Іноді мені здається, що розібратися з олімпіадними завданнями з математики свого часу мені було легше, ніж із темою сьогоднішнього тексту. Адже йтиметься про виплати артистам за їхню музику — так зване роялті й те, наскільки справно його в Україні виплачують, хто це регулює та звідки виникають усі обговорення про те, хто кому не доплатив.
А ще — що відрізняє продюсерський контракт із лейблом від контракту на дистрибуцію і на що артистам слід звертати увагу, вступаючи у співпрацю з лейблом чи підписуючи договір з ОКУ (організацією колективного управління).
У цій темі мені допомагатимуть розібратися одразу три людини:
Ольга Араліна — юристка, яка спеціалізується на авторському праві в музичній сфері. Наприклад, її компанія займалася справою Laud`a;
Влад Лагода — продюсер гурту Tember Blanche та член авторської ради ГО "УААСП", однієї з найбільших організацій колективного управління авторськими правами;
Катерина Войчук та Юрій Базака — співзасновники музичної агенції Kontrabass Promo (стилізовано як kontrabass promo), які детально пояснять, як їхній лейбл співпрацює з артистами.
Що таке роялті та з чого його отримують
Одразу перший сюрприз: у Законі України "Про авторське право і суміжні права" немає слова "роялті". Його радше звикли використовувати в музичному середовищі, запозичивши з міжнародної практики.
У законі є слово "винагорода", що і заміняють у повсякденні тим самим красивим вестернським "роялті".
"Простими словами, роялті — це платіж за використання об'єкта права інтелектуальної власності, об'єкта авторського права і суміжних прав. Якщо ми говоримо про музичний бізнес, це винагорода, платіж за використання пісні", — пояснює Ольга Араліна.
Артист чи артистка може отримувати роялті з:
- прослуховувань на стримінгах: Spotify, Apple Music, YouTube Music тощо;
- ротацій на радіо, телебаченні та в публічних місцях: кафе, ресторанах, супермаркетах (приклади: плейлісти "Радіо Сільпо" чи "Радіо Аврора");
- концертів — так, концертні організатори мають виплачувати авторам роялті за використання їхніх пісень (наприклад, так робить Atlas Festival);
- синхронізації — використання музики артистів як саундтреку в кіно, серіалах, рекламі та іграх (приклади: український каталог музики в грі S.T.A.L.K.E.R.2, пісні "ДахиБрахи" в серіалах "Фарго" та "Єдина").
Коли можна не виплачувати гроші за використання музики? Коли це пародія, попурі або пісня використовується в навчальних цілях. Зокрема, на першому часто акцентує "Квартал 95", коли переробляє популярні хіти у своїх номерах.
Авторська винагорода існує двох видів:
- паушальний платіж — це фіксована тверда сума, яка виплачується автору чи авторці за використання твору;
- та, власне, те, що називають "роялті" — це постійні платежі, частка від доходу з треку на стримінгах, ротаціях тощо.
Як артисти отримують роялті зі стримінгів
Артисти не можуть самі збирати роялті зі стримінгів. Для цього їм потрібен дистриб’ютор або лейбл (який слугує посередником між артистами й дистриб’юторами).
Детальніше про різницю між лейблом і дистриб’ютором та як це працює ми вже говорили у великому тексті ось тут.
Який з цих шляхів вибрати артисту чи артистці? Залежить від цілої низки питань: не всі артисти знають, як взагалі шукати дистриб’ютора — і навпаки, не всі дистриб’ютори чи лейбли готові укладати договори з автором із маленьким каталогом. Ще одне — те, який шлях обере артист, залежить від того, наскільки залученими вони готові бути у технічний процес.
Наприклад, Влад Лагода з Tember Blanche сам є продюсером гурту і перебирає на себе технічні та менеджерські питання. Гурт співпрацює безпосередньо з польським дистриб’ютором Independent Digital:
"Я маю особистий кабінет на сайті дистриб’ютора, через який завантажую всі треки, вводжу метадані. І в будь-яку секунду, коли зайду на сайт, я маю звіти з кількості прослуховувань та грошей, які Independent Digital отримав із платформ за ці прослуховування".
Влад пояснює рішення працювати без лейблу тим, що за увесь час жоден із них не зміг запропонувати Tember Blanche те, що вони б не могли зробити самотужки.
Утім, не всі артисти готові займатись технічними та менеджерськими питаннями. Тому вони звертаються до лейблів, які перебирають ці питання на себе — за додатковий відсоток з роялті. Та про відсотки трохи далі. Поки — детальніше про функціонал.
CEO Kontrabass Promo Юрій Базака пояснює, як відбувається базова робота лейблу з артистами:
"Ми відвантажуємо музику артистів на стримінги й ведемо всю технічну підтримку цих релізів, тобто забираємо всю операційну роботу. Також ми як лейбл збираємо роялті з дистриб’ютора і в організацій колективного управління (про те, що це таке — в наступному пункті)".
Також лейбли можуть пропонувати додаткові функції: стратегування, PR-супровід, організацію концертів, менеджмент артистів тощо. Все це — зрозуміло, за додаткову плату або відсоток із роялті.
Тепер про відсотки. За свою роботу і дистриб’ютор, і лейбл беруть платню — фіксований відсоток із суми роялті. Зазвичай, якщо йдеться про відвантаження треків — це 20–30 %. Якщо лейбл додає просування — відсоток може трохи збільшуватись. Наприклад, Kontrabass Promo забирає 20 %, якщо йдеться про дистрибуцію на стримінги, а 30 %, якщо, крім цього, команда надає промо чи інші додаткові послуги.
Та найцікавіша частина ось яка. Якщо артист чи артистка працює з лейблом — виходить, вони двічі віддають частину зі свого прибутку, адже лейбл працює через дистриб’ютора. Дистриб’ютор забирає свою частку роялті з каталогу лейблу, а потім лейбл — із каталогу своїх артистів.
Але якщо вам здається, що роялті з цифрових платформ — це захмарні кошти, то… ні. Ось які приблизні цифри наводить Влад Лагода:
"З одного мільйона прослуховувань на Spotify український артист отримує приблизно $700. З YouTube Music — приблизно $1000, з Apple Music — приблизно $3000".
Ці цифри дуже варіюються залежно від того, у яких країнах слухають музику того чи іншого артиста, адже слухачі з США коштують дорожче, ніж слухачі з України. Причини прості: в Україні досі мало людей ліцензовано слухають музику — відповідно, вони акумулюють стримінгам менше коштів, які ті розподіляють артистам.
Та не варто ставитися до лейблів (особливо в Україні) виключно як до магнатів, які хочуть нажитися на маленьких беззахисних артистах. Утім, варто бути свідомими, що лейбл — однозначно бізнес-структура. І, як не дивно, невеликий інді-артист — це збиткова історія для нього…
"Кількість людського й операційного ресурсу, яка йде на роботу з цими артистами, переважає ті доходи, які приходять з їхніх роялті, — пояснює Юрій Базака. — Ну, це в нашому випадку, але все одно ми це робимо на перспективу. І в нас є доходи не тільки з роялті, а з багатьох різних напрямів, бо ми музична агенція, а не тільки лейбл — така-от у нас бізнес-модель. Але загалом робота з молодою або не дуже популярною музикою не є прибутковою".
Креативна директорка лейблу Катерина Войчук додає: "Нам пощастило, що ми можемо цих артистів продавати на фестивалі, робити їм концерти. Якщо говорити про лейбли, які працюють із попсегментом, навіть якщо [в артистів] не розкручені стримінги, вони гарно заробляють на комерційних співпрацях. Тобто вони продають персоналію артиста як бренд, роблять рекламні інтеграції, залучають спонсорів до концертів, до інших інфоприводів. У нас таких співпраць поки що немає, тому це не прописано ні в договорах, ні в умовах співпраці".
Влад Лагода підсумовує, що артистам потрібно дуже добре розуміти, для чого їм потрібно йти на лейбл — і насамперед усвідомлювати свої "болі":
"[Треба розуміти] Що тобі подобається робити як артисту, що не подобається, що б ти хотів робити, що б не хотів. І варто розуміти, що ніякий лейбл не зробить вас зіркою без вашої роботи. А тут вже питання: чи не стали б ви зіркою, якби ви робили цю роботу й не були на лейблі?
Думайте, які завдання лейбл вам закриватиме. Завдання «зробіть мене популярним» — це не завдання".
Як артисти отримують роялті з публічного виконання (і чому це дуже проблемно)
Артисти можуть самі збирати роялті з використання своєї музики публічно. Фактично, нічого не забороняє робити це самотужки — ходити від магазину чи кафе до радіостанції і збирати свої виплати. Звучить не надто захопливо, чи не так?
Тим паче досі в Україні немає жодної офіційно акредитованої урядом організації, яка б це могла робити уповноважено. Та сьогодні ми не будемо дуже сильно заглиблюватися у конфлікти ОКУ (організацій колективного управління), які тривають усі ці роки.
Краще пояснимо вам, що ж таке ОКУ, разом із Владом Лагодою:
"Якщо дуже грубо, це профспілка для авторів. Коли автори зібралися, щоб кожен не ходив у кожен магазин, радіостанцію, торговий центр, і не укладав договори на свою музику, і вирішили, що оця організація представляє наші права, і буде від нашого імені ходити й займатися цими справами".
Тобто ОКУ сама збирає кошти замість авторів, а також займається тим, щоб відстоювати права авторів на ринку. За це вона теж забирає частку з прибутку.
Ольга Араліна каже, що в Україні загалом зареєстровано дев’ятнадцять ОКУ. Утім, тих, які справді стабільно працюють, менше.
З них, за словами Ольги, помітно виділяється ГО "УААСП": "Він наймедійніший, має найбільший каталог. Вони збирають не лише «публічку», а й іншу авторську винагороду, також займаються і синхронізацією".
Влад Лагода став членом авторської ради УААСП, бо був надто "допитливим" на загальних зборах і ставив, зокрема, незручні питання: "Мені потім сказали: «Якщо ти такий розумний, то може в авторську раду підеш?». Ну, і я сказав: «Ну, піду». Вони виключили Потапа, бо він вже був не в Україні, і включили мене".
Влад не отримує гроші за своє членство в авторській раді — лише виплати як автор пісень. За його спостереженнями за останній рік УААСП проживає зміни, а виплати поступово стають стабільнішими. Коли він лише дійшов до того, що хоче підписувати договір з якоюсь з ОКУ, гроші взагалі не виплачували. Зараз каже, що виплати стабільні, хоча і в рази менші, ніж за стримінги.
Також в ГО "УААСП" розробили авторський кабінет. У ньому видно прозору звітність у реальному часі: скільки коштів УААСП акумулювала з пісень артиста чи артистки.
Та проблем у сфері авторського права і регуляції ОКУ зокрема залишається дуже багато. По-перше, через відсутність акредитованої організації репутація на ринку ОКУ дещо заплямована.
"За кордоном у більшості одна-дві ОКУ на країну. Тобто ти чітко знаєш, до кого тобі треба звертатися. І це єдине вікно — не треба так точково купувати музику, — пояснює Ольга Араліна. — У нас воно перетворилося трошки на ринок.
Іде боротьба за розподіл ринку користувачів. Хтось підписується «Сільпо», хтось із Novus, хтось ще з якимось супермаркетом. От така боротьба, де, відповідно, окрім ОКУ, оскільки нема акредитацій, з'являються просто різні компанії, які займаються «омузичуванням просторів». Деякі компанії підписують окремо договори з артистами, набивають собі каталог, демпінгують ціни, продають дешевше".
Влад Лагода згодний, що проблема з акредитацією і "конфлікти ОКУ" дуже сильно псують репутацію на ринку і "несуть фльор муткарства". Відповідно, бізнеси не надто хочуть платити гроші неперевіреним організаціям, які не можуть розібратись між собою.
"Зараз у роботі новий закон про авторське право і про ОКУ, — ділиться Влад. – Коли закінчиться воєнний стан плюс один рік, буде проведена акредитація. Буде одна ОКУ, яка збирає авторські права, та інша, яка збирає суміжні. Зараз усі ОКУ збирають все. Мені би хотілося, щоб було дуже зрозуміло і прозоро".
Ще одна проблема — освіта. Власники бізнесів, особливо малих, не знають, що ввімкнути у своєму кафе музику зі Spotify — це не ліцензійне використання музики та порушення авторських прав. Чи ввімкнути в закладі вініл — це теж порушення. Власник закладу має закупити каталог в ОКУ — і тоді ця музика гратиме легально. А щомісяця він має виплачувати певну визначену суму (залежно від розміру закладу).
Ольга Араліна наводить приклад своєї подруги:
"Вона відкрила заклад, створила сторінку в інстаграмі й буквально пройшов тиждень, написала одна з ОКУ: «Чи уклали ви договір? Чи музика у вас грає законно?».
І вона надсилає це мені з питанням: «А мені справді треба укласти угоду?».
Тобто, наскільки я розумію, ОКУ, мабуть, моніторять соцмережі, чи відкриваються нові заклади, й просто пишуть їм в інстаграм з цього приводу".
Ще один плюс для ОКУ в цьому випадку — наляканий та неосвічений власник малого бізнесу укладе договір саме з нею, а не з конкурентами. Та Влад Лагода вважає, що у цьому випадку треба просто час, бо, власне, законодавче врегулювання ОКУ та правки в Закон України "Про авторське право..." у країні у війні, як не іронічно, виявляються не на часі.
Як артисти отримують роялті з синхронізації
Найкоротший пункт цього списку: артист чи артистка можуть прямо співпрацювати з телеканалом, продакшеном чи брендом, або ж робити це через ОКУ чи лейбл. У першому випадку вони забирають собі 100 % роялті. В іншому — що логічно — віддають відсоток посереднику.
Цікаво, що якщо в артиста є договір з ОКУ, у якому він не передавав їй виключні права на синхронізацію, але до нього прямо звернувся, скажімо, телеканал, він може самостійно підписати з ним договір і не проводити його через організацію колективного управління.
Утім, є лейбли, які напрацьовують певну базу контактів, з якими співпрацюють із кейсами синхронізації. Так, наприклад, Kontrabass Promo розбудовував цей напрям упродовж останнього року. Юрій Базака розповідає:
"Ми продали ліцензування треків наших артистів у серіал «Ховаючи колишню». Частина з них була безкоштовно передана їм, частина — за якісь мінімальні суми, але це кейс. Також ми продали треки для реклами «Ощадбанку» і Visa. Таким чином ми домонетизовуємо артистів".
Чому виникають конфлікти
Усі історії в музичній індустрії, пов’язані з грошовими відносинами, раз по раз вибухають конфліктами. І, якщо чесно, на цей текст ще давно нашу редакцію надихнув кейс Кажанни.
Та молоти в ступі те, що вже дуже багато разів проговорили, я не буду. Натомість проаналізую найчастіші причини конфліктів між лейблами й артистами.
Найгучніші кейси зазвичай пов’язані саме з тими музикантами, які підписали з лейблами не звичайні ліцензійні договори (про дистрибуцію треків), а продюсерські контракти. Вони ж значно сильніше зв’язують обов’язками артиста чи артистку, хоча, на перший погляд, можуть обіцяти їм золоті гори: славу, багатство, ротації і десять Палаців спорту (часто — максимально розмитими словами).
"Якщо продюсер планує інвестувати кошти, то логічно, що він хоче свої інвестиції убезпечити й контракт буде, ну, рабський, можливо, — каже Ольга Араліна. — Тобто іноді, звісно, доходить до якогось абсурду, як було у нас колись у контракті, мова оригіналу, що артисту заборонені «беспорядочные половые связи». Ми, звісно, тоді з'ясовували, що таке «порядочні полові связі», як це буде оцінюватись — ну, юристи".
Продюсерський контракт може містити таке явище як "авансування" — коли лейбл або продюсер виплачує артисту певні кошти наперед, але потім повертає їх із прибутку чи роялті артиста. Влад Лагода пояснює:
"Що таке авансування в музичному проєкті, який не вийшов у плюс? Це, по факту, тобі дають гроші в кредит. Тобі дають гроші, які просто записують в основний твій борг, який ти маєш повернути в проєкт.
Коли використовується формулювання «70 на 30 від прибутку», то «це ми спочатку покриємо всі витрати, а потім будемо тобі щось платити»".
Ось і поширена причина конфлікту: артист чи артистка думає, що заробили гроші, а ці кошти натомість погашають їхнє авансування. Тобто доки артист не відпрацює всі вкладені гроші, він, по суті, не заробляє, а працює в нуль, або і в мінус.
Ще одна причина конфліктів — мабуть, найбільш поширена, — артист підписує договір, попередньо погано вичитавши його. Людина погоджується на будь-які умови й лише потім розуміє, що саме підписала. Тобто артистам і самим іноді бракує освіти в цьому питанні або розуміння: підписуєш договір, особливо продюсерський — залучай юристів зі свого боку.
"Найчастіші два запити минулого року в мене — це укладення договору з продюсером і розірвання договору з продюсером, — ділиться Ольга Араліна, — І, відверто кажучи, мабуть, коли справді звертаються до юриста, то не так багато артистів підписують договір із продюсером. Тому що ти починаєш підсвічувати людям якісь моменти — і артист розуміє, що це йому не підходить".
Ольга Араліна розповідає більше деталей того, про що можуть сперечатися з продюсерами:
"Дуже часто обов’язки лейблу чи продюсера в договорі розписані дуже розмито. Наприклад, написано «сприяти його творчій діяльності». От він один раз організував похід на радіо — це він виконав цей договір чи ні?
У продюсера лейблу має бути якийсь хоча б на невеликий термін бізнес-план, бачення цього музичного проєкту. Чого ми плануємо досягти через пів року — рік.
І це велика проблема. З усіх продюсерів, з ким я вела переговори зі сторони артистів, лише один міг справді розказати, вибудувати це".
Також Ольга часто бореться через суми "штрафів", які прописують артистам у випадку, якщо вони хочуть вийти з договору.
"От у вас штраф — мільйон доларів. Лейбл може пояснити, чому такий штраф? Він збирається вкласти мільйон або два мільйони? Якщо він збирається вкласти навіть 500 тисяч, мабуть, вже логічно, що штраф за дострокове розірвання договору артистом має бути болючий. Коли продюсер або лейбл щось обіцяє, ми просимо це прописати. І більшість артистів, які до мене зверталися, не уклали договорів із продюсерами".
Ще одна причина конфліктів — звітність. В угоді між артистами й лейблами мають бути прописані терміни звітності стосовно роялті. Ми вже говорили про те, що в кабінеті дистриб’ютора зазвичай звітність видно в реальному часі, а лейбли готують їх для артистів.
У Kontrabass Promo звітністю займається Юрій Базака. За його словами, кожен лейбл звітує по-різному і це, найімовірніше, залежить від технічних можливостей дистриб'ютора чи "бажання лейблу робити детальні або не детальні звіти": "У нас написано, скільки приносить грошей кожен трек, скільки з яких стримінгів прийшло коштів, і скільки сумарно".
"Поки все добре, то воно так все в напівдружніх стосунках, — каже Ольга Араліна, — Якщо брати з практики, багато авторів і артистів самі не дивляться навіть ці звіти".
Ольга також додає, що часто продюсерам важко підтвердити артистам свої витрати, бо в індустрії досі широко використовують готівку, а велика кількість спеціалістів не працює прозоро.
Кілька порад експертів від Каті та Юри з Kontrabass Promo для артистів, що збираються підписати договір з лейблом (для мінімізації конфліктів)
- Звертайте увагу, які права ви передаєте: чи вони виключні, тобто ексклюзивні, чи невиключні. Якщо лейбл відчужує авторські права і забирає собі пісню — це більше не буде піснею артиста чи артистки.
- Обов'язково треба дивитися, на скільки часу підписується угода — щоб права на ваші треки не повернулися аж онукам.
- Дивіться, чи є механізм розірвання угоди й від чого він залежить.
І ще кілька від Ольги Араліної
- Звертайте увагу й обговорюйте розміри штрафних санкцій. Принаймні їх не має бути в разі відмови від договору, якщо його порушила інша сторона.
- Не віддавайте всі права на пісні та торговельну марку.
- Чітко прописуйте обов'язки: все, що проговорили, все, що обіцяли — щоб не було розмитих "сприяти", а натомість тобі мільйон доларів штрафу за вихід з угоди.
І життєва мудрість від Влада Лагоди: "Красиві слова, що лейбли — це для авторів, «ми підтримуємо творчих людей» — це все зал*па коня. Лейбли — це бізнеси, і зроблені для того, щоб власники цих бізнесів заробляли гроші. Якщо ти це розумієш, то ти можеш бути або партнером у цьому бізнесі, або просто бути маленьким ґвинтиком, який зароблятиме власникам лейблу гроші".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
