Внаслідок російського обстрілу Києва 14 травня загинув Іван Носко — флорист, майстер ікебани, дослідник японської чайної культури. Йому було 25 років. Раніше він працював асистентом департаменту костюмів у фільмі "Бачення метелика" — зокрема, створював вінки для сцени весілля.
Іван був вимушеним переселенцем із Луганщини: його родина переїхала до Києва після початку війни у 2014 році.
Подруга Івана Христина Ядчишин згадує, що саме на зйомках "Бачення метелика" вони познайомилися й відтоді дружили шість років. Вона каже, що робота в кіно була для нього радше "літньою роботою", тоді як головною справою життя стали квіти, флористика та ікебана.
"Ваня був осередком японської культури, він дуже сильно просував, дуже чуттєво цим займався. І японці визнавали його як майстра", — говорить Христина.
Іван професійно займався ікебаною в школі "Ікенобо", працював у чайних просторах Києва та вивчав японські традиції. Йому залишався лише один диплом до статусу викладача ікебани. На його похороні був присутній посол Японії.
Після загибелі Івана тексти пам'яті про нього з'явилися не лише в Україні, а й у Японії. Штаб-квартира школи "Ікенобо" написала, що він "щиро присвячував себе спілкуванню з квітами" та поширював "дух ікебани — шану до життя та гармонію з природою".
"Він був неймовірно чуйною людиною, умів бачити і відчувати красу у всьому, навіть в умовах того постійного хаосу та жаху, в якому сьогодні живуть люди в Україні. Через свою творчість він тонко і чуттєво передавав світло своєї душі, сприйняття світу та прагнення до досконалості. Іван поспішав жити, жадібно вбираючи знання і осягаючи глибокі сенси, на усвідомлення яких багатьом потрібні довгі роки. Його композиції завжди були особливими — витонченими, чистими та щирими, як він сам. Вони випромінювали світло, радість та внутрішню гармонію".
У лютому 2026 року японський журналіст Мінору Сузукі записав з Іваном інтерв'ю в київській чайній Chafe, де той працював. У тексті, опублікованому після його смерті, журналіст згадував, що Іван уважно розповідав про сорти чаю, способи заварювання та японську чайну культуру: "Іван не був японцем і не мав класичної освіти в чайній церемонії. Та він дуже уважно й тепло пояснював різницю між сортами чаю, способи заварювання, особливості чайного посуду — і саму культуру чаю".
Сам Іван тоді сказав журналісту: "Люди, які шукають душевного спокою й внутрішньої тиші, знаходять свої способи впоратися з цим. Думаю, матча — один із них. Особливо зараз, під час війни".
"Його Instagram був наповнений не лише чайними церемоніями, а й квітами, природою та прекрасними краєвидами Японії й України — справжнім полотном, витканим із любові до природи. Останній допис Івана з’явився 11 травня — за три дні до його смерті. У відео він створював композицію з вербових гілок, що символізують прихід весни, використовуючи техніку «ханакубарі», яка не потребує кендзана. Одне зі значень верби — «зусилля будуть винагороджені». Кажуть, цей символ виник тому, що верба, витримавши сувору зиму, навесні ніжно розквітає — ніби уособлення винагороди за пережите. Та Іван так і не дочекався кінця цієї жорстокої війни".
Друзі Івана постійно повертаються до цієї його здатності — знаходити спокій серед хаосу.
Христина згадує їхні спільні чаювання у ботсаду: "Ваня був, здається, складовою ботсаду, його знала кожна людина, яка працювала. Він бував там по декілька разів на тиждень". Саме ці моменти — чай, тиша, природа — вона хоче пам'ятати найбільше.
"Ми познайомилися у 2023 році, коли Ваня прийшов працювати флористом у нашу студію. Вже у перший день було відчуття, ніби він давно «наш». Пам’ятаю, як багато ми тоді сміялися. Він одразу був дуже відкритим, щирим і справжнім", — розповідає ще одна подруга Івана, Дарина Рубан.
Вона говорить, що Іван умів "насолоджуватися моментом" і навіть звичайні речі перетворював на ритуал турботи про себе: "Піти випити чай у тиші, спокійно посидіти наодинці, насолодитись природою навколо. І навіть звичайний обід він міг перетворити на маленький ритуал турботи про себе: красиво накрити стіл, запалити свічку, побути в тиші. І це було дуже красиво".
У спогадах близьких Іван постійно пов'язаний із квітами. Христина каже: "Ми досі його згадуємо, коли бачимо якусь квіточку або якийсь листочок. Бо він кожного дня кожній з нас дарував квіти".
У спогадах близьких він постає людиною, яка "бачила красу в деталях" і прагнула ділитися нею з іншими — через квіти, чай, естетику та уважність до світу. Його називають "світлом", "людиною з неймовірним відчуттям краси", людиною, поруч із якою "завжди було легко й спокійно". І водночас — людиною, чиє доросле життя повністю минуло у війні, розпочатій Росією.
Світлана Гончаренко, яка разом з Іваном вивчала ікебану в "Ікенобо", розповіла Суспільне Культура, що він для кожного знаходив теплі слова, компліменти та жарти, і від цього людського тепла їй самій завжди хотілося бути трішки добрішою й кращою.
Вона зазначила, що в їхній спільноті часто розмовляють про гармонію, чистоту, повагу та спокій, які є основними принципами японських традиційних мистецтв. Проте Іван, на її думку, був саме тим, хто втілював ці ідеали всім своїм життям.
"За роки практики Іван ще тонше викристалізував у собі ті якості, на які орієнтуються всі, хто займається чайним дійством та ікебаною як духовною практикою, — ясність спрйняття, єдність з природою, надзвичайно тонке відчуття гармонії та краси. Більшість наших розмов з Іваном насправді були про красу в різних її проявах. Навіть остання наша розмова була про півонії, гліцинію та сосну..."
Останньою мрією Івана була поїздка до Кіото — міста, яке він вважав батьківщиною чайної церемонії та ікебани. А також наступної весни поїхати до сенсея в Молдову, щоб зробити омріяну композицію. Вона так і не здійснилася.
У ніч на 14 травня Росія завдала масованого удару по Києву. Відомо про понад 40 постраждалих. Внаслідок атаки загинуло до 24 людей, серед них троє — діти.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
