Перейти до основного змісту
Іван Носко: історія флориста і майстра ікебани, який загинув під час атаки на Київ

Іван Носко: історія флориста і майстра ікебани, який загинув під час атаки на Київ

Іван Носко, флорист, Бачення метилика
Іван Носко. Колаж: Софія Віннік-Галузинська/Суспільне Культура. Фото надане Христиною Ядчишин

Внаслідок російського обстрілу Києва 14 травня загинув Іван Носко — флорист, майстер ікебани, дослідник японської чайної культури. Йому було 25 років. Раніше він працював асистентом департаменту костюмів у фільмі "Бачення метелика" — зокрема, створював вінки для сцени весілля.

Іван був вимушеним переселенцем із Луганщини: його родина переїхала до Києва після початку війни у 2014 році.

Подруга Івана Христина Ядчишин згадує, що саме на зйомках "Бачення метелика" вони познайомилися й відтоді дружили шість років. Вона каже, що робота в кіно була для нього радше "літньою роботою", тоді як головною справою життя стали квіти, флористика та ікебана.

"Ваня був осередком японської культури, він дуже сильно просував, дуже чуттєво цим займався. І японці визнавали його як майстра", — говорить Христина.

Іван професійно займався ікебаною в школі "Ікенобо", працював у чайних просторах Києва та вивчав японські традиції. Йому залишався лише один диплом до статусу викладача ікебани. На його похороні був присутній посол Японії.

Іван Носко: історія флориста й майстра ікебани, який загинув під час атаки на Київ
Іван Носко. Надано Христиною Ядчишин

Після загибелі Івана тексти пам'яті про нього з'явилися не лише в Україні, а й у Японії. Штаб-квартира школи "Ікенобо" написала, що він "щиро присвячував себе спілкуванню з квітами" та поширював "дух ікебани — шану до життя та гармонію з природою".

"Він був неймовірно чуйною людиною, умів бачити і відчувати красу у всьому, навіть в умовах того постійного хаосу та жаху, в якому сьогодні живуть люди в Україні. Через свою творчість він тонко і чуттєво передавав світло своєї душі, сприйняття світу та прагнення до досконалості. Іван поспішав жити, жадібно вбираючи знання і осягаючи глибокі сенси, на усвідомлення яких багатьом потрібні довгі роки. Його композиції завжди були особливими — витонченими, чистими та щирими, як він сам. Вони випромінювали світло, радість та внутрішню гармонію".

У лютому 2026 року японський журналіст Мінору Сузукі записав з Іваном інтерв'ю в київській чайній Chafe, де той працював. У тексті, опублікованому після його смерті, журналіст згадував, що Іван уважно розповідав про сорти чаю, способи заварювання та японську чайну культуру: "Іван не був японцем і не мав класичної освіти в чайній церемонії. Та він дуже уважно й тепло пояснював різницю між сортами чаю, способи заварювання, особливості чайного посуду — і саму культуру чаю".

Сам Іван тоді сказав журналісту: "Люди, які шукають душевного спокою й внутрішньої тиші, знаходять свої способи впоратися з цим. Думаю, матча — один із них. Особливо зараз, під час війни".

"Його Instagram був наповнений не лише чайними церемоніями, а й квітами, природою та прекрасними краєвидами Японії й України — справжнім полотном, витканим із любові до природи. Останній допис Івана з’явився 11 травня — за три дні до його смерті. У відео він створював композицію з вербових гілок, що символізують прихід весни, використовуючи техніку «ханакубарі», яка не потребує кендзана. Одне зі значень верби — «зусилля будуть винагороджені». Кажуть, цей символ виник тому, що верба, витримавши сувору зиму, навесні ніжно розквітає — ніби уособлення винагороди за пережите. Та Іван так і не дочекався кінця цієї жорстокої війни".

Друзі Івана постійно повертаються до цієї його здатності — знаходити спокій серед хаосу.

Христина згадує їхні спільні чаювання у ботсаду: "Ваня був, здається, складовою ботсаду, його знала кожна людина, яка працювала. Він бував там по декілька разів на тиждень". Саме ці моменти — чай, тиша, природа — вона хоче пам'ятати найбільше.

"Ми познайомилися у 2023 році, коли Ваня прийшов працювати флористом у нашу студію. Вже у перший день було відчуття, ніби він давно «наш». Пам’ятаю, як багато ми тоді сміялися. Він одразу був дуже відкритим, щирим і справжнім", — розповідає ще одна подруга Івана, Дарина Рубан.

Вона говорить, що Іван умів "насолоджуватися моментом" і навіть звичайні речі перетворював на ритуал турботи про себе: "Піти випити чай у тиші, спокійно посидіти наодинці, насолодитись природою навколо. І навіть звичайний обід він міг перетворити на маленький ритуал турботи про себе: красиво накрити стіл, запалити свічку, побути в тиші. І це було дуже красиво".

Іван Носко: історія флориста й майстра ікебани, який загинув під час атаки на Київ
Іван Носко. Надано Христиною Ядчишин

У спогадах близьких Іван постійно пов'язаний із квітами. Христина каже: "Ми досі його згадуємо, коли бачимо якусь квіточку або якийсь листочок. Бо він кожного дня кожній з нас дарував квіти".

У спогадах близьких він постає людиною, яка "бачила красу в деталях" і прагнула ділитися нею з іншими — через квіти, чай, естетику та уважність до світу. Його називають "світлом", "людиною з неймовірним відчуттям краси", людиною, поруч із якою "завжди було легко й спокійно". І водночас — людиною, чиє доросле життя повністю минуло у війні, розпочатій Росією.

Світлана Гончаренко, яка разом з Іваном вивчала ікебану в "Ікенобо", розповіла Суспільне Культура, що він для кожного знаходив теплі слова, компліменти та жарти, і від цього людського тепла їй самій завжди хотілося бути трішки добрішою й кращою.

Вона зазначила, що в їхній спільноті часто розмовляють про гармонію, чистоту, повагу та спокій, які є основними принципами японських традиційних мистецтв. Проте Іван, на її думку, був саме тим, хто втілював ці ідеали всім своїм життям.

"За роки практики Іван ще тонше викристалізував у собі ті якості, на які орієнтуються всі, хто займається чайним дійством та ікебаною як духовною практикою, — ясність спрйняття, єдність з природою, надзвичайно тонке відчуття гармонії та краси. Більшість наших розмов з Іваном насправді були про красу в різних її проявах. Навіть остання наша розмова була про півонії, гліцинію та сосну..."

Останньою мрією Івана була поїздка до Кіото — міста, яке він вважав батьківщиною чайної церемонії та ікебани. А також наступної весни поїхати до сенсея в Молдову, щоб зробити омріяну композицію. Вона так і не здійснилася.

У ніч на 14 травня Росія завдала масованого удару по Києву. Відомо про понад 40 постраждалих. Внаслідок атаки загинуло до 24 людей, серед них троє — діти.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

Топ дня
Вибір редакції
На початок