"Метаморфози" Овідія визнано одним із найвпливовіших творів у світовій літературі. В межах свого навчання студенти акторської майстерності та театру ляльок Львівського національного університету спробували себе в ролі не лише акторів, а й постановників історій Овідія. Переглянути їхню виставу можна 26 червня в театрі Курбаса.
Катерина Чорномаз спеціально для Суспільне Культура поспілкувалася з акторами про те, на що вони звертали увагу та чим керувалися в роботі над персонажами.
"Метаморфози" — епічний твір давньоримського поета Публія Овідія Назона, написаний приблизно у VIII ст. н. е. Він мав значний вплив на розвиток західної літератури: сюжети із "Метаморфоз" надихали англійських поетів Джеффрі Чосера та Вільяма Шекспіра, Данте та, з більш сучасних авторів, Т. С. Еліота. Овідій і сам надихався грецькими міфами, що не було рідкістю для давньоримських авторів.
"Метаморфози" також є збіркою міфів і легенд про богів та людей, не пов'язаних між собою сюжетом. Події відбуваються у відносно хронологічному порядку від постання світу з хаосу (найперша метаморфоза) та до смерті Юлія Цезаря, найвідомішого римського консула, і його перетворення з людини на бога.
Тема перетворень, як випливає з назви твору, є фундаментальною для сюжетів міфів, але не центральною: Овідію було цікавіше досліджувати теми пристрасті й влади, а за тим і наслідки, які випливали з надміру того чи іншого. І саме з тим спектром досвідів, які створили між собою ці дві теми — а це і ревнощі, і бажання знань, і гріховні зв'язки — вирішили працювати в театрі Курбаса, готуючи нову однойменну виставу.
Постанова "Метаморфоз" стала буквальним іспитом для акторів-другокурсників Львівського національного університету. Актори самостійно вибирали міфи, з якими працювали, та заглиблювались не лише в історичний контекст Римської імперії чи життя автора, а й у психологію своїх персонажів, які, традиційно для античної міфології, мають бурхливі сімейні дерева.
Кожен із зіграних міфів має чітко окреслених центральних героїв, яких підтримує хор. Останній допомагав створювати необхідний антураж для сцени, тому часом актори збігалися докупи в драматичних фігурах воїнів, схожих до тих, що зображені на давньогрецьких амфорах, чи підкидали руки догори в танці в образі вірних німф Діани, натхненному однією з картин Боттічеллі. За словами актора Андрія Лановенка, робота з хором вимагала значних зусиль, адже потребувала синхронізації не лише всередині хору, а й між хором та оповідачем.
Під час підготовки до вистави перед студентами стояло завдання відчути себе корифеями — так у давньогрецькому театрі називали керівників хору, які коментували події вистави. Але сказати, що вони відігравали лише роль коментаторів, було б неповноцінно. З перспективи глядачки це більше нагадувало зусилля проникнути в суть персонажа чи персонажки і ту частину морального уроку, який вони уособлювали.
В межах університетського курсу актори вибирали міфи, які їм або резонували найбільше, або кидали виклик їхнім минулим ролям чи здібностям. Софія Нагуляк зіграла роль Філомели — дівчини, яка зазнала сексуального насильства від чоловіка її рідної сестри Прокни (Дарина Шутко). Попри сором та страх, які паралізують жінку від здійсненого над нею насилля, Філомела залишає підказку своїй сестрі у витканих візерунках після того, як ґвалтівник позбавив її язика. Акторка каже, що її приваблюють драматичні та темні ролі, які дозволяють дослідити нелегкі частини людського життя.
"Філомела передає звістку сестрі через тканку, на якій власноруч вишиває свою історію. Тобто єдина її мова — це мистецтво, і насправді це так потужно", — поділилася Дарина Шутко.
А що ж відчуває Прокна, повна любові до сестри та гніву на свого чоловіка за зраду й понівечення рідної людини? Спочатку Дарина бачила її як змію: люту та нестримну. Але згодом, за порадою майстра Андрія Водичева, змінила підхід, зробивши свою Прокну невблаганною. Дарина описує це як "стан максимальної напруги перед вибухом", але вибух цей паралітичний, як і душевний біль, що паралізував Філомелу. Прокна зважується на помсту, яка ранить не лише її чоловіка, а і її саму. З обома героїнями стається метаморфоза — як у більшості перетворень в Овідія, вони стаються внаслідок трагічних та межових обставин.
"З акторської точки зору цікаво брати не тільки те, що відгукується, але й те, що, здавалося б, взагалі не твій стиль. Щоб спробувати нові образи [та] розвивати свої можливості", — каже акторка Софія Нагуляк.
До успіху будь-якої вистави завжди докладається вербальна частина. Сценічна мова передає стільки ж сенсів, скільки тіло передає невербально. Складністю саме "Метаморфоз" став гекзаметр — віршований розмір, типовий для багатьох жанрів античної поезії, але непрактичний у побуті. Написані гекзаметром вірші вимагають до себе особливого ставлення — їх потрібно виспівувати. І коли це вдається, отримуємо енергетичну наповненість, але якщо перестаратися, можна впасти у звичайну декламацію на підвищених тонах.
Кожному з акторів ця техніка підкорювалася по-різному: для акторки Аріни Бочарової (яка зіграє в новій екранізації "Мавки") було важливо уникнути саме звичайної декламації, фокусуючись на органічності, з одного боку, а з іншого — на силі викладу, щоб глядачі змогли перейнятися персонажкою. Єва Федчишин, яка грала роль Діани — богині полювання та дикої природи, вічної цнотливиці, яка перетворила затятого мисливця Актеона на оленя після того, як він зненацька побачив її оголену — ділиться, що підкорити гекзаметр допомагають цезури, або паузи, де актори могли перевести подих між незвичайно наголошеними рядками та зробити звучання більш плавким:
"…гекзаметр — це важка форма існування. Вона дуже обмежує з одного боку, [але] з іншого вчить «непобутового існування»" .
На відміну від строгих правил роботи з гекзаметром, сама вистава зберігає вірність своїй назві, адже з кожним виступом до неї додаватимуться чи відніматимуться частини, тобто структура постанови також зазнає регулярних метаморфоз і тим самим кидає виклик молодим акторам. Але спостерігати за їхнім прогресом стає все цікавіше з кожною виставою. Дозволю собі суб'єктивну оцінку, але я рекомендую слідкувати за молодими курбасівцями — їхня пристрасть, коли вони говорять про своє ремесло, достатньо заразлива, щоб захопитись не лише театром, а й тим, як він твориться за лаштунками.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
