Майбутнє, де Сонце поступово тьмяніє, загрожуючи вимиранням усього живого на Землі. Райланд Грейс (Раян Гослінг) — звичайний учитель природничих наук у середній школі, який раптом прокидається в медичній капсулі на борту космічного корабля "Аве Марія". Амнезія, порожнеча навколо, два трупи колег та купа наукового обладнання — ось усе, що в нього є. Поступово, розв’язуючи головоломки власної пам’яті та фізики, Грейс розуміє: він — єдиний, хто вижив у відчайдушній місії знайти спосіб врятувати Сонце.
Після успіху анімаційних стрічок "Лего Муві" та "Людина-павук: Крізь всесвіт", які перетворили Філа Лорда та Крістофера Міллера на один із найвідоміших режисерських дуетів сучасного Голлівуду, постановники повернулися до повнометражного ігрового кіно з науково-фантастичною картиною "Проєкт «Аве Марія»".
Стрічка, заснована на однойменному романі Енді Вейра 2021 року (автора бестселера "Марсіянин", екранізованого Рідлі Скоттом), розповідає про шкільного вчителя науки Райланда Грейса, який прокидається на космічному кораблі за світлові роки від Землі з амнезією та лише приблизним розумінням того, що він — остання надія людства врятувати Сонце від загадкового затемнення. Довгоочікувана стрічка, яку критики вже встигли охрестити "гумористичним «Інтерстелларом»", вийшла в український прокат 19 березня.
Спеціально для Суспільне Культура кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, яким вийшло повернення Лорда та Міллера до ігрового кіно після довгої перерви, чому Раян Гослінг залишається одним із найяскравіших акторів свого покоління (хоч ми його усе ще недооцінюємо) і чому науковій фантастиці складно уникнути вже усталених тропів.
Що буде, якщо режисери, відомі насамперед своєю гумористичною постмодерністською анімацією, візьмуться за адаптацію одного з найбільш популярних науково-фантастичних романів останнього десятиліття? Щось більше за черговий космічний блокбастер про порятунок світу з ефектними вибухами та надривними промовами.
Філ Лорд і Крістофер Міллер роблять акцент на радості від наукового відкриття, на повсякденній кмітливості, на гуморі в абсурдних ситуаціях та — головне — на проявах героїзму від звичайної, на перший погляд, людини. Фільм перетворює складні фізичні та хімічні концепції на захопливі пригоди, де пояснення законів збереження енергії чи фотосинтезу виглядають як детективна розв’язка, а не нудна лекція.
Грейс у виконанні Гослінга — не супергерой, не військовий пілот, а вчитель, і саме йому доведеться стати ключем до порятунку цивілізації завдяки допитливості, емпатії та вмінню імпровізувати.
Попри те, що Раян Гослінг уже друге десятиліття поспіль залишається одним із найбільш успішних, впізнаваних та популярних акторів Голлівуду, його все ще легко недооцінювати, ставлячи в один ряд з іншими зірками блокбастерів і простеньких комедій. Та хоч останнім часом Гослінг надає перевагу глядацькому кіно і ролям, які вимагають від нього хіба ненав’язливої харизми та гумору, це все ще та сама людина, яка двадцять років тому стала одним із наймолодших акторів — номінантів на "Оскар" завдяки "Половині Нельсона".
І роль Грейса чудово дозволяє Гослінгу показати весь свій спектр акторської майстерності: від комедійної безпорадності та внутрішнього монологу наодинці з собою через панічні атаки й відчай до щирого захвату від дружби та наукових проривів.
Сценарій дає йому простір як для фізичної комедії та майже акробатичної демонстрації незграбності свого персонажа, так і для тихих моментів, коли актору вдається лише за допомогою очей передати емоції людини, що задля порятунку людства опинилася на суїцидальній місії у відкритому космосі. Він проводить значну частину фільму наодинці, і саме його харизма, теплота та вміння бути водночас смішним, зворушливим і беззаперечно крутим роблять стрічку такою живою.
Утім, навіть блискуча акторська гра Раяна Гослінга та майстерна режисура Лорда і Міллера не можуть остаточно врятувати "Проєкт «Аве Марія»" від традиційних гріхів наукової фантастики: стрічка виходить не лише масштабною та ефектною, але й надмірно довгою та перевантаженою флешбеками, спогадами й — безумовно красивими, та все ж! — кадрами спостерігання космосу з-за скла ілюмінатора.
Сценарій важко назвати оригінальним, це скоріше нагадує ремікс усіх найбільших хітів та тропів жанру, якими Лорд і Міллер віртуозно жонглюють у нульовій гравітації.
Монтаж того, як головний герой проводить наукові експерименти, насуплено записуючи результат на дошку та втомлено зітхаючи, коли стикається з черговою перепоною? Тут їх навіть декілька. Розмови з трохи саркастичним роботом-помічником? Теж є. Панорамні кадри космічних пейзажів та сонячне проміння, що пробивається крізь туман під музичний супровід струнних? Їх тут теж удосталь.
Це поширена проблема: навіть найбільш оригінальній науковій фантастиці важко втекти з-під довгої тіні своїх попередників. Ось вам приклад — обережно, невеликий спойлер! — з фільму: хоч герою Гослінга і вдається випадково натрапити на невідомий людству вид інопланетного розумного життя, який за своєю фізіологією аж ніяк не нагадує гуманоїдів (і навіть не є вуглецевою формою життя), достатньо лише розшифрувати окремі слова з мови нового знайомого, аби отримати ключ до порозуміння. Чому навіть не-гуманоїди з далеких галактик мають мови з тими самими символічними значеннями та граматикою, як і ми? Бо такі вже правила — за рідкісним винятком — жанру.
І хоча перша година "Проєкту «Аве Марія»" сповнена зухвалої енергії, притаманної першопрохідцям, а Лорд та Міллер зосереджуються на переживаннях нетипового героя та уникають найбільш зашкарублих штампів, далі історія все одно повертається на рейки передбачуваності. Компетентної, талановито знятої та блискуче зіграної, але передбачуваності.
Якщо "Людина-павук: Крізь всесвіт" перевернула західну анімацію з ніг на голову та заклала тренди на десятиліття вперед, то "Проєкт «Аве Марія»" віддає шану багатьом попереднім поколінням візіонерів й інноваторів: від Станіслава Лема до Стенлі Кубріка та Крістофера Нолана.
Якщо ви любите наукову фантастику з усіма її правилами жанру та трохи передбачуваними сюжетними ходами, то "Проєкт «Аве Марія»" стане для вас еквівалентом приємної поїздки у готельний комплекс зі шведським столом та закритою територією. Тут все зрозуміло, безпечно і знайомо — просто не очікуйте від стрічки першовідкриттів.
Рубрика "Рецензії" публікує огляди й критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події.
Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов’язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
