Українська співачка і телеведуча Lida Lee після того, як повідомила про пережите онкологічне захворювання, представила пісню "Під дощем", яку присвятила своєму "другому дню народження". Прем’єра пісні стала особистою історією про внутрішню боротьбу, пошук опори та силу рухатися вперед навіть у складні моменти життя.
В ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь артистка розповіла ведучому Віктору Дяченку, чому вирішила присвятити трек "Під дощем" драматичним подіям у своєму житті, які сенси закладала в кліп, а також — про страхи, які не показують на камеру.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
Сьогодні ти презентуєш пісню "Під дощем". З якими думками ти її випускала у світ? Що вона для тебе означає зараз?
Ця пісня присвячена моєму другому дню народження. Чому так? Бо в моєму житті був дуже складний період, яким я ділилась і ділюсь зараз на своїх сторінках, і ділилась у проєкті "Що далі?", — коли мені поставили онкологічний діагноз.
Зараз я рік живу в цьому стані ремісії, але коли створювалась пісня, вона якраз була більше про абсолютно інші відчуття. Я якраз пам'ятаю момент, що приїхала на студію записувати її саме після чергової операції, і там є така одна фраза, яка мене чіпляє досі: "Штовхнула мене ніч на шосе плечем". Це не лише про мене, це про досвід. Це коли: "Ну що ще, доле, ти мені можеш підготувати й чим наділити мене? І які ще випробування я маю пройти, щоб що?". Але згодом я зрозуміла, що це моє життя. От воно таке — складне, тернисте, але воно формує мене саме такою, яка я є.
Тому це мій такий мотивувальний маніфест і нагадування про те, що після кожного дощу обов'язково виходить сонце, бо це такий закон. Тому, як би складно не було, нехай воно світить кожному у вікно. Хто зараз проходить складні різні випробування, хвороби або періоди депресії, втрати — це дуже складно, але я хочу, щоб все ж таки сонце засяяло.
Фраза "Штовхнула мене ніч на шосе плечем" — це така тригерна точка. Для тебе це про такий бойовий характер, чи що? Ти дізналася, тобі поставили діагноз, і ти така: "А давай я зараз маніфест зроблю"? Ти завжди так з усім?
Ні. От буквально тиждень тому я розмовляла з психологом і сказала йому фразу: "А скажи мені, будь ласка, це окей, що я в такий період, скажімо так, рятувалася гумором, інколи такою трішки неадекватною якоюсь поведінкою, надвеселістю?". Я пішла дуже сильно в роботу.
Я прикривалась багато чим і не давала собі впасти в розпач. Бо коли ти входиш в цей стан і починаєш дуже себе жаліти — воно може засмоктати. Я це теж знаю, і мені не хотілось цього. Тому я, навпаки, жартувала, сміялась, дуже легко ставилась до цього. І от зараз у мене виникло таке питання: може, це ненормально, і я якось вітряно навіть поставилась до якихось складних моментів. І мені психолог каже: "Ні, Лідо, в цьому твоя фішка і в цьому є твоя сила — будь-яку складність, яка б не траплялася на твоєму шляху, ти перероблюєш просто в певний момент, який маєш пройти, і ти знаєш уже, що ти його пройдеш". Тому зі мною працює це так. Я не знаю, як з іншими.
У той період виходили пісні, були кліпи, телезйомки, ти активна, соцмережі розривалися активністю. І ти потім кажеш: "А в цей період я дізналась про онкозахворювання". Ти як це оцінюєш? Це тобі було на користь, чи все ж таки в той момент треба було, можливо, до себе поблажливіше ставитися?
Я не знаю, як було краще, бо я вибрала один шлях і не можу сказати, як би було по-іншому. У той момент я зробила правильний вибір для себе. Він у мене був єдиний. У мене не було вагань, на відміну від інших якихось питань (я Терези, я інколи вагаюсь). Тому я навіть не думала: а що було б, якби я… Ні, у мене навіть не було цього питання. І тому мені зараз надзвичайно щемливо читати дуже багато історій жінок.
От я скажу чесно, що коли я оприлюднила цю новину, я зробила це лише для того, щоб, якщо моя історія допоможе хоча б одній дівчині, одній людині якось зберегти своє жіноче здоров'я і зберегти свій стан — все, моя місія вже буде виконана.
Останнім часом ти багато ділишся особистими зізнаннями, зокрема це пов'язано з твоїм ютуб-проєктом. З'явилося більше відвертих історій про причини твоїх внутрішніх криз. Як ти сама сприймаєш цю мотивацію: це така соціальна місія все-таки чи, можливо, терапія для себе?
Ні, це вже сто відсотків соціальна місія, бо терапію я пройшла. І от я зрозуміла, що коли реально це пройшла, я готова про це говорити, бо, будьмо відвертими, це речі, про які не говорять. Про це не заведено говорити. Це типу некрасиво, ми ж а-ля зірки, сяємо, блищимо, у нас все супер, у нас прекрасне життя — на що ви жалієтесь? Ні, я звичайна людина. Я зрозуміла, що це моя реальна жіноча місія — поділитися цим.
Коли я зрозуміла, що готова про це говорити, що у мене вже немає ніяких емоцій, бо це правда, я вже пережила це, пройшла, і я вже суто тверезо можу спокійно це оцінити та спокійно проговорити цей момент, я зрозуміла, що реально це відпустила — все окей. Тут просто момент допомоги й того, щоб, можливо, хтось почув це. Обов'язково, дівчата і хлопці, ми перевіряємося з вами раз на три місяці, робимо обстеження, здаємо аналізи, бо зараз ми живемо в такому бентежному світі, в якому дуже багато емоцій, і інколи вони погано на нас впливають.
Я хотів би ще почути від тебе для когось, кому це буде важливо в цей момент, як знайти опору в собі.
Я думаю, що скажу зараз дуже звичайну річ, на перший погляд, але не потрібно шукати опору ні в чому, бо вона є в нас передусім. Якщо не буде внутрішньої впевненості, внутрішнього опору, що я це пройду, в мене вийде, в мене є реально на це сили, ресурс, і я зараз дозволяю собі займатись цим, я приділяю цьому увагу, і зараз усе йде на другий план, я займаюсь лише собою, своїм станом... Поки ви не знайдете це найголовніше, ніхто, мені здається, з оточення не зможе подолати цей опір. Ну, це на мій погляд.
Звісно, коли є підтримка близьких, рідних — це все доповнення. Але ж не забуваємо про те, що настає ніч, і ми можемо лягати в ліжко і сам на сам зі своїми страхами знову зустрічатися, боятися втратити життя, чогось не договорити, з кимось не зустрітися, не дописати той альбом, про що я думала насамперед. Думаю: я ж все ж таки не випустила альбом, мені так шкода. Тому потрібно поговорити з собою — це найважливіше. І знайти опору зі своїм внутрішнім "я".
Повертаючись до творчості, на пісню "Під дощем" також вийшов кліп, і він вже є на ютубі. Розкажи про ідею, з якою командою його робила і що хотіла втілити в життя?
Ну, це наша сьома робота з командою, з якою ми робимо всі кліпи, починаючи із "Зими в пустелі". Це Світлана Симакова — наша режисерка, яку я особисто обожнюю. І, чесно, вона кожного разу відкриває мене абсолютно з іншого боку.
Ідея була суперпроста. Мені хотілось показати той самий момент якогось розпачу, розгубленості, коли перед тобою є багато шляхів, дверей, які ти можеш відкрити, або, навпаки, які не відкриваються, або які з'являються потім у якихось моментах. І ось ця дівчина в кліпі, яка постійно бігає, щось шукає, — це я не лише останній рік, це я тривалий час свого життя, яка бігала, шукала шляхи. А насправді дуже багато дверей інколи в нас перед носом, але ми просто не хочемо їх бачити. Тому це про те, що в кожного в житті є двері.
Я не вірю, коли мені кажуть: "Ні, в мене немає шляху". Ні, ти не хочеш його бачити. От мені так здається, бо це зараз так, мабуть, зручніше собі це довести. А шлях, двері, вікна — є стіни, які також можна ламати, і вони можуть стати дверима. Тому тут питання в тому, що ти обираєш.
Це про пошук свого шляху, своїх дверей і те, що в один момент обов'язково кожен їх знайде, якщо захоче. А ще в мене є ютуб-проєкт "Що ДаLee", на який я вас також запрошую. От можна, наприклад, спочатку подивитись і послухати пісню "Під дощем" і кліп на ютубі, а потім подивитись проєкт "Що ДаLee?", а потім подивитись ще раз кліп. І я думаю, що після того, як багато жінок і чоловіків розкажуть свої історії, ви по-іншому відчуєте і побачите цю роботу.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
