Згенеровано з допомогою ШІ
Чому сучасне мистецтво виглядає саме так і як формується його ціна? Підприємливі споживачі подекуди розмірковують, чи можуть вони продати "кустарне" химерне полотно або інсталяцію зі вживаних речей за мільйони. Чому відповідь — "радше ні", пояснює канадський економіст і бізнесмен Дон Томпсон у своїй книжці "Акула за 12 мільйонів доларів: захоплива економіка світу сучасного мистецтва".
Дон Томпсон є топовим експертом із законів артринку. Він викладав маркетинг у бізнес-школі Йоркського університету в Торонто, в Гарвардському університеті та Лондонській школі економіки, написав понад десять тематичних книжок і продовжує писати статті про сучасне мистецтво для The Times, Harper's Magazine і The Art Economist.
Леонід Скрипаль для Суспільне Культура розповідає, які таємниці артринку розкриє книжка.
Скандальний Дем’єн Герст
Скло, сталь, п’ятивідсотковий розчин формальдегіду і тіло тигрової акули — так виглядає типовий набір матеріалів, необхідний для виготовлення сучасної концептуальної інсталяції британського митця Дем’єна Герста. Його робота з філософською назвою "Фізична неможливість смерті у свідомості того, хто живе" була створена під патронатом рекламного магната і колекціонера Чарльза Саатчі в 1991 році. Її оцінили в небачену для того часу суму — газета The Sun навіть випустила новину про гонорар Герста під назвою "50 000 фунтів за рибу без картоплі фрі". У 2005 році після заміни акули, яка почала гнити, скандальну роботу продали за суму від 8 до 12 мільйонів доларів (згідно з різними джерелами).
За час своєї продуктивної кар’єри Герст підняв безліч галасу в медіа, створюючи роботи з м’яса та інкрустуючи діамантами черепи. Його роботи мандрували по всьому світу; у 2008 році декілька мертвих акул із серії митця запливли навіть до київського PinchukArtCenter.
Водночас журналісти виявили, що Герст міг використовувати нечесні способи, щоби надати своїм роботам більшої цінності. Спершу журналісти The Guardian заявили, що три скульптури, які виставляють у галереях по всьому світу, створені у 2017 році, а не у 1990-х. Джерела стверджують, що ці скульптури створили працівники майстерні Герста у Дадбріджі. За їхніми даними, художник доручив штучно зістарити роботи, щоб вони мали такий вигляд, ніби створені у 1990-х роках. Це впливає і на ціну робіт. Пізніше журналісти виявили четверту роботу зі схожою історією.
Зазвичай дата, яку приписують до твору мистецтва, сприймається як рік завершення роботи. Однак компанія Герста Science Ltd пояснює по-іншому. У відповідь на запитання журналістів там сказали, що роки, які художник дає свої формальдегідним роботам, не відповідають даті їхнього створення.
Також критика Герста часто пов'язана з етичністю його практик, зокрема з тим, що він естетизує насильство. У книзі Artist|Animal ("Митець | Тварина", 2013) Стів Бейкер пише, що Герст не просто експлуатує шоковий ефект, а ставить питання про те, що ми вважаємо мистецтвом, а що — насиллям. Використання мертвого тіла — це спосіб поставити глядачів перед досвідом смерті, який сучасна культура прагне приховати.
Річ не в полотнах
Академічного консенсусу щодо цінності тих чи інших об’єктів мистецтва давно не існує — у світі творчості панують бренди. Саме на них звертають увагу колекціонери, готові витрачати мільйони доларів на незрозумілі багатьом роботи. Бренди будуються завдяки вдало поданим історіям і образам художників, критичним есе, старанням модних аукціонних домів і дилерів:
"Саме брендовий дилер бере на себе кар’єру зрілого художника в довгостроковій перспективі: розподіляє роботи між колекціонерами, показує їх на арт’ярмарках, просуває дилерам в інших країнах і співпрацює з музеями. Такі дилери — ґейткіпери, які відкривають художникам доступ до важливих колекціонерів. Вони представляють визнаного художника, чиї роботи б’ють рекорди на аукціонах".
Ціни на сучасне мистецтво здаються невиправданими чи хаотичними — причиною є те, що "нагорі" артринку статками володіють усі. Гроші перестають значити багато і на перший план виходять амбіції, бажання виділятися, володіти чимось ексцентричним та унікальним. Йдеться про так звані позиційні блага, які мають на меті демонстрацію статусу.
Ціна на роботу народжується не в майстерні, а у довгому ланцюзі закулісних рукостискань і маніпуляцій, до яких вдаються дилери, власники галерей і колекціонери (автор акцентує на стрімкому зменшенні впливу незалежних арткритиків). Саме через це випадковий об’єкт не може перетворитися на мистецтво за нашим бажанням — йому потрібні правильні "провідники" та подача.
Що стає цінним
Книга Томпсона дозволяє нам скласти уявлення про шлях, який проходить гіпотетичний витвір мистецтва сьогодні. Спершу готова робота потрапляє на ринок через конкретного дилера чи дилерку. Припустимо, реальна ціна роботи, встановлена галереєю, — 30 000 євро. З’являється колекціонер, зацікавлений у купівлі твору мистецтва, проте він хоче не просто володіти ним, а зробити вкладення. Саме для цього роботу виставляють на престижному аукціоні, де її ціна зростає в рази:
"Тоді дилер пропонує такий план: роботу консигнують на Christie's або Sotheby's із резервною ціною, вищою за галерейну, а покупець робитиме ставки до 150 000 євро. Якщо хтось поб’є цю ставку і твір дістанеться іншому учасникові торгів, галерея віддасть клієнтові інший твір, але еквівалентний уже 150 000 євро".
Рушієм ціноутворення постає бажання негайного і статусного володіння. З цього випливають неписані закони мистецького ринку: репутація дилерів — це все, покупці отримують задоволення не лише від мистецтва, а й від сплати публічної ціни, вартість робіт художників ніколи не знижується, а лише зростає. В крайньому разі для створення ажіотажу навколо роботи дилери можуть пропонувати знижки, проте лише найпрестижнішим музеям і колекціонерам, які самим фактом придбання можуть підвищити попит на інші твори митця чи мисткині.
Правила гри й краса на другому плані
Погляньмо на іншу відому роботу художниці Трейсі Емін під назвою "Всі, з ким я коли-небудь спала". Вона виглядає як затишний намет, на стінах якого представлено 102 імені людей, з якими Трейсі ділила ліжко (не обов’язково в сексуальному плані). У цієї інсталяції яскрава історія, що закінчується пожежею на лондонському складі Momart у 2004 році.
Знищення намету і зірковий статус Емін спричинили справжній бум у мистецькому та модному середовищі, результатом чого стала співпраця художниці з брендом Longchamp і створення сумок із цитатами з робіт, пов’язаних зі знищеною:
"Longchamp продає ці сумки лише в Англії та просуває їх не тому, що це суперуспішна колекція (їхня ціна вчетверо перевищує ціну такої самої шкіряної сумки), а щоб додати крутості решті лінійки Longchamp".
Сучасне мистецтво часто накладає відбиток на масмаркет. Ще одним прикладом може бути "Надувний пес" (Balloon Dog) Джеффа Кунса. Оригінальну скульптуру продали анонімному покупцю чи покупчині за рекордні для живого художника 58 мільйонів доларів. Утім, ви легко можете придбати невеличку репліку скульптури від Кунса за декілька тисяч гривень (або ж китайську репліку за кілька сотень).
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
