Історія гурту Hyphen Dash почалася ще з іншого колективу з Дніпрі, і з 2019 року вони зазнали змін у складі та пережили кілька хвиль популярності в спільноті поціновувачів інді-музики. Музичні критики хвалили їх за оригінальність, неочікуваність, відсутність стилістичних рамок, "новий подих" у навколоджазовій музиці.
Усі учасники Hyphen Dash — фронтмен та барабанщик Мишко Бірченко, гітарист та басист Євген Пугачов, клавішниця Поліна Майборода та ексклавішник і співзасновник Даніїл Зубков (він же Lucas Bird) — чи не одні з найпрофесійніших молодих інструменталістів на музичному ринку. Вони грають як сесійні музиканти в топових поппроєктах (Dorofeeva, Кажанна), формують спільноту контемпорарі-джазуТермін, який застосовується до нової джаз-музики, створеної наприкінці XX століття і до сьогодні. Містить елементи хіп-хопу, попу, фанку, року та інших жанрів, водночас дотримуючись імпровізаційного джазового коріння. в Києві (ми вже розповідали вам про Fusion Jams). А увесь час, який залишається, вкладають у написання власної музики.
Hyphen Dash 10 жовтня випустив свій новий альбом Late (стилізовано як LATE). Це вже другий лонгплей гурту за рік — перший Basement 626 Мишко та Євген записували у підвалі в Краматорську (про нього ми теж розповідали).
Late — альбом, який підсумовує п'ять років роботи колективу. Він зібрав 14 композицій (та два інтро — загалом 16 доріжок), написані з 2019 по 2024 рік.
Проєкт "Artилерія" 2 жовтня долучився до ексклюзивного передпрослуховування альбому Hyphen Dash — Late у просторі Vinyla. Упродовж двох годин поціновувачі гурту та представники музичної індустрії слухали нові треки, а авторка проєкту Юлія Ткачук обговорювала їх разом з учасниками. Cуспільне Культура публікує текстову версію розмови.
Дисклеймер: Перед основною частиною хочемо поділитись двома бліцпитаннями від глядача, відповіді на яких виявились досить цікавими. Гадаємо, вони допоможуть вам краще зрозуміти музичні вподобання та референси учасників гурту.
Бліцпитання від глядача № 1: На якій музиці ви зростали?
Мишко Бірченко: Я виріс на Sade і на Ленні Кравіцs. Я досі слухаю Ленні, обожнюю його як артиста.
Євген Пугачов: Nirvana, Partera, Metallica, Інгві Мальмстін (шведський гітарист). Це зовсім не схоже на те, що ми зараз граємо.
Поліна Майборода: У мене майже всі в сім'ї музиканти. Мій дідусь був оперним співаком і я постійно чула вдома оперні арії. А в дитинстві ходила в музичну школу на класичний відділ. Тому я зростала, слухаючи класичну музику.
А потім мій тато колись показав мені диск Даяни Кролл — тоді я вперше свідомо послухала джаз і мені сподобалось. Тож був також джазовий бекграунд.
Даніїл Зубков: Якщо брати період до 10 років, то перше, що я чув, були Beatles, Рей Чарльз і Том Вейтс.
Бліцпитання від глядача № 2: Три найулюбленіші музиканти кожного з вас.
Мишко: Пройдусь по барабанщиках. У мене перший в топі — це Марк Джуліана. Другий номер — це Річард Спейвен. Третій — це Томас Пріджен.
Євген: Амброуз Акінмузіре — це трубач, Бах. І Пат Метені.
Даніїл: На першому місці — Тодд Рандгрен, на другому місці — Браян Вілсон, на третьому місці — Beck.
Поліна: Бренд Мелдо, Роберт Гласпер і теж Амброуз Акінмузіре.
А зараз переходимо до основної розмови.
Мишко, можеш для початку пояснити динаміку всередині гурту — як змінювався склад, хто коли прийшов?
Мишко: У 2019 році ми з Даніїлом грали в дніпровському хіпхоп-колективі Banned Society — я на ударних, Даня на клавішних. Ми приїхали на тиждень у Дніпро для підготовки до дніпровського фестивалю "Безвіз".
Того тижня під час саундчеку на одній з репетицій Данило зіграв мелодію, яку я записав на диктофон. І я кажу: "Це буде перша пісня нашого колективу". Хоча тоді ми про колектив взагалі не говорили.
Ця пісня, до речі, є на альбомі. Ми трохи згодом про неї поговоримо.
Мишко: Так, River of Edena. Вони також є в нашому лайві в NAMU, який знімали разом із Kontrabass. Це визначальний лайв для нашої аудиторії — ми стали інтелігентним колективом, який грає в музеях. *сміється*
З часом ми написали матеріал та презентували його на одному з перших Fusion Jams. І після цього ми якимось дуже органічним чином почали говорити з Євгеном, щоб він долучився до колективу.
Євген Пугачов: Це сталося якраз після Fusion Jams, коли я вперше прийшов туди і пограв з Мишком та Данею. Тоді вперше сформувався такий склад. Ми джемили і я був шокований тіпами, тому що був впевнений, що це хлопці не з України.
Даня сказав, що було класно, і мені було дуже приємно. А потім Мишко запропонував прийти на репи (репетиції). І ось я досі тут, в нас досі репа.
Мишко: Євген тут вчився і дуже швидко сказав: "Чуваки, я хочу грати ще на бас-гітарі, я її опаную". Так він став і гітаристом, і бас-гітаристом.
Мені це дуже нагадує історію колективу Morphine, там де саксофоніст грав водночас на двох саксофонах, тільки тому що він не хотів, щоб приходив інший саксофоніст. Я думаю, що тут Євген так само думав.
Євген: До речі, я ніколи тобі не розказував, але насправді я завжди мріяв грати на басу. Бо в дитинстві я просив у батьків купити бас-гітару, але у мене не було на це грошей. Була електрогітара, і я вже вчився грати на ній. А потім хлопчик став дорослим, купив собі бас і почав на ньому грати. Я реально закрив гештальт.
А як в колективі з'явилась Поліна?
Мишко: У Данила є проєкт Lucas Bird. У певний момент вирішили, що Даніїл вийде з концертного складу, але залишиться в композиторській і звукоінженерній ролі.
Мишко: Потім з нами грала на клавішах Рена Дахно. Після цього прийшла Поліна. У цьому складі ми, здається, знайшли золоту середину. Я отримую велике задоволення від виступу в цьому складі.
Клавіші, записані в цьому альбомі, — студійні клавіші Лукаса. Але те, як ми граємо їх наживо зараз — всі партії видозмінилися, освіжилися. Прийшов новий погляд на цю музику, і ми з Євгеном від цього в кайфі.
Євген: Поліна — моя одногрупниця, ми разом вчилися. Коли вступив у коледж Глієра, у моїй групі було дві людини — це Міша Менделенко, який тепер грає в Нью-Йорку на всесвітньому рівні, і Поліна. Ці дві людини — це Олімп, де генії живуть. Я думав: "Ну, добре, колись пограємо, можливо". І зараз ми в одному гурті, що нас суперсильно тішить. Я радий, що Поліна знову повернулася в моє життя.
Розкажіть, як ви писали альбом Late? Яка його концепція?
Мишко: Тут є музика, написана протягом п'яти років — з 2019 до 2024 рік.
У 2019 році ми зібралися удвох із Данилом у підвалі на Звіринецькій. Це була одна із зал танцювальної студії — ми орендували кімнату з дуже жахливим зеленим ковроліном на стінах. Репетирували й саме там написали першу музику. Вона також є в цьому альбомі.
Щодо концепції альбому Late. Він називається так, тому що це музика, яка була на грані того, що ми просто видалили б її і почали писати наново.
Спершу план був чудовий. У 2021 році ми виграли грант від Onuka та Hennesy на зйомку дорогущого кліпу. Ми мали знімати його 6 березня 2022 року. Величезні очікування, які зламалися. Іноді коли так стається — тебе це може зламати.
Мене це зламало в плані того, що ми всі на початку вторгнення перестали себе ідентифікувати як музикантів. Цей альбом дуже сильно відклався.
Перша його назва була Luvuheit. Тому що це слово, яке охоплює дві емоції, які ми пережимаємо найчастіше, коли граємо цю музику. Але потім прийшло усвідомлення, що альбом не такий вже й пізній, він прийшов вчасно. Він став готовий вчасно. Його слоган — Late on Time – "Пізно, але вчасно".
Євген: Усі інструменти записані вже після початку повномасштабного вторгнення. Це важливо для мене як для музиканта, що хоча пісні й написані раніше, я переконаний, що музика насправді жива, як і людина. Вона змінюється і розвивається, як і ми змінилися після початку повномасштабного вторгнення. Тому вся енергія, яку ви чуєте — актуальна.
Все ж, ви повернулися до музики, незважаючи на те, що з початком вторгнення казали, що не знаєте, чи взагалі це станеться колись. Чому ви вирішили повернутися?
Євген: Я не знайшов роботу. *сміється*
Якщо серйозно, я вперше взяв гітару через три тижні після початку вторгнення. Перше відчуття, яке зловив, погравши декілька нот — це провина. Її викликало те, що грати на гітарі — це єдине місце в моєму житті, яке не змінилося. Весь світ навколо просто пішов в п**ду, а музика залишилася на місці.
Я відчув провину за відчуття нормальності. Це відчуття теж є на альбомі — наприклад, у треку Berlin. Мені здається, це одна з перших репетиційних сесій після початку вторгнення, коли ми сіли і щось таке вже зробили.
Перейдемо до треків альбому. Третя композиція називається Tara. Вчора о першій ночі я загуглила, що Тара — це буддійська богиня-рятівниця. Вікіпедія каже, що "Зелена Тара пов'язана з миролюбністю та просвітленою діяльністю. Біла Тара символізує чистоту і трансцендентну мудрість". А що ви вкладали в трек?
Мишко: Я хотів сказати, що мається на увазі тара для пива. *сміється*
Євген: Це перший жарт.
Даніїл: Я не жартую, просто пояснюю, що Tara — це та-ра-та-ра-та-ра *наспівує початок треку*. *увесь зал сміється*
Євген: Це не жарт. Я хотів сказати, що ти будеш розчарована актуальною історією назви.
Мишко: Наші назви так і вигадуються.
Поліно, ти дуже уважно слухала цей трек. Ти можеш скласти незалежну думку, адже не складала цю композицію, але граєш її наживо. Що ти думаєш про Tara?
Поліна: Я перший раз слухаю цю версію. Є багато штук, які я раніше ніколи не чула в цьому треку. Я її уявляю та граю трошки по-іншому. Я спитала ще Данила — в оригіналі там просто був звук фортепіано, а тут він якийсь видозмінений...
Мишко: Вся група клавіш пропущена через педалі Жеки.
Даніїл: Але мене Поліна запитувала, чи так має бути. Я сказав, що ні.
Євген: Я купив педалі за 500 доларів, щоб псувати твої клавіші.
Мишко: Ми із Женею говорили, що музика пішла вперед, вона вже інша. Це старі версії треків, які ми ненавидимо.
Євген: Насправді ви колись слухали свої голосові повідомлення? Ти слухаєш і думаєш: "Я реально був такою людиною? Такі думки? Такими реченнями?" Як я й казав, музика — особливо імпровізаційна інструментальна музика — вона жива, як людина.
Попередній раз ми говорили з вами в межах влогу з Fusion Jams у Цирку. Один із найбільш популярних коментарів там був: "Зумери відкрили для себе джаз". Що ви думаєте з цього приводу?
Мишко: Це про Fusion насправді. Ми намагаємося зумерам продати джаз, а міленіалам показати, що на нього можна ходити не тільки в смокінгах, можна й у джинсах вийти. Намагаємося показати різні сторони.
Ми ходимо й у 32 Jazz Club, слухаємо більш конвенційну форму джазу, слухаємо New Brain Trio, повністю експериментальна музика, ейсид-джаз. І ми граємо ф'южн якийсь.
Рівень усвідомленості в цьому жанрі в нашому суспільстві дуже низький. Тому треба шукати лазівки. Ці лазівки — це, напевно, андеграунд, фешн. Ми шукаємо модну форму цієї музики, щоб її показати.
Ви казали, що трек "11:11" для вас дуже важливий на цьому альбомі. Чому?
Мишко: Ми писали цю музику, коли в мене був нелегкий період у житті. Я так розчулився музикою, що промови перед командою казав.
Завжди на виступах кажу, що "11:11" — це музика про конкретний, магічний час у житті кожного з нас. Буває таке, що дивишся на якусь дату чи час, і це тобі постійно щось нагадує. Цей трек — про це, це спроба відпустити щось. Така й музика вийшла — дуже неоднорідна, різноманітна.
Мишко: Цікавий факт, що барабани на цю пісню записані в Берліні. У 2022 році ми регулярно виступали там. Наш близький друг Андрій Янковський каже: "Чуваки, тут у Берліні є університет, SAE Institute, у них є студія і там можна безкоштовно записатись. Я можу нарішати вам запис". Ми погодилися.
Він сказав, що пишуть стажери, студенти. Ми думали, що їх же вчать цього. Приходимо і доволі швидко розуміємо, що Даня вчить чуваків, як виставляти мікрофони.
Євген: Але вони дуже вайбові були.
Мишко: І, власне, в якийсь момент ці студенти починають вже не приховувати того, що вони нічого не шарять. Вони почали запитувати у Лукаса: "А як ти порадиш тут мікрофони виставити?" І Даня просто показує, як це робити. Тож ми записувались за техніками Данила, але на їхній студії.
Даніїл: Але насправді кімнати там були напаковані дуже класно. Якби в Україні такі були можливості в студентів... Уявити інститут, де кожна аудиторія — це, фактично, студія: є консолька, монітори, там стоїть весь софт, в оренду береш мікрофони будь-які, які захочеш. Там є всі, які взагалі можливі.
Мишко: Я пам'ятаю, як твої очі загорілися....
Даніїл: Ти мені вислав список мікрофонів, я такий: "Таааак". Там були такі, які я ніколи не тестив…
В академії Глієра такого немає?
Мишко: Глієра — це топ серед навчальних закладів. На жаль, там поки що нема такої студії. Але ми всі хочемо і навіть щось робимо для того, щоби до таких навчальних закладів, як Глієра, приверталась увага.
Тому будемо сподіватися, що протягом не десятків, а одиниць років у Глієра буде студія і обладнання. Це дуже важливо, тому що круто, коли на предметі "Звукоінженерія" розказують не на пальцях, а є можливість записувати або зводити трек, бо це невід'ємний скіл сучасного музиканта.
І краще не в полі навчатися. Бо ми всі вчилися з ютубу, а круто, коли тебе навчають не лише нотної грамоти й практикування, а ще і таких невід'ємних речей.
Йдемо далі по альбому. У пресрелізі до треку Test ішлося, що Євген буквально кричав під час свого гітарного соло, бо не міг знайти потрібну ноту.
Євген: Дякую, це звучить трохи гірше, ніж написано… Це метафорично. Це не про ноту, типу п'яту ступінь ля мінор. Я не міг знайти потрібний інструмент, щоб виразити ту емоцію, яка в мене прямо зараз. І від цього кричав.
Поліна: Просто хочеться сказати, що останній раз, коли ми виконували цю пісню, Женя зіграв таке класне соло, що мене дуже жорстко мурашило. Дуже тобі дякую, Женю.
Ви насправді постійно дуже емоційні, коли граєте на сцені. Ця емоційність вам заважає, привокує на конфлікти чи, навпаки, заряджає?
Мишко: Ми просто знайшли одне одного в плані того, як ми взаємодіємо і як рефлексуємо на те, що відбувається у цій музичній ситуації.
Тому що ми Жекою працюємо з різними артистами, граємо різну музику, але все одно так чи інакше, коли ми кайфуємо від музла — а ми стараємось це робити постійно і всюди, — то ми на постійному зв'язку, на одній емоційній хвилі. Це дуже заряджає.
Мені здається, що в нас це відбувається таким колообігом між трьома на сцені. І це перетворюється просто в такий вихор. Це не погано, не добре, просто так є.
Євген: До речі, бували й концерти, де емоцій було мінімально.
Один із моїх улюблених треків на альбомі — це River of Edena. Він перший у вашій творчості. Можете поділитись його історією трохи ширше?
Мишко: Розкажу те, що ніколи не казав публічно. Назва треку River of Edena, окрім присвяти творчості Жана Жеро, художника, який творив під синонімом Mebius, це також присвята місту Дніпро.
У Mebius є книга, яка називається World of Edena. Але River of Edena — у слово River я вкладав свою особисту присвяту місту Дніпро. Тому що в Дніпрі була написана перша музика Hyphen Dash. Це така глибока глибина, можливо, заскладна, але все дуже органічно вклалося в цій назві.
Наскільки я зрозуміла, Alfa Minor — одна з ваших улюблених композицій на альбомі. Я вчора гуглила — такого терміна в музиці немає. Як ви писали цей трек?
Мишко: Alfa Minor — це теж про важкий період в нашому житті. Була осінь, напевно, коли ми це написали. Женя приніс дуже потужний риф музики на басу. Він показав і ми спочатку спробували зіграти це вдвох. Лукас просто слухав, а потім, як це часто траплялося, впав ліктями на клавіші — і воно стало просто божественне.
Як у вірусних відео, де котик падає на піаніно і грає шедевр?
Мишко: Це він. Це та пташка, яка ось так от лапками своїми... Alfa Minor — теж дуже важлива робота, яку ми майже не граємо, але вона є на альбомі.
Євген: Коли я придумав цей риф, у мене була в голові ідея назви, але я не знайшов класного слова англійською мовою. У моїй голові тоді крутилося слово "цитадель", бо в цей період я читав невеличку книжечку Екзюпері "Цитадель". Якщо раптом не читали і не знаєте, що почитати — це дуже класно. Твір дуже надихає на життя.
Треку Luvuheit передує абсолютно люте інтро на 30 секунд з дивними вигуками і звуками. Там абсолютно феноменальна вокальна партія. *сміюся* Поясните?
Мишко: Найбільш офігенно, що є відео про те, як записувалася ця вокальна партія. Це феноменальний витвір мистецтва. Там Женя кричить у звукознімач бас-гітари, а Даня кричить у мікрофон microKORG-a. А я просто усцикаюся зі сміху. Ну, неймовірно.
Євген: Я хочу зробити дисклеймер стосовно цього гурту. Можливо, хтось не в контексті нас як персоналій. Ми не використовуємо жодних речовин. Це був повністю тверезий двіж. Зі стимуляторів ми використовуємо нікотин і кофеїн — я і Даня. Мишко вже і нікотин не вживає. Якщо захотіти, все можливо, друзі.
Мишко: Обмеження у вашій голові.
Останній трек альбому Omega містить авторський семпл з американської безкоштовної платформи для онлайн-освіти Khan Academy. Як вам вдалось узгодити права на комерційне використання?
Мишко: Власне, я просто гуглив в ютубі Hyphen Dash, і на Khan Academy був освітній урок про те, де використовувати hyphen — дефіс, а де dash — тире. І мені здалося це смішним.
Але коли ми почали фіналізувати альбом, я подумав: "У нас вже є мастерник альбому, а чи є в нас право використовувати цю аудіодоріжку з ютуба, на якій більше мільйона переглядів?"
На жаль, з нами немає менеджерки Hyphen Dash Джекі, але якраз це було одне з перших її завдань на цій позиції. Ми такі: "Є така простенька задачка: треба знайти підтримку Khan Academy, у якої десь 8 мільйонів відвідувачів на місяць, і дати запит, щоб ми змогли комерційно використати те, що в них не комерційне". Це дуже суперечливі речі.
Джекі пише їм дуже багато листів на дуже багато імейлів. І підтримка відповідає: "Дивіться, друзі, ми не комерційна платформа. Якщо ви в школах будете вмикати цю аудіодоріжку, то можна. А все інше — це комерційне використання, ми не можемо вам дати право, у нас немає навіть такого договору". І Джекі каже: "Добре, але, може, нам дасте?" І вони кажуть: "Ні".
У підсумку Джекі знайшла номер засновника Khan Academy, його звати Хан Бутурлаг, писала йому в WhatsApp'і: "Дивіться, ми з України. Нам треба не Himars, а ваша фонограма".
За цей час я вже попросив у наших друзів Duma Studios, щоб вони зробили версію без фонограми. Я вже віддав альбом на дистрибуцію, попросив замінити фонограму без цього цього аудіо.
І на наступний день нам приходить імейл і вони кажуть: "Чуваки, класна музика. Забирайте на комерційне використання. Нам нічого не треба". Я кричав у слухавку: "Джекі, ти базючка просто! Знищила!" І це ще один дуже винятковий випадок, який пов'язаний з нашим колективом. Мене дуже надихає.
Тому що вони дали нам право використовувати цю фонограму. Можливо, ми занадто нахабні, але хто нахабний — той має щастя. І в підсумку ми можемо послухати трек у такому вигляді, в якому він є.
Ви презентуєте альбом 30 листопада у мультихолі на Кирилівській, 41. Ви вже тизерили, що вкладаєте в цей концерт багато зусиль. Що очікувати відвідувачам?
Мишко: Це буде шоу, концепцію якого ми готуємо вже більше ніж пів року. Там буде спеціальний розширений склад — на дві людини. Навіть не всі учасники колективу це знають.
Будуть декорації, і буде лютий супровід за світлом від нашого товариша Дмитра Гладоненка. Буде також хореографія, яку ставить Марина Кущова, яка ставила хореографію на останній кліп Ленні Кравіца. Ми з Мариною величезні фанати Ленні.
Це дуже важливий концерт для нас, і сподіваюся, що й загалом для індустрії. Тому що ми хочемо робити прецеденти, ми хочемо робити інакше, і це завжди складніше й дорожче. Просто не хочеться піти в посередній клуб в Києві і просто дати вам послухати цю музику. Хочеться зробити досвід.
І ще маленький тизер — у 2026 році Hyphen Dash випустить альбом Late на вінілі разом із Vinyla. Буде дві платівки і чотири сторони музики.
Два найсвіжіших альбоми — Basement 626 і Late ви частково записували, зводили й мастерили на Duma Studios. Наступну роботу будете робити теж там?
Мишко: Так, наступний альбом, який вийде після Late, називається I Was Afraid of Stone Rooms, записаний в Duma Studios. На цьому альбомі також є Поліна, а ще саксофоніст Борис Могилевський.
Цей альбом вийде наступного року. Після нього ми будемо випускати тільки альбом співпраць. Насправді Hyphen Dash з думкою про співпрацю і починався. Ми взаємодіяли з багатьма артистами: Колею Семплом, Сашею Чемеровим, Антоном Крамером, Люсі, Тамарою Крамaр та ще багатьма. Нам дуже цікаво це робити.
Власне, велика подяка Duma Studios насправді, тому що ми там провели дуже багато крутих годин. Коли приходиш у студію світового масштабу, в якій у перевезений пульт із Лос-Анджелеса вкладено сотні тисяч різних валют, то можливо, це все недарма? Якщо ці люди звертають увагу на нашу музику, то, напевно, треба теж вірити в неї і пушити її.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
