межує з Іспанією. Його батько був гібралтарцем, а мати — іспанкою. Сам Гальяно називав себе «дитиною Співдружності», адже з ранніх років ріс на перетині різних культур і традицій.
Коли Джону було шість років, його родина переїхала до Лондона, де і минуло його дитинство та юність.
Велику роль у формуванні майбутнього дизайнера відіграла його мати Аніта, яка була викладачкою танців і навчала фламенко своїх дітей. Гальяно розповідав, що вони з сестрами навіть танцювали на столах, адже від ударів ногами було більше звуку.
Для нього фламенко зі звичайного танцю перетворився на поєднання драми, музики, руху, емоцій та костюма — елементів, які в майбутньому стануть невід'ємною частиною творчості модельєра.
Також матір була дуже вимогливою до зовнішності дітей. Вона ретельно стежила за тим, як вони виглядають, і вважала, що навіть звичайний вихід із дому потребує бездоганності.
«Моя мати мала великий вплив на те, як я дивлюся на світ і як я одягаю людей. Ми [разом із сестрами] завжди були викупані, припудрені тальком, напахчені парфумами, з гладко зачесаним назад волоссям. Це дуже по-іспанськи», — згадував дизайнер.
Тож Гальяно почав рано сприймати одяг як один із засобів самовираження.
Джон навчався у школі для хлопців у Лондоні, де помітно відрізнявся від однокласників своєю зовнішністю, манерою поведінки та ставленням до одягу. Він не цікавився традиційно чоловічими видами спорту, додавав власні деталі до шкільної форми, носив модне взуття та змінював зачіску.
За його словами, в той час йому вселили відчуття, що з ним щось не так, і чвін зазнавав цькувань. Кутюр'є розповідав, що йому навіть доводилося заздалегідь продумувати маршрути до школи, потяги та вагони, в яких їхатиме, щоб уникнути хлопців, які могли його побити.
Попри свою цікавість до моди та стилю, юнак не планував ставати дизайнером. Після школи Джон Гальяно вступив до коледжу, де вивчав гуманітарні дисципліни та мистецтво. Він любив малювати й під час навчання почав відвідувати щотижневі заняття з мистецтва, де викладачі помітили його талант і порадили вступати до Центрального коледжу мистецтва та дизайну імені Святого Мартіна, що Гальяно і зробив у 1981 році.
В коледжі він опинився у середовищі, де його ексцентричність та фантазія, які не сприймали у школі, стали перевагою. Його захоплювали історичні зображення, ілюстрації, карикатури та те, як художники створюють персонажів через деталі.
Паралельно з навчанням хлопець почав працювати костюмером у Королівському національному театрі. Тут він спостерігав, як костюм допомагає акторам перевтілитися, змінює їхню поставу, рухи та поведінку.
Переломним моментом у кар'єрі модельєра стала його дипломна робота у 1984 році. До цього Гальяно навіть не уявляв себе дизайнером одягу, адже спочатку він працював як ілюстратор і створював образи на папері. Одна з викладачок, побачивши його ескізи, порадила перенести ці малюнки з паперу на тканину.
Так народилася перша колекція Джона Гальяно Les Incroyables, натхненна французькою молодіжною культурою кінця XVIII століття, що виникла після Французької революції. Вона складалася лише з восьми образів, але кожен із них був надзвичайно виразним. Гальяно перебільшив історичні форми, створивши величезні пальта, високі коміри, довгі сорочки, об'ємні силуети, капелюхи, прикрашені стрічками та інші театральні деталі.
Les Incroyables стала сенсаційною. Лондонський бутик Browns придбав усю колекцію ще невідомого митця, а співачка Даяна Росс навіть придбала одне пальто з неї.
Утвердження в індустрії
Після першого успіху Джон Гальяно заснував власний бренд, перші покази якого вже були схожі на театральні постанови. Моделі, демонструючи одяг, взаємодіяли з публікою, перетворюючи дефіле на своєрідну виставу.
Один із таких епізодів стався в 1985 році, коли манекенниці виходили на подіум із мертвою рибою. Одна з них, розхвилювавшись, кинула скумбрію просто на коліна засновниці лондонського бутика Browns — Джоан Бронстайн. За спогадами дизайнера, будо дивно, що жінка не розізлилась, а навпаки — розсміялася. Вона була настільки захоплена колекцією, що придбала її для свого бутика.
До кінця 1980-х Джон Гальяно вже став одним із найвідоміших молодих дизайнерів Великої Британії. У медіа про нього писали як про митця, а на його покази хотіли потрапити, щоб побачити унікальне шоу.
Витвори модельєра ставали дедалі ексцентричнішим. Гальяно експериментував із завищеною талією, асиметричними силуетами, складними драпіруваннями та аксесуарами, стилізованими під різні історичні епохи.
Та попри впізнаваність його одяг було важко адаптувати до повсякденного гардероба. Виробники не поспішали співпрацювати з брендом, вважаючи колекції модельєра надто складними для звичайного прет-а-порте. Сам Джон не мав достатнього капіталу, власного великого виробництва чи стабільної клієнтської бази, щоб без проблем продовжувати працювати.
У 1990 році Джон Гальяно збанкрутував і вирішив переїхати до Парижа, щоб розвиватися, але і там на нього чекали фінансові труднощі.
«Мені довелося поїхати до Парижа, щоб продовжити свою кар'єру. Я не прогресував і не ставав кращим. Ми створювали найгарніші речі, але на вечерю ми їли банку квасолі на пальнику», — згадував Гальяно.
До 1993 року ситуація стала критичною. Через відсутність коштів дизайнер навіть був змушений пропустити один із сезонів показів. Його кар'єра опинилася під загрозою.
У той час він познайомився із журналістом Андре Леоном Теллі, який був правою рукою редакторки американського Vogue Анни Вінтур. Теллі переконав Вінтур звернути увагу на роботи британця і вона використала його одяг для фотосесій, а згодом запросила Джона до США. Там він познайомився з впливовими представниками індустрії, серед яких були знаменитості та банкіри.
Для того щоб переконати інвесторів і покупців у своїй серйозності та стабільності, Джон Гальяно мав створити щось особливе для осіннього Тижня моди в Парижі. До події залишалося лише три тижні, а в нього не було ані грошей, ані локації для проведення, ані готових речей.
Тоді Андре Леон Теллі звернувся до світської левиці та меценатки Сао Шлюмберже, яка дозволила провести показ у своєму паризькому маєтку.
Маючи невелике фінансування, Гальяно вирішив створити видовище замість скромного показу. Для модного шоу по всьому будинку розсипали тисячі сухих листків і сотні любовних записок та використали сухий лід, створивши атмосферу занедбаного, майже сюрреалістичного світу.
Дизайнер пошив 17 образів з лише одного рулону чорної тканини. Щоб зробити їх виразними, він експериментував із фактурою та конструкцією матеріалу, додавав атласні підкладки, складні драпірування, корсети та акцентні рукави. Саме ці деталі створювали ілюзію складного, багатошарового вбрання, хоча матеріалу було зовсім небагато.
Супермоделі 1990-х, серед яких Кейт Мосс, Лінда Євангеліста, Наомі Кемпбелл та Крісті Терлінгтон, підтримали Гальяно і дефілювали для цього шоу безкоштовно.
«Я зробив їх [речі] з чорного крепу з атласною підкладкою, бо він був дешевим і я міг використовувати матову та блискучу сторони, щоб створити враження, що тканини дещо більше, ніж було насправді. Лише Кейт і Крісті були в рожевому вбранні. Це були єдині кольори на всьому показі. У нас просто не було часу ні на що інше», — розповідав Гальяно.
Наступною важливою роботою стала весняна колекція 1994 року «Принцеса Лукреція». Цього разу митець перетворив моделей на аристократок з об'ємними перуками на голові та грав на контрастах.
Він сконструював корсети, сукні та спідниці з кринолінами із напівпрозорих і масивних тканин, прикрасив речі хутром, коштовностями та драпіруванням, створивши складні й багатошарові образи. Так він показував, що жінка може бути витонченою і тендітною, але водночас сильною, сексуальною та незалежною.
Після цього показу в 1995 році Бернар Арно запропонував Гальяно стати креативним директором Givenchy, а вже у 1996 році британський модельєр очолив Christian Dior.
Золоті часи в Dior
У французькому домі моди Джон Гальяно пропрацював майже п'ятнадцять років. На початку співпраці перед ним стояло завдання не лише зберегти спадщину Крістіана Діора, але й осучаснити її та привернути увагу молодшої аудиторії.
Свою дебютну колекцію для Dior Гальяно представив у січні 1997 року. Він звернувся до традиційних для модного дому жіночних силуетів, але додав власну естетику з історичними й культурними відсиланнями. Одним із найвідоміших образів лінійки стала сукня кольору шартрез із вишивкою в стилі шинуазрі, яку згодом Ніколь Кідман одягнула на церемонію «Оскар» 1997 року.
Бренд описував дизайнера як того, хто «заново винайшов традицію високої моди Dior, поєднуючи її зі своєю мрійливою уявою» та зазначали, що «кожне його шоу було задумане як подорож у надзвичайне».
Масштабні театралізовані покази поступово стали однією з головних особливостей роботи Джона Гальяно в Dior і важливою частиною впізнаваності модного дому, де подіум перетворювався на сцену, моделі — на персонажів, а колекція — на окрему історію.
Кожен показ міг мати власного героя або розгортатися як повноцінний сюжет. Гальяно надихався історичними постатями, кіно, літературою, оперою та різними культурами. Для своїх постанов він створював масштабні декорації, підбирав музику і продумував навіть найменші деталі, щоб глядачі не просто розглядали одяг, а опинялися всередині вигаданого світу.
В кінці шоу фінальний вихід самого кутюр'є також ставав частиною перформансу. Джон міг з'явитися перед публікою в образі матадора, Едварда Руки-ножиці, астронавта чи іншого персонажа, продовжуючи тему колекції.
Деякі оглядачі та медіа вважали таку театральність надмірною і такою, що іноді затьмарює одяг. Проте саме завдяки такому підходу про покази Dior говорили навіть ті, хто не цікавилися модою.
«Я хочу, щоб моделі виглядали так, ніби вони танцювали вісім днів і вісім ночей. Я хочу бачити піт, бруд, виснаження, страх і біль. Я хочу агонію у виразі обличчя та в одязі. Я хочу це відчути. Я хочу рвати, дерти й різати все це, доки біль не проникне в самі сукні. А потім ми створимо з цього новий танець», — казав дизайнер.
Одним із перших масштабних шоу модельєра для Dior стала колекція «Маркіза Казаті» 1998 року. Модний дім запросив глядачів до Опери Гарньє в Парижі, а сам Гальяно присвятив роботу італійській аристократці та меценатці Луїзі Казаті.
Моделі спускалися сходами опери, ніби гості балу. Їхня хода та рухи підкреслювали силует, пластичність тканин і драматичність образів. Театральний грим, пишні та облягальні оксамитові сукні, хутро, мереживо, величезні капелюхи, масивне намисто, блискітки й декоративні квіти на тканині створювали казкову атмосферу показу.
Кульмінацією стало завершення показу, коли на манекенниць посипалося конфеті з маленьких паперових метеликів.
Презентація колекції «Провокатор» восени 2000 року повністю відображала свою назву, завдяки чому і привернула увагу публіки.
Шоу розпочалося з того, що двоє моделей зображували пару нареченого та наречену і йшли подіумом, тримаючись за руки. Однак поступово весільна церемонія перетворювалася на видовище, у якому перепліталися святість, релігія і сексуальність. Частину консервативної публіки така інтерпретація шокувала, а медіа писали, що колекція «не для людей зі слабкими нервами».
Моделі виходили в напівпрозорому одязі, деякі тримали в руках батоги або мали кляпи в роті. Вони грали гостей імпровізованого весілля та втілювали різні стани подружнього життя — від закоханості й радості до страждання та витривалості. Один із моделей навіть пародіював Папу Римського. Він був одягнений у вбрання, що нагадувало церковну рясу і розмахував кадилом. Атмосферу також підсилювали звуки стогонів і тріск батогів, які лунали протягом події.
У 2002 році Гальяно повернувся з тритижневої подорожі Китаєм і Японією та перетворив власні враження від неї на масштабну театральну фешн-постанову, яку сьогодні вважають однією з найвидовищніших в історії Dior.
Дизайнер створив складні, масивні конструкції одягу, поєднавши насичені кольори, японські та китайські мотиви з європейськими силуетами XVIII століття.
Поки моделі проходили подіумом, поруч танцівники, циркові артисти, акробати та майстри кунг-фу виконували свої номери, підкреслюючи східну тематику колекції.
Ще одним шедевром називають шоу сезону весна — літо 2004 року. Цього разу джерелом натхнення знову стала подорож: Гальяно відвідав Єгипет і здійснив політ на повітряній кулі над країною. Подіум перетворився на своєрідний двір єгипетського фараона, а головним кольором постанови став золотий.
Моделі виходили із золотим гримом, у величезних головних уборах і масивних прикрасах. Металізовані тканини, довгі вузькі спідниці, гігантські манжети та монументальні форми створювали силуети, що нагадували давньоєгипетські саркофаги.
Манекенниці втілювали образи єгипетських правителів, правительок і міфічних істот. Навіть їхня хода була продумана як частина образу, адже вони рухалися маленькими, майже скутими кроками й нагадували статуї часів давньої цивілізації.
Переосмислення українського фольклору
У березні 2009 року Джон Гальяно презентував колекцію вже для власного бренду, одним із головних джерел натхнення для якої стали українські мотиви.
Хоч модні медіа писали, що в колекції використаний російсько-балканський фольклор, адже Україну продовжували сприймати крізь Росію або як частину Росію, сам же Гальяно завляв, що надихався саме українськими нареченими. Водночас він не розповідав, чи досліджував українське традиційне вбрання жінок.
«Українські незаймані наречені — саме з цього образу я вперше почав мріяти про цю колекцію», — говорив дизайнер.
Манекенниці були схожі на загадкових міфічних героїнь. Під час показу українські пісні не звучали, однак використали, зокрема, болгарську пісню «Ой, маце, маце».
Автор переніс вишивку на сорочки, сукні, пальта й корсети, перетворивши орнаменти на частину складного модного образу. Блискучі тканини створювали враження, ніби одяг щойно вкрився інеєм. Акцентними стали широкі рукави, великі медальйони та прикраси зі слов'янськими мотивами.
Особливу увагу Гальяно приділив головним уборам, які нагадували весільну фату, вуаль чи корону, але були значно більшими й ефектнішими.
Макіяж моделей ще сильніше підсилював ідею «замерзлих наречених». Візажистка Пет Макграт створила ефект на обличчях ніби жінки щойно прийшли з хуртовини. Вони мали дуже бліду шкіру, рум'янець на щоках від холоду, блискітки на повіках та віях, що нагадував сніг або іній.
«Ми створюємо образ замерзлої української дівчини. Знаєте, ніби вії, вкриті снігом. Просто прекрасно обмерзлі діви», — сказала Макграт.
Скандал і повернення у світ моди
У 2011 році в мережі поширилося відео, на якому Джон Гальяно в стані алкогольного сп'яніння виголошував расистські та антисемітські образи на адресу людей за сусіднім столиком і говорив про свою любов до Адольфа Гітлера.
Скандал складався з двох епізодів: перший стався в жовтні 2010 року в паризькому закладі La Perle, а другий — у лютому 2011-го, після якого і з'явилось відео.
Реакція модного дому Dior була миттєвою. Спочатку Гальяно відсторонили від роботи, а 1 березня 2011 року бренд оголосив про його звільнення після майже 15 років роботи.
Наталі Портман, яка тоді була обличчям парфуму Miss Dior Cherie та завжди наголошувала на своєму єврейському походженні, заявила, що була шокована словами Джона Гальяно і не хоче мати з ним жодного професійного зв'язку.
За короткий період модельєр перетворився з найвпливовішого і найвідомішого дизайнера світу на вигнанця, від якого відвернулася вся модна індустрія.
У вересні 2011 року паризький суд визнав його винним у публічних расистських та антисемітських образах. Сам Гальяно пояснював, що через поєднання алкоголю та ліків майже не пам'ятає тих подій, однак не намагався відкинути відповідальність та визнав, що завдав болю іншим.
«Я повинен взяти на себе відповідальність за обставини, в яких я опинився, і за те, що дозволив собі поводитися в найгіршому світлі. Я звинувачую лише себе. Я шукаю допомоги і все, на що можу сподіватися — це вирішити особисту невдачу, яка призвела до цього, і спробувати заслужити прощення людей», — говорив дизайнер.
Після скандалу Гальяно пройшов лікування від алкогольної та медикаментозної залежності. Також він зустрічався з представниками єврейської громади та рабинами, багато читав і вивчав історію антисемітизму та Голокосту.
До 2013 року кутюр'є залишався вигнанцем у професійному середовищі, доки бренд Oscar de la Renta не запросив його на три тижні до своєї нью-йоркської дизайн-студії, щоб він долучився до роботи над новою колекцією.
У жовтні 2014 року Джон Гальяно остаточно повернувся у світ високої моди, після того як модний дім Maison Margiela призначив його креативним директором.
Його перша колекція для бренду була представлена в січні 2015 року і поєднала звичну для британця театральність, романтизм і екстравагантність із характерною для Margiela деконструкцією, переосмисленням старих речей і тканин та відкритою демонстрацією конструкції речей.
У наступні роки дизайнер глибше переосмислював естетику дому. Він експериментував із силуетами, об'ємами й матеріалами, оголював внутрішню конструкцію одягу, переносив елементи одних речей на інші та розвивав власні техніки апсайклінгу.
Кульмінацією співпраці Джона Гальяно з брендом став показ Maison Margiela Artisanal Spring 2024 у Парижі.
В дощову ніч під мостом Александра III митець створив атмосферу старого паризького бару з тьмяним жовтим світлом, дзеркалами й столиками біля Сени. Моделі спускалися сходами біля річки, а їхні образи були сконструйовані так, що змінювали природні пропорції тіла: вони мали вузькі талії, перебільшені стегна та екстремальні корсети. Vogue назвав це шоу одним із головних модних моментів 2024 року.
У грудні того ж року дизайнер оголосив, що залишає Maison Margiela після десяти років роботи. Точну причину відходу офіційно не називали, але за даними медіа він пішов саме через завершення контракту і відмову його продовжувати.
Через два роки після звільнення Гальяно повертається у моду. У березні 2026 року іспанський ритейлер Zara підписав з Гальяно дворічне творче партнерство. За цей час дизайнер має переосмислити архіви бренду.
«Я неймовірно схвильований, бо раніше такого не робив, тому мене лоскоче новизна, захоплення, сам процес», — сказав Гальяно для Vogue. Результат від співпраці з Zara буде відомий уже у вересні — тоді в магазини надійде нова колекція бренду.
Дизайнер, який раніше створював речі для високої моди, поділився, як тішиться від того, що його одяг стане доступним для зовсім іншого кола людей.
«Поширювати моду через таку величезну платформу — це, звичайно, захопливо. І мати можливість працювати з такими ресурсами, якими вони володіють, — це не менш захопливо», — зазначив Гальяно.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
