Лея — музичний проєкт Лізи Васильківської, що здобув свою популярність завдяки дебютному альбому “Бестіарій”, присвяченому персонажам української міфології.
У травні цього року Ліза заявила про паузу проєкту, але вже через місяць повернулася з дебютним синглом з нового альбому "Місце, де можна відчути всі емоції".
Журналіст проєкту "Artилерія" Вінстон Вон поговорив з Лізою про рішення змінити стиль музики та про окремі пісні нового альбому.
Раніше ти казала про повне завершення Леї як проєкту, але тепер повертаєшся з новим альбомом. Що мотивувало тебе зробити саме так?
У своїх відео я ніколи прямо не казала, що завершую свою творчість назавжди. Я лише казала, що "Мавчин Великдень" — це остання пісня в старому форматі, яка завершує мою міфологічну та фольклорну епоху. Я розуміла, що це може стати інфоприводом.
Хтось називав це маніпуляцією аудиторією, але я просто шукаю будь-яких шляхів, щоб мене і мою нову музику почули, тому я в цьому проблеми не бачу. Я свідомо сформулювала свою заяву саме так, щоб її можна було сприйняти двояко. І деякі правильно сприйняли та зрозуміли, що щось буде, просто щось інше.
Тобто наразі в тебе абсолютно немає планів повертатися до етнорепертуару?
Якщо я колись знову матиму що сказати в етніці, я просто це зроблю. Я не відхрещуюсь від усього, що писала раніше — мені воно все ще подобається. До того ж я все ще виступатиму зі старим матеріалом. Та і взагалі, будь-яке мистецтво — циклічне, тому побачимо, що буде в майбутньому.
Основною цінністю нової хвилі етногуртів зараз є автентичність. Ти помічала на цій сцені прояви елітизму за ознакою автентичності матеріалу та складності етнографічних досліджень?
Навпаки, ніхто не звертає на це увагу. Звертають увагу на абсолютно протилежні речі — на кількість підписників, слухачів, на те, скільки виконавець чи гурт може зібрати зали. А на всілякі цікаві речі, на кшталт досліджень або ідей, усім байдуже. Не байдуже тільки на те, наскільки твоя музика качає. І все.
Ти навчалася у Київській муніципальній академії музики імені Глієра. Особисто для тебе музична освіта була чимось, що стримує творчий потенціал, чи навпаки — тим, що дає тобі більше можливостей та інструментів?
Враховуючи, що мені не траплялися вчителі, які ламали б мою психіку, то для мене освіта тільки розкривала потенціал. Навряд чи я змогла б зробити принаймні половину з того, що я зробила, без своєї освіти. І крім безпосередньо освіти важливою також є наслуханість, яку ти здобуваєш в процесі навчання. Без цієї наслуханості я би тим паче не змогла нічого зробити. Проте я знаю багато випадків, коли цікавих людей починають вчити не того, що їм потрібно, і навпаки, перешкоджають їхній творчості. Але це не мій випадок.
Робота над новим альбомом стала для тебе терапевтичною?
Хіба в тому сенсі, що мені тепер не потрібно удавати, що я не така, яка насправді є. Бо коли довго перебуваєш у певному образі, то тебе починають сприймати з точки зору цього образу. Через це часом тяжко спілкуватися з людьми.
Мені часто писали люди, які знайомі з моєю творчістю й абсолютно щиро думали, що я язичниця, або не вилажу з лісу, або що у мене є карти таро. А я взагалі не про це. Мені подобається міфологія не через те, що я дуже "духовна", бо я такою не є, а через те, що мені подобалося копатися в темі української автентики й згадувати міфи, які ніхто не згадував. Альбом "Бестіарій" з'явився з думки про те, що всі пишуть тільки про Мавку, натомість мені хотілося розкрити більше.
І коли я почала працювати над новим альбомом, я вирішила, що можу тепер бути собою більшою мірою, писати більш особисті пісні й перебувати в сценічному просторі без розмальованого обличчя.
У треку "Де я" ти повторюєш різні слова і числа. Це відсилає до якогось ритуалу, який ти використовуєш для заспокоєння?
Це не зовсім ритуал. Це пісня про панічну атаку. Коли ти перебуваєш у будь-якому стані зміненої свідомості, коли ти не в адекватному стані, то намагаєшся ніби зібрати себе за частинками. І ці слова — це якісь фундаментальні речі, пов'язані з моїм життям. Наприклад, 13 — це поверх, на якому я зараз живу. Також там є різні номери маршруток, на яких я колись в дитинстві їздила на хор і на музичну школу. Різні гурти, які мені подобались в різний час. Зелений колір, з яким я асоціюю Лею, голубий колір, з яким я асоціюю себе. І ці слова розміщені в хронологічному порядку. Тобто від мого народження і до нинішнього часу я повторюю різні слова, які були для мене значущими. В певний момент в цьому потоці слів з'являється Лея. І її стає все більше та більше. Це також підкреслює те, що образ Леї з сопілкою та зеленим вбранням трошки перекриває мене.
З усіх жанрів, з якими ти експериментувала на своєму альбомі, найсильніше відчувається вплив саме трип-хопу. Чому саме такий вибір?
На це питання відповів саундпродюсер Леї Володимир Михайльов, у співпраці з яким і вийшов новий альбом:
Ну я б не сказав, що найбільш натхненний хоч якимось із жанрів. Загалом основна концепція альбому була в тому, щоб кожна пісня відрізнялась за жанром. Але при цьому лейтмотив старої Леї все-таки зберігався в цих піснях.
Тобто в кожній пісні все одно залишається якийсь маленький шматок, який схожий на стару творчість. І з плином альбому частка старої Леї все зменшується. На перших треках — "Де я", "Легенда про дівчинку", "Бий" — цих елементів багато.
Це опис емоцій, тобто кожна пісня відповідає певній емоції. Кожна з цих емоцій стала відповідною піснею. Тому жанри ми обирали так, як ми уявляємо собі цю емоцію в музиці.
Трек "Крик", по суті, є твоїм соло на скрипці. Як ти прийшла до цього інструменту і яка в тебе історія із ним?
Шість років ходила в музичну школу, так і прийшла. Так само як у людини є рідна мова, так і для мене скрипка — це найрідніший інструмент з усіх, на яких я грала. До того ж мої батьки — альтисти, і це також дуже підігріває мою любов до струнних.
В "Бестіарії" я ледь не всюди пхала ці скрипки, бо я ними думаю. У певний момент мені це набридло, і я вирішила, що хочу щось інше.
Тому в альбомі "Місце де можна відчути всі емоції" я не використовувала скрипки, окрім, власне, "Крику". Вона там займає своє місце і не розростається пухлиною по інших піснях. А ще ми подумали: це прикольно — що єдина пісня, де немає мого голосу, буде називатися "Крик".
Як ти потрапила до саундтреку фільму "Мавчин Великдень"?
У нас з авторками фільму була дуже схожа тематика творчості, і, як потім виявилось, вони багато в чому надихались моїми піснями.
Я часто натрапляла на відео режисерок в TikTok. Ми так чи інакше були в одному інфопросторі й маячили одне в одного в рекомендаціях. Я підписалась на одну з режисерок в інстаграмі — здається, ще до того, як вони оголосили, що у них буде новий фільм. А після анонсу "Мавчиного Великодня" я запропонувала їм свою допомогу. Вони були дуже раді тому, що я написала, і відразу попросили написати саундтрек. Я написала однойменну пісню до фільму, а потім на довгий час ця тема зам'ялась. А потім їхня основна композиторка, яка була до того композиторкою декількох їхніх картин, сказала, що через особисті обставини вона не може писати музику до наступного фільму. І окрім головної пісні я написала ще й музику до всього фільму.
Твій новий альбом зчитується як цілісна історія, в якій твоя лірична героїня завершує свою трансформацію. Надалі ти будеш продовжувати цю історію, чи нас чекає ще одна зміна?
А це взагалі класне питання. Я зробила альбом, де кожна пісня — це інший жанр, і тепер ніхто не може передбачити від мене, яким буде наступний крок.
Я можу робити все що завгодно. Я не планую зупинятися. Тепер, що б я не зробила, це не буде сприйматися як зміна іміджу, а просто як нова сторінка нової різноманітної мене.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
