Галицинівська громада на Миколаївщині живе в умовах тривалих блекаутів та постійних обстрілів. Попри небезпеку, більшість мешканців не хоче залишати свої домівки. Навпаки — люди шукають спілкування, підтримки й можливості творити культуру.
Журналістка Діана Делюрман відвідала громаду та побачила, як це вдається попри близькість до фронту. Більше — в її репортажі для Суспільне Культура.
Нині у громаді мешкає близько шести тисяч людей. Чи не кожна людина тут втратила дім унаслідок російських обстрілів та розпочала його відновлення. З'явилось і до тисячі переселенців. У багатьох сім'ях є чинні військові, ветерани та зниклі безвісти. Мешканці громади обирають здорові стратегії переживання цих труднощів — не ескапізм, а єднання й творчість.
Так у серпні 2025 року місцеві активісти відкрили Центр спільнототворення на базі сільського клубу в Галициновому. Від ранку й до пізнього вечора тут людно: відвідувачі малюють, танцюють, плетуть маскувальні сітки, влаштовують концерти й просто п'ють чай у колі приятелів.
Наслідки російського наступу та відновлення
За розвиток простору відповідає Анна Сальник, менеджерка проєктів Центру навчання й освіти дорослих "Південь". Вона народилась і все життя прожила в Галициновому. Анна бачила, як громада активно розвивалась до повномасштабної війни.
"До порту заходили іноземні судна, працював один із найбільших у Європі глиноземних заводів. Була й равликова ферма, і навіть планували вирощувати форель", — згадує Анна.
Коли росіяни розпочали наступ із Херсона на Миколаїв, бої велися на околицях Галицинівської громади. Російські війська накривали села артилерійським вогнем, касетними снарядами, ракетами. Після звільнення Херсона та віддалення лінії фронту Галицинове почало потроху відновлюватись. Але все ще є багато перешкод.
Більшість мешканців залишились без роботи, деякі досі вимушені жити в тимчасових будиночках. Школярі довго не могли вчитися офлайн, а тепер відвідують уроки в змішаному форматі.
"Діти дуже скучили за живим спілкуванням, — розповідає Анна Сальник. — Пам’ятаю, як ми приїхали з майстеркласом у Шевченкове. Знайти перевізника було майже неможливо, ніхто не хотів їхати так близько до фронту. Але ми все ж приїхали — і потім вчителі писали, що діти почали знову посміхатись".
Хто відвідує центр
Від ранку на Анну вже чекають відвідувачки клубу "Активне довголіття". На майстеркласах жінки долучаються до творчості: малюють, ліплять, в'яжуть. Цього разу Анна пропонує кожній учасниці власноруч зробити дідуха до Різдва. Вона розповідає про символізм сімох колосків у кожному пучку, дає перші вказівки. Жінки починають зосереджено працювати. З різних сторін зали до Анни лунають запитання: як перев'язати сімку, як зробити "ноги"? Її це не втомлює, бо вона бачить значні результати.
"Серед учасниць є й мами та дружини військових. На початку мені доводилось їх затягувати сюди силоміць. Тепер вони кажуть, що проводять з нами пів дня і хоч ненадовго забувають про переживання”, — розповідає Анна.
Під час створення дідуха учасниці спілкуються між собою.
— Це дуже дороге задоволення, дідухи. Подивіться в інтернеті, скільки це коштує, — каже пенсіонерка з короткою стрижкою та в окулярах.
— Аню, може будемо робити, продавати і віддавати на ЗСУ? — додає інша відвідувачка.
Анна всміхається і каже: "Завдання на наступний рік: усі садимо жито".
Як місцеві жителі відновлюються через мистецтво
За кілька годин жінки завершують дідухи та йдуть додому. Для однієї з найактивніших учасниць — Світлани Афанасової — ця дорога довша. Вона приїжджає на заняття із сусідніх Лиманів. На подвір'ї перед центром спільнотворення її чекає чоловік. Вона сідає на пасажирське сидіння автомобіля, тримає дідуха в руках та дивиться у вікно на знайомі пейзажі.
Як і Галицинове, село Лимани простягається уздовж звивистої річки. Хати обабіч дороги посічені уламками касетних снарядів, які прилітали ще на початку повномасштабної війни. Але тепер місцевим не дають спокою ворожі FPV-дрони, що росіяни запускають з окупованої Кінбурнської коси.
"Тут FPV-ішка прилетіла в дах. І тут. Мені здається, стає страшніше, ніж у 2022 році", – каже жінка.
Після перших місяців повномасштабної війни Світлана разом з усією родиною виїхала із села. Вона не хоче залишати Лимани вдруге. Вважає, що якщо їй доля загинути від снаряда — то той її знайде будь-де. Впоратись зі стресом їй допомагає мистецтво. Так було і в березні 2022 року. Тоді її врятувало лише в'язання, як каже жінка. Вона впевнена, що творчість може допомогти й іншим жителям прифронтової громади.
"Нас сильно обстрілюють і людям потрібно виплескати емоції", – каже Світлана.
У Лиманах Світлана Афанасова збирає невелику групу охочих, які плетуть сітки, в'яжуть військовим шкарпетки, шиють спальники. Крім суто практичних речей вони виготовляють для військових обереги. На місяць створюють близько трьохсот мотанок. Світлані не раз писали військові та розповідали, як стискали її обереги в руках під час атак противника. Мотанки з Лиманів бережуть воїнів у машинах та бліндажах, як каже Світлана.
Пенсіонерка мріє створити в Лиманах спільноту за прикладом Галицинового. Не усі її односельці можуть їздити за межі села. Жінка переконана, що сучасний простір та наявність матеріалів для творчості привабить більше людей.
Як створили центр
Культурні працівники Галицинового подали заявку на грантовий конкурс Community reBuilding від Cedos та Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF). У межах цього проєкту подібні центри відкривають у громадах по всій Україні, зокрема на прифронтових територіях.
Для Галицинівської громади цей простір став шансом зберегти культуру громадської участі, що зародилась до повномасштабного вторгнення. Тоді місцеві вигравали гранти, реалізовували амбітні проєкти на хвилі децентралізації. Війна змінила пріоритети, але в мешканців залишилось бажання діяти.
Протягом року працівники сільського будинку культури працювали з менторами: архітектором Іваном Протасовим і співзасновниками Центру візуальної культури DCC Андрієм Палашем та Катериною Русецькою. Влітку 2025-го завершили ремонт. Простір став сучасним, світлим та доступним для всіх, зокрема для маломобільних відвідувачів — облаштовані пандус та інклюзивна вбиральня.
У невеликій залі центру спільнототворення використано кожен куточок. Умовно простір поділений на три зони: сцену, частину для творчих занять та частину з м'яким покриттям для танців та спорту. Від вхідних дверей тягнеться каркас ще не доплетеної маскувальної сітки. На стінах висять із десяток грамот від командирів різних бригад з подякою галицинівським жінкам за допомогу армії.
Майбутнє громади
Після клубу "Активне довголіття" у центр спільнототворення приходить малеча на танці. Ввечері зберуться жінки на пілатес, інші учасниці прийдуть плести сітки. Центр щодня працює у жвавому темпі. Додати в щільний графік інші активності вже немає можливості.
На емблемі центру спільнототворення в Галициновому зображений маяк у стилі таврійського розпису. Мабуть, більш влучного символу для цього місця не віднайти: воно і справді стає джерелом світла, коли навколо буря.
"Коли хтось каже, що не бачить в Галициновому майбутнього, я відповідаю: моє майбутнє — лише тут", — ділиться Анна Сальник.
Росіяни зруйнували в громаді школи, будинки культури, церкви. На тривалий час розірвали соціальні зв'язки. Нині вони продовжують непокоїти громаду дронами та нищити те, що тут роками будували або відновлювали. Натомість жителі обирають творити культуру і маленькими кроками долати наслідки війни.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
