Нещодавно співачка Тоня Матвієнко презентувала маніфест єдності — пісню "Містами". Ця композиція про те, як важливо залишатися людьми у світі, де нас дедалі частіше сприймають як ресурс.
Чия реакція на нову пісню "Містами" здивувала Тоню Матвієнко і що вона відчуває, коли бачить сотні сердечок у залі, — співачка розповіла ведучому Віктору Дяченку в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
Якщо згадати перший імпульс, коли з'явилася пісня "Містами", це був якийсь конкретний момент, зустріч чи дорога, після якої ти подумала, що треба про це заспівати пісню?
Я цю пісню знайшла у молодої співачки Holly (Ольга Щербак). У неї була демка і схожий приспів, але я цю пісню вдосконалила. Мені треба було трошки переставити слова, щоб досягнути того, що ми зараз чуємо, — розповісти про людей, єдність, сказати, що ми різні, але підтримуємо одне одного. У нас — українців — це, можливо, сталося так масштабно під час війни.
Це така дуже філософська пісня. От я була зараз у турі, і у мене асоціація більше про міста, людей, про наші зустрічі. Можливо, хтось у цій пісні почує і побачить щось інше.
Мені особисто слова дуже подобаються — більше, ніж мелодія. Але коли моя старша дитина вперше почула цю пісню, вона заплакала. Саме музична складова її торкнула до серця. До речі, музику, аранжування робила студія "211", саундпродюсер — Віталій Телезин.
У цій пісні відчувається така сильна тема єдності, якоїсь людяності... Як ти це для себе формувала? Про що ця пісня не словами, а відчуттями?
Про любов. Щоб ми залишалися людьми. Що не тільки твоя хата скраю, що є люди, які потребують уваги, допомоги. І я просто знаю: в мене були такі відчуття — коли мами не стало, мені здавалося, що я одна залишилась на цій землі й більше нікого немає. Але це не так. Є друзі, є родина, класні колеги у твоєму житті. Про це треба пам'ятати.
Ти багато їздиш країною. Чи були якісь конкретні міста, люди, які буквально зайшли в цю пісню як кадри та стали її частиною?
Там у приспіві: "Разом містами рідними стали". Так, є таке відчуття.
Я, скажімо, до такої популярності "Кульбаб" рідко їздила із сольними концертами, а зараз у мене це виходить, і я бачу, як люди йдуть із радістю на мої концерти. Після них я виходжу така насичена, у мене крила виростають, що я недарма співаю, приїжджаю. Вони мене надихають.
І ці емоції, які ми переживаємо під час концерту, потім у нас є фотосесія, і все, що я чую, що вони мені говорять, як вони мене обіймають у нашій біді, а я їх — так легше жити під час війни. Це дуже круто.
Ти розповідала вже, що частково видозмінила ту демку, яка була. А взагалі розкажи ще трохи про створення цієї пісні.
Я пісні не пишу, я більше знаходжу ідею. Я прошу і знаю, хто може цю ідею вдосконалити, переробити.
Цього разу мій чоловік Арсен Мірзоян переробив ці слова та показав мені. Я можу сказати: подобається чи не подобається. Я, знаєте, як продюсер своєї пісні. І дякую своєму чоловікові, що він відчув, що саме я хочу, і ми цього досягли в цій пісні.
Наприклад, читаючи текст, я розумію, що мені по рядках подобається одна фраза, але коли ти приходиш на студію співати, буває, звучить інакше. У цей момент ми можемо з Віталієм Телезиним прямо Арсену передзвонити й сказати, що потрібно переробити.
На пісню створена ще візуалізація. Розкажи, яку ідею ти втілювала.
Це лірик-відео, я не хотіла відеокліп знімати. Мені хотілося щось таке абстрактне, щоб воно не заважало пісні.
Дівчата гарно зробили колажі, і ми трошки мого відео додали. Подивіться, будь ласка, не можу сказати, що це мультик, це колажі, і воно там про все найпрекрасніше, що є на світі — про людей, про пару. Те, що я співаю, ви побачите там у відображенні.
Я бачив відео: нещодавно на одному з концертів ти сказала, що "Кульбаби" — це хітова пісня, але це, цитую, не твої сни, не твої мрії. "І є в репертуарі багато чудових пісень, тому слухайте їх". Пісня "Містами" — це саме та пісня, яка тобі вже подобається, і ти б хотіла, щоб вона була хітом?
Я насправді, до речі, ще ні разу не виконувала її на концерті. Вона така, скажімо, сира. Треба слова навіть напам'ять вивчити.
На кожну пісню в мене є надія, що це буде хіт, що це сподобається людям. Так, можливо, така моя манера непритаманна Тоні Матвієнко. Але мені зараз так подобається себе проявляти. Хтось мені пише, що, мовляв, я ганьблю маму, або щось ще. Але зараз у мене такий настрій, я так хочу, і такий голос мій — як хтось каже, мультяшний. Хай буде так, хай буде мультяшний, але я знаю, що він достукається до сердець.
Моїм знайомим це дуже подобається, і мені подобається, і я експериментую. Це здорово, коли ти кожен раз на якусь сходинку підіймаєшся і себе переступаєш. Тобто я ніколи не думала, що можу так співати.
Тоню, ти побачила багато міст України через поїздки, концерти, зустрічі. Як тобі здається, ми як люди за цей час повномасштабної війни сильно змінилися чи, навпаки, можливо, повернулися до чогось справжнього в собі?
Мені здається, повернулися до справжнього. У нас і змінилися цінності. Ми зараз не так звертаємо увагу на коштовності, можливо, на якісь речі, одяг. Зараз вийшов і радієш, що сонце вийшло, що весна прийшла.
Мені так приємно, що люди, у яких, можливо, навіть останні гроші були в родинах, але вони ходять на концерти, щоб у них була якась емоція. Це, можливо, така музична терапія — сходити на концерт. Я дуже всім вдячна, що в них є настрій на це. І перша половина туру в нас з Арсеном була — дванадцять міст, а потім я поїхала у свій тур.
До речі, з Арсеном я ще не їздила так, щоб ми вдвох співали, двоє артистів на сцені в одному концерті. Я спочатку переживала: незрозуміло, хто прийшов до Арсена, а хто до мене. Хотіла сказати: а хто прийшов до мене, підніміть руку. Бо Арсен у мене великий артист, а у мене, можна сказати, тільки все починається. Але такі великі міста, така велика сцена — це в мене не вперше.
Ми з Арсеном думали, хто ж буде розпочинати концерт? Ну, звичайно, жінка. Знаєте, як у печеру, першою. І от починалося інтро, глядачі розуміли, що зараз вийду я, бо там таке інтро цікаве — "Кульбаби", мій голос. І вони із залу: "Тоню, давай, виходь, Матвієнко!". Це так було приємно. Тобто є і мої люди.
Найцікавіше, що в Кременчуці я зустріла свого двоюрідного брата, якого не бачила тридцять років. Я виходжу, а мені Арсен каже: "Там до тебе брат прийшов". Думаю: який брат?
По маминій лінії в моєї бабусі було одинадцять дітей, у мене двадцять п'ять двоюрідних сестер і братів. Я їх більш-менш знаю. А от Гончарі (родичі по лінії батька Петра Гончара — Ред.) — я їх не пам'ятаю, якось нам не доводилось, на жаль, зустрічатися за ці всі роки. Це було по лінії Гончара — у мене була тітка Галина, і це її син. Йому вже шістдесят років, але коли побачила, я його згадала, впізнала. І це була дуже душевна зустріч.
І ще: це були такі місяці — грудень, січень, лютий, такі тури, було дуже холодно і важко було навіть у костюмах на сцені. Я дуже сильно мерзла, і при цьому всьому я молилася, щоб тільки не захворіти. А люди все одно приносили тюльпани, вони дарували квіти. Це дуже мило, і люди до сліз мене доводили своєю щирістю та наполегливістю жити. Всі хочуть жити, і ми робимо це всі разом.
Під час цього туру, можливо, в тебе з'явилися якісь свої нові місця на мапі України, якісь неочевидні, але дуже особисті? Що в них тебе, можливо, зачепило?
Вони всі були чудові, але я ніколи не стикалася з таким: є фан-клуб, дуже така активна молодь. Є такий Ярослав. Це було в Гадячі, і на фіналі я виконувала пісню "Квітка-душа", дивлюся — весь зал підняв сердечка. Мені прожектор в очі світить, темно, і такі сердечка, знаєте, як метелики. Він сам особисто нарізав чотириста штук і перед входом, як люди заходили в зал, роздав. Це було дуже мило.
А ти сумнівалась, чи є твої люди в залі…
Ой, це в мене, мабуть, така натура. Я вічно сумніваюсь. Переживаю. Мені здається, кожен артист — переживальник. Я не соромлюсь про це казати. Щиро це кажу, що я завжди переживаю.
Якщо подивитися на цю пісню як на певний етап життєвий, це більше про фіксацію того, що, можливо, вже відбулося з тобою і з країною загалом, чи це такий крок у майбутнє, в якийсь внутрішній новий стан?
Ну, це як і нагадування, щоб ми залишалися людьми, щоб менше було злості. Зараз вона є, я це не раз помічаю в магазині, на парковках, заправках… Щоб трошки поважали іншу людину.
Якщо зазирнути трохи вперед, яким ти відчуваєш 2026 рік у музиці для себе? Чого нам, слухачам, чекати від тебе?
Наступний крок — у нас з Арсеном буде дуетна пісня. Востаннє, коли ми співали в дуеті, це був 2012 рік, і настав час заспівати в парі. Я думаю, що це будуть знову так само якісь спільні концерти, бо захочуть почути цю пісню.
Коли чекати трек?
У квітні.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
