Першим блокбастером 2025 року стала стрічка "Грішники" американського режисера Раяна Куґлера, яка поєднує класичну історію про вампірів, натхненний блюзом мюзикл та канон південної готики — літературного піджанру, який виник як соціальна критика кривавого спадку Сполучених Штатів.
Суспільне Культура розповідає, що слід знати про південну готику як жанр, як на його формування вплинув Едґар Аллен По, що символізують болота Луїзіани й чому американський Південь став уособленням "іншого", якому історично приписували всі гріхи Сполучених Штатів.
Глибоке коріння похмурого жанру
В уяві творців канону південної готики — від Трумена Капоте до Раяна Куґлера, постановника та сценариста цьогорічного фільму-сенсації "Грішники" — існує дві версії Сполучених Штатів Америки. Одна з них — нація, народжена з наукових, демократичних та гуманістичних ідеалів епохи Просвітництва (так, розуміємо, у 2025 році це звучить дещо смішно). Інша — нація з кривавою історією, сповненою рабства, заколотів, лінчувань і занедбаних маєтків, що повільно тонуть у заповнених алігаторами та отруйними рослинами болотах. Загальноприйнятий, домінантний історичний наратив США залишався фактично незмінним із моменту підписання Декларації незалежності: це ідеалізована історія про технологічний, економічний та соціальний прогрес, раціональне мислення та світські цінності. Роль фрейдівського "ід" доводилося відігравати Американському Півдню: регіону зі справді травматичною та сповненою насильства історією століттями приписують всі брудні якості, від яких намагається (принаймні, публічно) відкараскатися нація.
Програвши Громадянську війну, Американський Південь зайняв у попкультурі місце напівміфологічної землі проклятих роздоріж, привидів у білих лахміттях, кайданів та боротьби з духами природи. Південна готика відповідно стала жанром, який і до сьогодні якнайкраще ілюструє ці травми минулого, приховані соціальні проблеми та глибоко репресовані страхи. Це альтернативне бачення США, в якому знаходиться місце для історій рабства, бідності, безумства, релігійного фанатизму, насильства та стагнації.
"Робота письменника базується не тільки на його особистості", — зауважила колись письменниця Карсон Маккаллерс у своєму есе для Esquire, — "але і на особливостях регіону, в якому він народився. Я інколи ставлю собі питання, чи феномен того, що ми називаємо «готичною» школою південного письма, в якій гротеск співіснує з реалізмом, не пояснюється дешевизною людського життя на Півдні".
Пращур південної готики
Ось вам цікавий факт: коли художник Грант Вуд у 1930 році назвав свою відому картину "Американською готикою", з боку митця це був напівжарт-напівпровокація. Річ у тім, що навіть на початку XX сторіччя використання слів "американський" та "готика" в одному реченні здавалося оксюмороном — готика впевнено асоціювалася зі Старим світом, його середньовічною архітектурою, старомодними забобонами та ригідним соціальним поділом. І все ж, естетика та проблематика південної готики почала формуватися ще задовго до того, як сама ідея наявності в Америці власної готичної традиції перестала видаватися чимось дивним.
Деякі дослідники, наприклад, взагалі вважають уртекстом "Падіння дому Ашерів" Едґара Аллана По — навіть попри те, що велика частина життя письменника пройшла у Бостоні та в Європі, а більшість його найвідоміших готичних оповідань відомі якраз тим, що події розгортаються у неназваних локаціях та скоріше нагадують абстрактні страхітливі сни. І все ж, не варто недооцінювати вплив Американського Півдня на письменника: провівши раннє дитинство у компанії батьків-акторів, що подорожували країною в пошуках роботи, юний По був усиновлений родиною заможного торговця тютюном. За свідченнями сучасників, Річард Аллен із самого дитинства намагався прищепити хлопчику ідентичність південного джентльмена, а згодом оплатив йому навчання в університеті Вірджинії — бастіоні тогочасного південного інтелектуалізму.
По протягом усього свого драматичного життя був передплатником "Південного літературного вісника", а у його власній публіцистиці можна простежити ідеї південного консерватизму: письменник зневажав демократичні ідеї і те, що він називав "правлінням натовпу", його погляди на мистецтво, гендер, расові питання та економічну нерівність цілком збігалися з переконаннями інших представників заможних рабовласницьких родин.
Попри те, що події "Падіння дому Ашерів" розгортаються у характерній для оповідань По неназваній локації, тут є безліч елементів, які згодом стануть яскравими тропами південної готики: величний маєток, що переживає занепад, колись могутня родина, яка вже давно втратила свій вплив, натяки на інцест і задушливе відчуття провини за гріхи минулого. За словами літературознавця Льюїса П. Сімпсона, це оповідання По змальовує впізнаваний для будь-якого мешканця Американського Півдня "пейзаж жахітливої батьківщини, переповнений аристократами-декадентами, і їхніми виродженими нащадками, схильними до насильства та неврозу".
Літературні традиції напряму
Ще один ранній представник жанру — Амброуз Бірс, який перш ніж стати письменником та журналістом, пройшов американську Громадянську війну в складі армії Півночі, а згодом прославився цілком класичними готичними оповіданнями про привидів та частково автобіографічними розповідями про жахіття війни. Власне, життя письменника склалося не менш химерно за його історії: переживши хворобу та смерть дружини й пізнішу смерть обох синів, Бірс сам безслідно зник, а місце його поховання досі залишається невідомим.
Найвідоміший письменник, пов’язаний із традицією південної готики — Вільям Фолкнер, уродженець штату Міссісіпі та творець вигаданого округу Йокнапатофа, в якому і розгортаються події його робіт. Серед романів Фолкнера настрій піджанру найкраще відображає "В мою останню годину" — зібрання монологів різних членів убогої родини Бандренів (а також їхніх сусідів та знайомих), поки вони перевозять тіло нещодавно померлої Едді, матріарха сім’ї, через річку Міссісіпі.
Коротка проза Фолкнера також багата на елементи південної готики, і яскравий приклад — оповідання "Троянда для Емілі". Тут ми маємо історію Емілі Ґрірсон — дівчини з колись впливової родини, що вже втратила свою могутність. Головна героїня вбиває коханця та десятиліттями буквально спить в обіймах його трупа, але попри чутки в місті ніхто не розслідує раптове зникнення хлопця, аж поки Емілі сама не помирає. Обидві ці історії використовують гротескні зображення буквального занепаду та руйнації, щоб показати занепад південної сім’ї та жахіття, які ховаються під фасадом респектабельності й дотримання традицій.
Анатомія жанру
Південна готика запозичує традиційні для готичної літератури тропи — безлюдні локації, будинки з похмурими таємницями, привиди, табуйовані бажання, безумство, насильство та конфлікт між сільськими забобонами й раціональним пізнанням світу — і ускладнює ці вже звичні для нас сюжети питанням расової дискримінації та історичних травм. Власне, нескладно уявити, які зловісні таємниці може приховувати розкішний маєток посеред плантації або чому привиди покійних рабів можуть жадати помсти. Для готичної літератури характерні ностальгія за минулим та занепокоєння щодо краху соціальних норм, але у каноні південної готики до цих емоцій додається ще й усвідомлення того, наскільки кривавим та жорстоким було це зовні привабливе минуле.
У своїй стрічці "Грішники" Раян Куґлер відтворює стиль та естетику епохи блюзу, але не приховує від глядачів і реальність того часу: тяжку роботу на полі, безкарність Ку-клукс-клану, організовану злочинність та сегрегацію. Власне, ставлення до минулого у каноні південної готики можна схарактеризувати відомою фразою Фолкнера про те, що "минуле ніколи не помирає. Воно навіть не відходить у минуле."
Роман "Авесаломе, Авесаломе!" Фолкнера використовує образ спустошеного та занедбаного плантаційного маєтку, аби змалювати алегоричний занепад того міфічного Півдня, за яким ностальгують його мешканці — і водночас критикує цю ностальгію. У центрі роману — варварська історія плантаційної культури на американському Півдні, її жорстокість та аморальність, а також таємна сімейна сексуальна історія. Наприкінці роману спадкоємцем плантації виявляється "розумово дефективний" Джим Бонд, нащадок білих рабовласників та їхніх темношкірих рабів. "Зруйнований будинок є метафорою стану суспільства", — так свого часу писав Вільямс Теннессі щодо власної п’єси, але це влучний опис більшості зразків піджанру, які використовують фізичну руйнацію як метафору суспільного занепаду.
Важливий для південної готики образ — "трагічний мулат", тобто персонаж (найчастіше це жінка) змішаного походження, який попри те, що має лише невелику частку африканської крові, не може вважатися у чітко сегрегованому суспільстві повністю "білою" людиною. Зазвичай невизначене соціальне становище цього персонажа проявляється у сфері шлюбу: у кого б не закохалася героїня-мулатка, вона не зможе досягнути щастя. Закон забороняє їй вийти за білого чоловіка (Закон однієї краплі забороняв будь-яким американцям із хоча б одним небілим пращуром вступати у шлюб із білими), а соціальні норми засуджують шлюб із темношкірим партнером.
У домінантній культурній традиції Сполучених Штатів вуду часто є однозначно негативним терміном, який миттєво викликає в уяві образи злих культів, забобонних послідовників у трансових станах і жертв, одержимих чарами. Для спільнот африканської діаспори, однак, ці практики слугують способом збереження, переосмислення та зміцнення почуття ідентичності й спільноти через систему вірувань, що походить з африканського минулого. Це відображається й у південній готиці: часом вуду зображується як чергова забобонна практика, а часом — як інструмент спротиву колонізації.
Південна готика на великому екрані
Один із перших голлівудських фільмів, який звертається до традицій південної готики — "Болотна вода" (1941) французького режисера Жана Ренуара (до речі, це перша американська стрічка постановника). Попри дещо прямолінійний сюжет (містяни намагаються з’ясувати, що ж робити із в'язнем-втікачем, який наполягає на своїй невинуватості), Ренуар створює магічний світ: його болото — це не реалістичний витвір природи, а алегоричне поле битви між культурою та природою.
Ще один яскравий представник жанру — "Серце янгола" (1987) Алана Паркера, у якому естетика південної готики змішується з цілком нуарним сюжетом, а тема переосмислення релігії та забобон виходить на перший план. Утім, далеко не всі антагоністи у стрічках жанру нагадують елегантного Де Ніро у "Серці янгола": у римейку "Мису страху" Мартіна Скорсезе той самий Де Ніро вже грає суттєво більш звичного для південної готики злочинця. Його Макс Кейді — гіпермаскулінний і неосвічений рецидивіст, який говорить біблійними цитатами та на кожному кроці свого життя коїть насильство.
Тут варто зазначити, що південну готику як піджанр часом звинувачують у тому, що він демонізує сільське населення Американського Півдня, зображуючи його поголовно виродженим, схильним до насильства та релігійного фанатизму. Утім, на думку захисників напряму — і його представників, які зазвичай самі є уродженцями Півдня — фізичні хвороби та рани тут використовуються, аби звернути увагу читацтва чи глядацтва на психологічні й емоційні травми суспільства, а не аби демонізувати людей з інвалідністю.
Останніми роками південна готика все частіше потрапляє і на маленький екран: у цій естетиці знятий, наприклад, перший сезон "Справжнього детектива" (2014), події якого розгортаються протягом десятиліття посеред похмурих боліт Луїзіани. Ще один приклад використання піджанру на телебаченні — серіал "Гострі предмети", знятий за мотивами однойменного детективного роману письменниці Ґіліян Флінн. У центрі цієї історії також задушливі токсичні стосунки всередині заможної родини, психічні розлади та насильство.
Попри те, що для південної готики є характерним порушувати питання расової дискримінації та наслідків рабства, цьогорічна стрічка Раяна Куґлера "Грішники" — один із перших випадків, коли популярний фільм цього піджанру цілеспрямовано розповідає якраз про життя темношкірого населення південних штатів. Події фільму розгортаються у 1930-х — у роки сегрегаційних законів Джима Кроу та на піку діяльності Ку-клукс-клану. "Грішники" використовують як характерні для південної готики тропи суспільного неспокою і занепаду, так і легенди про блюзменів, канони історій про вампірів та вірування корінних народів Африки, щоб показати роль музики протягом існування африканських спільнот у США.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
