У Мілані під час Тижня дизайну-2026 італійський бренд Miu Miu провів Літературний клуб про дослідження сексуальності під назвою "Політика бажання".
Про це йдеться на сайті бренду.
Упродовж 22-24 квітня міланський культурний простір Circolo Filologico був перетворений на читальний зал, де відвідувачі могли долучитися до вивчення теми "Політика бажання" через серію бесід та лекцій.
Цьогорічний захід, що проводився Miu Miu вже вчетверте, був спрямований для обговорення тем сексуальності, згоди та бажання через розмови із сучасними письменниками.
Літературний клуб був присвячений романам "Пам'ять дівчини" (A Girl’s Story, 2016) Анні Ерно та "Зміни: історія кохання" (Changes: A Love Story, 1991) Ами Ати Айду, які супроводжувалися панельними дискусіями, після яких відбувалися живі музичні виступи та читання прози й поезії.
Під час триденної події проводилися окремі лекції, кураторкою яких була Ольга Кампофреда, письменниця та дослідниця італійської культури, мови та літератури, у співпраці з феміністичною філософинею Розі Брайдотті.
Також виступила авторка Кетрін Енджел, чия книга "Завтра секс знову буде гарним: жінки та бажання в епоху згоди" (Tomorrow Sex Will Be Good Again: Women and Desire in the Age of Consent, 2021) досліджує секс у сучасному суспільстві.
Письменниця розглянула, як чітко та впевнено проголошувати свої бажання, навіть якщо "умови для сексуального бажання у світі, повному обмежень та неспокою, не завжди сприяють еротизму", пише видання Wallpaper.
"Після #MeToo відбулося життєво важливе підтвердження важливості згоди. Але мене непокоїла риторика, яка покладає тягар на жінок щодо самоствердження у сексуальному плані, як спосіб забезпечення власної безпеки", – розповідає Енджел Wallpaper.
Літературний клуб Miu Miu з моменту свого заснування у 2024 році став місцем дискусії навколо феміністичних питань крізь літературну призму. Попередні події були зосереджені на жіночій освіті та письменництві як творчому середовищі, а формат зазвичай присвячений творчості обраних письменниць.
Про Ама Ата Айду
Ама Ата Айду — стала одним із найгостріших голосів в африканській літературі, присвятивши себе руйнуванню парадоксів, що оточують сучасну жінку. Її шлях розпочався в Університеті Гани, де вона почала писати.
У своєму експериментальному романі "Наша сестра Кіллджой" (Our Sister Killjoy, 1966) та збірці оповідань "Тут немає солодкості" (No Sweetness Here, 1970) вона використовувала усні традиції своєї спадщини, щоб звернутися до складнощів громадського суспільства.
Вона відкрито відкидала думку про те, що західна освіта була основним каталізатором емансипації африканських жінок, стверджуючи натомість, що такий вплив часто накладає нові обмеження. Її робота висвітлила експлуатацію жінок, які через війну чи безробіття, були змушені орієнтуватися у світі, який ігнорував їхню свободу дій.
Окрім цього, відданість Айду своїй країні знайшла відображення в її призначенні міністеркою освіти Гани на початку 1980-х років. Після періоду літературного мовчання вона повернулася зі збіркою віршів "Хтось розмовляє з колись" (Someone Talking to Sometime, 1985) та визнаним романом "Зміни: історія кохання" (Changes: A Love Story, 1991), який був удостоєний премією Співдружності.
Протягом своєї кар'єри, яка включала викладацькі посади від Кейп-Кост до Стенфорда, Айду зайняла місце в міжнародному літературному дискурсі. До своєї смерті у 2023 році письменниця не переставала висвітлювати досвід африканських жінок, щоб їхні голоси залишалися в центрі світової літературної сцени.
Про Енні Ерно
Енні Ерно народилася в 1940 році в Нормандії та понад півстоліття документувала теми особистої пам'ятті та соціальної історії. Роки становлення письменниці були позначені ключовими подіями, які пізніше описані в романі "Історія дівчини" (A Girl’s Story, 2016).
Ерно покинула навчання на викладацької сфери, щоб здобути ступінь з літератури в Руані, що заклало основу для її подвійного життя як викладачки та письменниці. Авторка почала розвивати свій фірмовий стиль écriture plate (пласке письмо) – клінічну прозу, покликану позбутися сентиментальності традиційних мемуарів.
Її літературний дебют відбувся в 1974 році з романом "Очищена" (Cleaned Out) про її незаконний аборт 1964 року. Однак саме "Чоловіче місце" (A Man’s Place, 1983), портрет життя та смерті її батька забезпечив авторці широке визнання та премію Премія Ренодо.
Переїхавши до нового міста Сержі-Понтуаз у 1977 році, де вона проживає й донині, вона продовжувала руйнувати мовчання, що оточує жіночий досвід.
Документальна книга 2008 року, "Роки" (The Years), переосмислила жанр, переплітаючи власне життя Ерно з шістьма десятиліттями колективної французької історії, отримавши міжнародне визнання та потрапивши до короткого списку Міжнародної Букерівської премії. У 2022 році письменниця була удостоєна Нобелівською премією з літератури за клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння особистої пам'яті.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
