У моменти, коли будь-які українські музичні релізи перестають мене дивувати та захоплювати, я особливо ціную, коли трапляється робота, яка здатна зворушити в мені глибокі й непрості почуття, порвати на шматки та дати засоби, щоб зібрати себе оновленою самотужки.
З одного боку, від гурту "Покруч" можна було очікувати саме цього. Гурт, який складається з учасників легендарних в українській важкій та інді-музиці гуртів "ТОЛ", Megamass і Vivienne Mort, точно мав би знати, як підійти до мистецького акту з усією відповідальністю.
Але, з іншого, моя належність до вже наступного покоління музичної журналістики й музики та загальний скептицизм до проєктів, що народжують"свої повноформатні релізи роками (а у випадку "Покруча" — 10 років) міг, навпаки, зіпсувати все загальне враження у випадку, якби фінальний матеріал виявився слабшим.
Саме тому я й вдячна двом речам: моїй здатності абстрагуватись від першочергових упереджень та вихідному матеріалу, який я почула. Бо перший повноформатник "Покруч" — "ПКРЧ Голосними" претендує на звання не лише українського альбому року, а й одного з альбомів десятиліття.
У записі "ПКРЧ Голосними" брав участь 71 музикант. Тут ви почуєте дитячий, чоловічий, жіночий хори, оркестр НАОНІ, народні інструменти та майстерний саунддизайн у треках-переходах, який вестиме вас емоційною та кінематографічною історією, яку складно описати лінійним сюжетом. "ПКРЧ Голосними" — це космічна подорож важкими емоційними станами без чіткого розуміння: а що ж нас чекатиме на фініші? Цю відповідь має дати слухацтво.
У цьому інтерв’ю "Artилерії" на Суспільне Культура я спробую декодувати альбом разом із фронтменом "Покруча" Євгеном Dakil'ою Петрусенком. Або ж іще більше вас заплутаю.
"Покруч" — це гурт, який не дає інтерв'ю. Чому ви все-таки вирішили заговорити?
Мені хлопці сказали: "Якщо ти хочеш, щоб про нас хтось дізнався, то йди на інтерв'ю". Я сам, чесно кажучи, не сильно і хотів, але якщо треба, я зроблю все. А оскільки ми хочемо збільшити охоплення прослуховувань хоча б на цифрових платформах — звичайно, треба транслювати щось окрім одного альбому в десять років.
Наступне моє питання дуже передбачуване: чому "Покруч" випускав свій альбом аж 10 років?
З різних причин. По-перше, ми нікуди не поспішали — у нас не було чіткого дедлайну. Головне — це творчий підхід, щоб не втратити насолоду робити те, що тобі подобається.
З самого початку, коли ми лише почали випускати музику, ми не думали про альбом. Яка різниця? Пам'ятаю: Гліб (Гліб Проців, аранжувальник та барабанщик гурту — Ред.) якось на студії сказав, що гурт не існує для журналістів і оглядачів, якщо в них немає лонгплеїв, що це певний доробок, після якого тебе починають бачити. У цьому було зерно правди, тому ми вирішили це все оформити у велику роботу.
Це цікаво, бо ми зараз живемо в епоху синглів і, на мою думку, ці критерії дещо змінилися.
Рома Рєпка, музикант, який допомагав нам робити аранжування, сказав: "Блін, у вас одна пісня — як альбом". Я подумав: "А що буде з людиною, яка послухає весь альбом з ось таких синглів?". (сміється)
До речі, коли я слухала, то теж підмітила для себе, що "ПКРЧ Голосними" — це all singles альбом. Тобто всі треки в ньому (якщо не зазначати скітів-переходів) — повноцінні сингли, тут немає прохідних чи більш фонових треків. Можеш розповісти більше про цей підхід?
Ми завжди навіть несвідомо ставили на те, щоб це було щось більш композиційне, з цілісною драматургією. Ми намагалися вкласти максимум у те, що робили. У нас у всьому такий підхід, щоб заморочитися.
"ПКРЧ Голосними" — дуже масштабний. У ньому можна натрапити й на хори, й на записи оркестрів. Чого ви хотіли досягти цим підходом?
Коли треки створювалися, з самого початку не було уявлення про альбом у цій послідовності пісень. Це вже постфактум ми додавали саунддизайн, щоб оформити все це в подорож. Ми шукали щось неочікуване, щоб була реакція: "Вау! Я такого ще не чув".
Відповідно, до настрою були різні пропозиції. Так з'явився клавесин або хор – тоді я не бачив, як це зробити по-іншому. Наприклад, труби й загалом духова секція в треку "Ганг" з'явилися, коли була ідея відійти від важких гітар, але залишити важке звучання.
Я нечасто натрапляю на альбом, зроблений з таким розмахом. Для чого вдаватися до такого масштабного звуку в еру музики, зробленої повністю на ноуті?
Колись я чув таку тезу, що художник завжди має бути актуальним, на вістрі часу. Але це не наша історія — ми йдемо у своєму темпі. Навіть якби ми захотіли, ми не встигнемо.
Ми хочемо бути нонконформістами, щоб передусім ми були задоволені. Ми придумували, писали, потім, коли записали, ще раз придумували, переробляли. І в цьому процесі немає обмежень — можна постійно все вдосконалювати. Ми самі заварили цю кашу і зварилися у ній. (сміється)
Дуже часто складно знайти момент, коли все готово. Наприклад, інший учасник "Покруча" Knob (Сергій Любінський — музичний продюсер, гітарист гурту) вважає "ПКРЧ Голосними" першою повністю завершеною роботою.
Ну, я з ним не згоден.
Чому?
Завжди є щось, що можна покращити. Я впевнений, що він послухає цей альбом через п'ять років і скаже: "Ось це можна було по-іншому зробити".
Але я думаю, що він має на увазі більше те, що ідейно альбом такий насичений, що далі вже нема куди — ти можеш слухати й постійно відкривати для себе щось нове. Я люблю таку музику і підхід, коли ти подивився, ніфіга не зрозумів, але зрозумів, що тобі треба ще раз подивитись.
Але коли у тебе стається ось цей момент, коли ти розумієш, що досить, більше цей трек ми не переробляємо?
Колись я купив свій перший MacBook і встановив Logic (програму для створення музики — Ред.). Так за місяць я наклепав два альбоми електронної музики. І вони здавалися мені майже готовими, хоча Knob, який був моїм одногрупником (ми разом вчилися на звукорежисера), казав, що вони звучать як демка. Зараз я слухаю це, і це просто… Але я хочу зберегти цю автентичність.
Я більше художник на вістрі часу: мене це зачепило, я написав і забув – все, не хочу більше. Але це суто я, а тут гурт — люди різні, у кожного свій підхід, усі закладають певні сенси, і воно починає розвиватися саме собою. Це відбувається заради цієї творчості, коли ми разом придумуємо музику.
Тобто готовність чи неготовність треку — це про компроміс між усіма учасниками?
Так. Це певне згладжування, щоб усім сподобалося.
В альбомі є як пісні, написані ще у 2016 році, так і більш сучасні треки. Є певний виклик, щоб треки з різних років звучали вкупі цілісно. Як ви об'єднували за звуком ці епохи?
Ну, якщо говорити конкретно про звук, то тут у Knob'а просто дуже добрі вуха, і він це робить.
А в плані ідей… Це як якийсь фотовідбиток часу. Є така релігійна тема, що час — це прерогатива людини. Людині потрібен час для існування, на відміну від Бога, божественного, космосу, де часу не існує.
І мені здається, що музичні ідеї — це і є віконечко, щоб подивитися в структуру застиглого часу. Воно, якщо чесне і не надумане, то завжди таке і залишиться. Ти можеш підібрати будь-які модні тембри, але музично ця ідея все одно відображатиме певний час, смисли від цього не зміняться. Музику не може вбити ніщо, навіть поганий звук, якщо вона з'явилася на нерві.
Опиши вашу динаміку в гурті. Як ви напрацьовуєте треки та взаємодієте як команда?
В основному в мене з'являється ідея. Наприклад, як із треком "Руки". Я спершу придумав мелодію на акустичній гітарі й слова, потім приніс це на репетицію. Knob каже: "Давай ось цей момент розвинемо не так банально, зробимо краще". Так воно несеться далі, хлопці доповнюють трек на тих же репетиціях. Це кайфовий процес.
В альбомі місцями трапляються народні інструменти: цимбали, трембіта, колісна ліра. Розкажи трохи про це.
Хтось із нас якось сказав: цікаво, що колісна ліра — це як коло, вона нагадує сонце. Так вона з'явилася у пісні "Сон Це". Ми попросили принести її Макса Бережнюка, дуже відомого мультиінструменталіста. Він взяв із собою ще й інші народні інструменти.
Часто перед тим, як щось робити, придумувати чи аранжувати, я розказую пісню, наче це кліп або якийсь візуальний образ. Так прийшов Макс, ми ввімкнули йому пісню, запросили у кабінку для звукозапису. І доки він налаштовував ліру, ми це й записали — воно було таке живе-живе. Це ми й використали, бо всі мелодії, що ми придумали потім, нам не підходили.
А ось домбра, цимбали — це оркестр НАОНІ. Ми приходили до них записувати готові партії.
Для треку "Чума" ти шукав натхнення у творі П'єра Буля "Дивний святий". А де загалом ти шукаєш ідеї та натхнення для текстів: у літературі чи в інших формах мистецтва?
В емоційних потрясіннях. Це те, що мене чіпляє в конкретний момент, причому це майже завжди якась банальна, приземлена історія.
"Чума" — єдиний трек, написаний за твором. Те, що колись емоційно в мені відгукнулося, далі починає грати вже іншими фарбами. Це неусвідомлена історія.
В альбомі є багато відсилань до індуїстських божеств та духовних практик загалом. Розкажи, звідки це в тебе?
Та це по-різному було. Колись у мене були друзі-кришнаїти, ще в Павлограді (рідне місто Євгена — Ред.). У мене там був знайомий, Олег — ледь не єдиний звукорежисер у місті. Він був кришнаїтом. У нього я навчався, міг хоча б пульт побачити, щось покрутити. І там сталась, так би мовити, "затравочка".
Мені завжди було цікаво досліджувати свій духовний, психологічний стан. Потім Вася Прозоров (лідер гурту "ТОЛ", у якому грав і Євген — Ред.), ми мали з ним певні розмови, і я розповідав йому своє бачення.
Потім я прочитав історію богині Калі, і вона лягла в пісню "Ганг", бо зачепила мене.
До речі, у "Гангу" справді співає живий дитячий хор?
Так, звичайно. Дитячий хор "Струмочок". Ми їздили до них на Дарницю ще під час пандемії Covid-19, і Knob їх записував. Певні партії народилися прямо там.
Ти вже говорив, що ви не продумували послідовність треків в альбомі заздалегідь, а сам наратив сформували після. Кожен слухач або слухачка точно матиме власну інтерпретацію. Утім, якою ви бачите драматургію "ПКРЧ Голосними"?
Тут все достатньо прозаїчно. Таке ми практикували й у "ТОЛ’і" (попередній гурт Євгена і Сергія — Ред.). Пам'ятаю, що там ми висловлювали певні пропозиції послідовності. У "ПКРЧ Голосними" було схоже, але ми зважали на тональність та інтенсивність, щоб наступний трек звучав як продовження попереднього. Потім ми зрозуміли, що цього недостатньо і треба зробити якісь підводки чи підказки, які підготують, заспокоять, зроблять певне відсилання чи додатково щось розкажуть. Так з'явилися переходи всередині.
Знаєш, з одного боку, я заздрю. Я б хотів почути це все вперше і щось зрозуміти, але я ніколи не зможу цього зробити. А з іншого боку, я хвилююся, що раптом хтось щось не так зрозуміє…
Є страх того, як зустрінуть альбом?
Так! Наприклад, як слухач сприйме фразу "я найду себе, я уб'ю себе"? Я ж маю за це відповідати. Тут я маю на увазі, що я вб'ю себе старого, щоб народити нового — тобто я сьогодні буду кращим, ніж учора. Хотілося б, щоб музика допомагала не винести на поверхню погане, а піднятися над ним.
Протягом альбому є деякі символи, які повторюються. Наприклад, дорога, зима, весна. Чи варто тут шукати способи декодування історії?
Та ні, це просто бідність моєї фантазії.
Ну, але, наприклад, дорога — це ж універсальний символ життя…
Звичайно, так воно і є. Весна, з одного боку, пахнуча, а з іншого — досить жорстка. З одного боку, розквітає все нове, а з іншого – про старе ніхто не пам'ятає. Сніг зійшов, трава виросла, з'явилося нове життя, колесо обернулося. У мене, наприклад, усі родичі померли саме навесні.
Мені дуже подобається осінь. Вона теж трохи підступна, але більш ласкава. А зима мені подобається, бо вона більш жорстка, але змушує тебе рухатися, оновлюватися. Вона чиста і хоче, щоб ти теж став чистим.
Для альбому "ПКРЧ Голосними" потрібні підготовлені й уважні слухачі, які були б готові цілісно його сприйняти. Чи не було у вас побоювань, що це зарубає певну частину прослуховувань?
Ти думаєш, ми робили це стільки років заради слухача? Ну, можливо, але для якогось одного, який ці пісні вже чув.
Я думаю, що це певний фільтр: класно, що відсікається певна частина аудиторії. Це твоє вухо, твій мозок, твій час — як хочеш, так і слухай. Моя порада: бажано виділити час, зробити класний звук, сісти, заспокоїтися і послухати. Це може стати навіть певним духовним досвідом.
Хтось відсіється, бо для нього це буде какофонія: багато звуків, багато нашарувань, голова не витримає — і так життя складне, а тут ви ще й зі своєю музикою! А ті, хто знають, що життя складне, — вони в цьому вже профі. Вони послухають спокійно один трек, можливо, декілька разів. Я розумію, що в альбому точно буде мало слухачів.
Тут залежить насправді від людини, бо хтось знаходить у сумній музиці спосіб вивільнити свої негативні відчуття. Так, наприклад, стається в мене.
Мені теж подобалося страждати певний час. Але, наприклад, в індуїзмі перша прив'язаність, від якої має відректись людина — це прив'язаність до страждань. Тож треба шукати шлях від страждань до прозріння. Якщо людина через нашу музику відчуває полегшення, значить, вона це пережила.
"Покруч" складається частково з учасників "ТОЛ". Ти бачиш якесь правонаступництво з одного гурту до іншого чи принципово розділяєш ці два проєкти й не хочеш, щоб слухачі шукали якісь послідовності?
У мене сусід виявився фанатом "ТОЛ". Я всімкнув йому "Покруч" і він сказав: "Та ні, чувак, це фігня".
Тобто немає сенсу порівнювати ці два проєкти: "Покруч" зовсім інший. Але я впевнений, що якась музична складова тягнеться, є якийсь відблиск "ТОЛ’у". Але це точно не правонаступництво — на цю роль більше підходить "Прозак" (проєкт фронтмена "ТОЛ" Василя Прозорова — Ред.).
Може, пропорція 50:50. У "ТОЛ" рішення ухвалювали більш автократично, рушійною силою був Вася. А у "Покручі" більше демократії — всі роблять, що хочуть, але це має влаштовувати всіх.
А особисто для себе сторінку "ТОЛ" ти вже перегорнув чи ми можемо щось очікувати від цього гурту?
Все можливо в цьому житті, але ймовірність дуже мала.
Повертаючись до текстів в альбомі. Часто артисти ототожнюють себе з ліричним героєм треку. Але є й навпаки: митці принципово розділяють ці два "я". Як це працює у тебе?
У будь-якому разі всюди є "я". Але в якийсь момент це "я" відокремлюється і живе іншим життям. Я можу розповісти детальніше на прикладах конкретних треків.
А за відчуттями, як я й казав, усе починається з банальщини – мене емоційно зачіпає якась всесвітня несправедливість, а потім я ніби все далі віддаляюсь від цього — і все стає більш цікавим.
Одним із чутливих образів у альбомі є дім. Мене дуже зачепив рядок "бо справа в тім, що твій дім не є твій дім, за межами цих стін розверзнувся океан" (трек "Танго" — Ред.). Враховуючи те, що Гліб із Костянтинівки на Донеччині, а ти з Павлограда, який недалеко від лінії фронту, як ти можеш пояснити значення цього символу?
Трек "Танго" точно був не про війну. Він був написаний до повномасштабного вторгнення. 2014 рік вплинув, але якби тоді я знав про війну, то так би не розкидався словами.
У цій пісні дім — це щось більш духовне. Наприклад, я свого часу поїхав із Павлограда вчитись у Київ. Вдома в мене навесні була алергія на цвіт, а в Києві вона минула. Тоді мені здалося, що я втратив свій дім.
Дім — це не стіни, не дах. Це твоя внутрішня фортеця, яка тільки всередині тебе, вона існує не у фізичному вимірі. Я можу жити в одному чи іншому місці, але насправді, де мій дім, вирішую тільки я. Там, де я, там і є мій дім.
Так, зараз це вже сприймається по-іншому. Гліб розповідав, що в Костянтинівці прилетіло в його будинок. І він каже: "Ти розумієш, що ти більше туди ніколи не повернешся". Я впевнений, що в нього є відчуття, що він давно втратив дім, віддалився від нього.
Мені альбом здався достатньо космічним. По-перше, там є звукові відсилання — я особисто його сприйняла як таку собі "Космічну Одіссею", щедро всипану символізмом. Що для тебе ця космічність, що ти в ній віднаходиш?
У космосі дуже багато загадок. Я впевнений, що разом з нами космос — це одна якась сутність. Найімовірніше, ми є цією точкою сингулярності, коли макрокосмос переходить у мікрокосмос і навпаки. Більше питань, ніж відповідей. Але в цьому є певна романтика. Можливо, це через те, що я не можу приземлено подивитись на речі нарешті. Ми з космосом одне без одного б не існували, але, можливо, тоді все це існувало в іншому стані.
В альбомі є цитата: "Затанцюють усі планети в такт". Знаєш цей ефект, коли зорі знімають на витримці й вони ніби закручуються — це і є оцей покруч. Перше моє відсилання до покруча була якраз саме в цьому глобальному покручі: все рухається по певному вектору, певною траєкторією до конкретної мети. У цьому є час, життя, космічний годинник.
Цей покруч у постійному русі. І я подумав, що це так красиво, що все різноманітне, завжди нове. І я так само маю постійно рухатись: духовно, розумово, розвиватися, постійно відчувати цей рух у бік майбутнього.
Відповідно, мені тоді так стало погано, а-ля синдром Стендаля: з одного боку, дуже красиво, а з іншого — я вже не можу виносити цю красу. Щоб відповідати їй, треба докласти просто космічні зусилля.
Реально є такі люди — вони просто про це не думають, а так живуть. Я коли дивлюсь на таких людей, то захоплююсь, бо це дуже красиві люди. Хоча я впевнений, що вони просто ніколи про це не замислювалися. Ось така історія. Якась інтимність, мабуть, є в космосі.
"Покруч" як гурт ніколи не виступав наживо. Але, як я знаю, ви плануєте офлайн-подію восени. Що це буде і чому ви зрештою вирішили її зробити?
Бо є цікавий концепт. Але я поки нічого не можу багато говорити, бо треба більше визначити, окреслити, матеріалізувати. Треба ще попрацювати над цим.
Останнє моє питання я часто ставлю артистам, які випускають альбоми. У твоєму баченні, який рецепт ідеального прослуховування альбому "ПКРЧ Голосними"?
Мабуть, це індивідуально. Я аудіофіл, тому робив би так: знайшов би час на самоті з класним звуком. Потім я б заплющив очі й дивився б усередину себе або ж кудись у космос — як пощастить. Може, для когось це буде bad trip (поганий досвід — Ред.). Але принаймні в будь-який момент ти можеш вимкнути — і все (сміється). Та воно залишиться з тобою назавжди, тож за це одразу перепрошую.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
