У Дніпрі 28 лютого відбувся "Медіадень Премії імені Георгія Ґонґадзе". Він став платформою для обговорення розвитку локальних медіа, їхньої взаємодії з владою та правоохоронцями, важливості антикорупційних розслідувань у регіонах і формування спільнот навколо медіа.
Окрім панельних обговорень, у межах "Медіадня" відбулася публічна бесіда з директором Інститут фронтиру, членом наглядової ради Суспільного Мовлення Євгеном Глібовицьким. У розмові з медійницею, співзасновницею дніпровського медіа "Поміж" Олею Василець він розповів про медіаландшафт України та про те, як українським медіа варто вибудовувати роботу, щоб не лише існувати, а й розвиватися.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови. Далі — скорочена пряма мова Євгена Глібовицького.
Повну відеоверсію "Медіадня" (включно з публічною бесідою) можна переглянути за посиланням. Повна текстова версія "Медіадня" доступна за посиланням.
Про медіаландшафт України
Ринок, на якому існують медіа, — це ринок суб'єктності. Тобто одиницею виміру є суб'єкт — той чи та, хто усвідомлює себе, ухвалює рішення та вміє визначати свій інтерес.
Відповідно, медіа потрібні таким людям для того, щоб вони розуміли, як облаштувати своє життя та ухвалювати рішення. І якщо ми дивимося на розвиток суб'єктності в Україні, то він виглядає дуже цікаво, тому що це низовий феномен.
Ми з вами вийшли з Радянського Союзу, де суб'єктність була тільки у керівництва — в Росії ми можемо це спостерігати й досі. Там люди впевнені, що від них нічого не залежить, що вони не ухвалюють жодних рішень тощо. Таким людям медіа не потрібні, їм потрібні рупори. Медіа потрібні тим, хто ухвалює рішення сам за себе. І концентрація цих людей по Україні дуже нерівномірна.
Я б сказав, що концентрація більша в містах, ніж у селах; у великих містах, ніж у менших містах; на Заході, ніж на Сході.
Важлива проблема українських медіа полягає у тому, що вони сконцентровані на надводній частині айсберга — на чомусь поверхневому, що обговорюється всюди. А ті речі, які реально впливають і які можуть бути глибше, не завжди потрапляють у поле зору медіа.
Тож питання полягає в тому, чи медіа може бути агентом інтересів своєї аудиторії та допомагати аудиторії формулювати питання, які стосуються їхніх інтересів.
Як медіа розвиватися, щоб не загинути
Подібно до того, як ми з вами розуміємо, що зачаття нового життя є певною відповідальністю, — так само ми маємо бути відповідальні стосовно того, як запускаються якісь нові медіа.
Це тривалий системний процес, який має бути вибудований за кількома припущеннями. Зокрема, має бути припущення про те, що цей медіапроєкт створюється надовго. Адже батьки не виховують дітей з припущенням, що це на кілька місяців. Має бути готовність грати в довгу гру.
Це означає, що медіа має бути створене таким чином, щоб воно ухвалювало управлінські рішення, виходячи з припущення, що воно існуватиме більше, ніж один чи два політичні цикли, та тоді, коли настане політична невизначеність.
Медіа повинно мати припущення, що воно буде існувати в інших умовах: економічних, політичних, соціальних тощо. І, відповідно, тоді це означає, що інакше формулюються підходи, управлінська спроможність знаходити ресурси, фандрейзити, виставляти пріоритети, працювати з командою та стейкхолдерами.
Адже коли починається гра в довгу, то з певного періоду ви починаєте так звану премію довготерміновості. Бо завдяки тому, що ви вже тривалий час працюєте, до вас є певна довіра, впевненість у ваших діях.
Наприклад, таким шляхом йде Суспільне, для якого кількісні показники є важливими, але не пріоритетними. А пріоритетом є довіра аудиторії.
Така ж гра в довгу має бути вибудована й у процесі пошуку фінансування — не на короткий період, а надовго.
"Ми готуємо фахівців на ринок медіа, якого вже не існує"
Спроможність Суспільного грати в довгу дуже важко формувалася та виховувалася, адже для цього просто не було медіаменеджерів. На мою думку, в нашій країні їх загалом мало. Хоча управлінська компетентність є критично важливою для успішного медійника чи медійниці зараз в Україні.
Це означає, що якщо ви хочете мати свою сталість, вам потрібно мати управлінські знання: як заробляти, як розраховувати та планувати бюджети, як поєднувати різні бюджети, як працювати в командах, як делегувати певні функції, як купувати, як продавати, як домовлятися, як складати договори тощо.
Всі ці речі мають бути на кінчиках пальців. Але проблема полягає у тому, що в Україні у жодному закладі вищої освіти ці знання не є частиною освітньої журналістської підготовки. Тож ми готуємо людей на ринок, якого вже не існує, з компетенціями, які не відповідають реальним потребам.
Для людей, які себе бачать у медійній кар'єрі, це означає, що вони мусять шукати, де здобувати ці знання "на стороні". Зокрема, це може бути практичний досвід із бізнесу або з інших сфер, де ви виконуєте реальну управлінську функцію. Адже тоді набагато легше буде зрозуміти цей процес.
Медіа має бути весь час на гребені хвилі, розуміючи, як змінюються споживацькі звички. І це означає фандрейзинг, контент, зв'язок з аудиторією, зв'язок з іншими стейхолдерами тощо.
"Місія успішного локального медіа — подолати свою провінційність"
Якщо медіа перестануть себе асоціювати з локальним рівнем, шанс, що вони виживуть, буде вищим. Місія успішного локального медіа полягає у подоланні своєї провінційності.
Зокрема, на початку роботи з Суспільним я читав місії європейських мовників. І там зазвичай йдеться про надання своїй аудиторії новинного, освітнього чи розважального контенту.
А місія Суспільного починається зі слів "Захищати свободу в Україні". Це означає, що в Україні Суспільне є інституцією справедливості, безпеки, підзвітності, демократії тощо. Локальне медіа робить те саме — лише на своєму рівні. Однак думати про себе локальне медіа мусить у непровінційний спосіб.
"Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе" — це постійний формат професійного діалогу, який премія розвиває з 2019 року. Впродовж сезону команда проводить публічні події у Києві та регіонах України, створюючи простір для розмов про відповідальність журналістики, виклики воєнного часу, довіру аудиторії та роботу інституцій, зокрема, події у регіонах відбулися в Одесі, Харкові, Полтаві та Луцьку.
Премія Ґонґадзе заснована у 2019 році PEN Ukraine, родиною Георгія Ґонґадзе, виданням "Українська правда", Києво-Могилянською бізнес-школою та її випускниками.
Сталий розвиток премії забезпечується завдяки підтримці спільноти меценатів — випускників Києво-Могилянської бізнес-школи, які поділяють її цінності та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну журналістику. Зокрема, подію в Дніпрі підтримав меценат премії Максим Дядик.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
