10 квітня — День кримськотатарської журналістики. Цю дату затвердили 2011 року на конференції кримськотатарських ЗМІ у Бахчисараї. Саме 10 квітня 1883-го був надрукований перший випуск кримськотатарської газети Terciman ("Перекладач"), заснованої публіцистом, письменником і політичним діячем Ісмаїлом Гаспринським.
Як зароджувалася кримськотатарська журналістика, як розвивалася після повернення кримських татар з місць депортації до Криму та під час російської окупації півострова — розповідає Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Перший випуск кримськотатарської газети Terciman засновник і видавець, кримськотатарський просвітник Ісмаїл Гаспринський підготував ще в 1882 році, але певний час пішов на затвердження і газету опублікували 10 квітня 1883 року в Бахчисараї. Тоді її приурочили до століття "приєднання", а насправді — окупації Криму Російською Імперією.
Газета складалася з двох частин: російськомовної та кримськотатарської. У першому випуску йшлося про нові закони імперії, важливість розвитку тюрксько-мусульманської преси та емансипацію східних жінок. "Terciman" спершу був тижневиком, а згодом перетворився на щоденну газету. Вона виходила 25 років. Останній номер "Терджимана" був опублікований 23 лютого 1918 року, коли більшовики окупували Крим і заборонили видання.
За часів радянської влади були спроби створення кримськотатарських газет, одна з них Yañı Dünya проіснувала до 1944-го з іншими назвами, після депортації її заборонили, згодом у Ташкенті відродили, а у 1991-му, по поверненню кримських татар на батьківщину, редакція газети переїхала до Сімферополя, і її назву повернули до початкової Yañı Dünya. 2007 року наклад становив 2,5 тис. примірників.
Період із 2000 по 2014 рік в українському Криму журналістка Мавіле Халіл називає розквітом кримськотатарської журналістики. Тільки з друкованих видань з'явилися такі: газета Avdet, літературний журнал Yıldız, газета Qırım, журнал Nenkecan, журнал Arzı, журнал Nesil, суспільно-політичні газети "Діалог" і "Півострів". Крім того, в Криму почали з'являтися кримськотатарські телеканали і радіо.
Мавіле розповідає, що завдяки популярності телеканалу ATR серед корінного народу ставала популярною рідна мова:
"ATR став свого роду центром не тільки інформаційним, але й культурним. Навколо їхніх проєктів почали збиратися люди, вся кримськотатарська інтелігенція. Там охоплювались і мова, і питання моди, і наука, і музика, політика. З'явилися фільми та серіали в перекладі, дитячий контент. Тобто це проєкт, який зайшов в кожен кримськотатарський будинок і лунав рідною мовою. Про історію не можна говорити в умовному сенсі, але я підозрюю, якби в 2014-му канал не закрився в Криму, можливо в нас не було б зараз проблеми, що мова під загрозою зникнення", – розповідає Мавіле Халіл.
З 2014 року, коли Крим був окупований Російською Федерацією, про незалежну кримськотатарську, та і загалом, журналістику вже не йшлося. Окупанти почали відстежувати роботу таких видань, створили неможливі умови для роботи незалежних медіа та журналістів, забороняли їм в'їзд до Криму, деякі редакції змушені були виїхати з півострова. Росіяни в Криму натомість створили лояльну альтернативу незалежним ЗМІ.
Станом на зараз у російській неволі за сфабрикованими політичними справами перебуває 20 кримських журналістів. З початку повномасштабного вторгнення в рамках обміну Україні вдалося звільнити двох кримських політичних в'язнів, серед них — журналіст і перший заступник голови Меджлісу Наріман Джелял. Правозахисниками підтверджені випадки катувань журналістів у російській неволі. Зокрема, зазнали тортур журналіст "Крим. Реалії" Владислав Єсипенко, місцевий журналіст Олексій Бесарабов та громадянський журналіст Асан Ахтемов.
Після репресій на місце кореспондентів, які співпрацювали зі своїми редакціями, здебільшого стали громадянські журналісти. Це — люди абсолютно різних професій і досвідів, які зрозуміли, що інформувати про події в окупованому Криму — важливо. Вони приїздили на місця обшуків і під будівлі "судів", щоб зафіксувати затримання та арешти своїх співгромадян. Одна з громадянських журналісток, нині кореспондентка видання "Ґрати" Лутфіє Зудієва пригадує одну історію, коли вони з колегами зрозуміли, що публічність може врятувати людину.
"Ми інтуїтивно відчували, що це треба робити, що публічність захищає, що це — єдине, що може захистити людей зараз в Криму. І ситуація, коли під "судом" у Сімферополі викрали Біляла Аділова, це довела. Тоді Осман Аріфмеметов просто увімкнув пряму трансляцію і побіг за автівкою, куди запхали Біляла Аділова, дорогою коментуючи, що відбувається. Він показав, як людину викрадають прямо з-під будівлі "суду". Цей етер Османа тоді розлетівся по багатьох медіа. Здійнявся інформаційний шум і Аділова відпустили. Він не зник, як зникали люди в Криму до цього. З того моменту з'явилося відчуття, що публічність, інформування, відкритість, розголос — це не просто інструмент захисту людей, це і спосіб документувати ту хроніку, яка щодня відбувається в Криму. Звісно, тоді нам здавалося, що все ненадовго. Ми були повні такого ентузіазму й енергії. Нам здавалося, що ми зараз 2-3 роки познімаємо, і ситуація в якийсь момент зміниться", – розповідає Лутфіє.
Нині і громадянський журналіст Осман Аріфмеметов, і релігійний діяч Білял Аділов — політв'язні, фігуранти однієї з найбільших "справ Хізб ут-Тахрір" на півострові. Обидва засуджені на 14 років колонії суворого режиму.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну працювати в Криму стало ще важче, розповідають громадянські журналісти. До прикладу, якщо ти просто стоятимеш зі штативом і камерою під будівлею "суду", швидше за все тебе затримає "поліція".
Співробітники окупаційного Центру протидії екстремізму відстежують дописи журналістів. Щоб убезпечити своїх героїв, у статтях журналісти часто не називають їхніх імен. Громадянських журналістів затримують і фабрикують на них адміністративні або кримінальні справи. Лутфіє Зудієву за адміністративними статтями затримували тричі: у 2019, 2023 і 2024 роках. Попри тиск з боку російських силових структур, Зудієва зазначає, що громадянська правозахисна ініціатива "Кримська солідарність" продовжує свою роботу.
"Лави громадянських журналістів постійно поповнюються. Іноді серед них з’являються вже дорослі діти політичних в'язнів, які для себе сформулювали такий спосіб боротьби за повернення своїх батьків. Але багато і тих, хто не має в родині політв'язнів – їм просто не байдуже. Серед громадянських журналістів є як чоловіки, так і жінки. Якщо ви зараз переглянете сторінку "Кримської солідарності", то, порівняно з першими дописами у 2016-2017 роках, мої колеги пишуть більш зважено й збалансовано. В дописах є те, чого потребують стандарти журналістики для новини або матеріалу на задану тему. Вони постійно вчаться, але це – не аудиторія на факультеті журналістики, це – робота у режимі реального часу", — розповідає Лутфіє Зудієва.
Лише 2024 року в окупованому Криму зафіксували три випадки тиску на кримськотатарські редакції та їхніх працівників. Торік 6 лютого стало відомо, що спецслужби провели обшук у головної редакторки жіночого науково-популярного журналу Nenkecan Зери Бекірової. Обшук у неї вдома російські силовики почали на світанку, саму жінку затримали, а відпустили близько опівночі.
21 листопада 2024-го стало відомо про затримання головної редакторки кримськотатарського дитячого журналу Armançıq Едіє Муслімової. Її викрали, коли жінка їхала із Сімферополя в село Сонячна Долина неподалік Судака, до 91-річної матері. Півтори доби Едіє Муслімову тримали в будівлі ФСБ і допитували.
З травня 2024 року співробітники окупаційного Центру протидії екстремізму почали переслідування редакції кримськотатарської газети Qırım. 17 травня провели обшуки в будівлі редакції та вдома у головного редактора Бекіра Мамута і засновника видання Сейрана Ібрагімова.
На співробітників редакції склали чотири адміністративні протоколи через дві публікації. Перша — доповідь генсека ООН Антоніу Гутерріша, де окупаційні силовики побачили ознаки "зловживання свободою масової інформації". Друга — авторська колонка про мобілізацію кримських татар у російську армію, де окупанти виявили "дискредитацію збройних сил РФ". Тоді "суд" призначив Ібрагімову та Мамуту штрафи на суму 790 тисяч рублів (близько 359 тисяч гривень).
У вересні російські силовики повернулися знову і оштрафували газету ще на 44 тисячі рублів (близько 22 тисяч гривень). Цього разу приводом став нарис про радянську дисидентку та правозахисницю Людмилу Алексєєву кримськотатарською мовою. За версією окупаційної поліції та Роскомнагляду, матеріал про неї містив інформацію про видання "Голос Америки" та "Радіо Свобода" без вказівки про те, що РФ вважає їх "«іноземними агентами", розповідає юристка Хатідже Мамут.
"Всі ті адміністративні протоколи, які були складені на Сейрана Ібрагімова, як на юридичну особу, так і на головного редактора Бекіра Мамута, сильно ускладнили роботу редакції. Ніякі аргументи в суді не мали жодного значення. Ми пройшли перші та другі інстанції, готуємо консультаційні скарги. Не особливо маємо надію на те, що щось зміниться. Але нам важливо пройти всі етапи, щоб показати необґрунтованість цих рішень. Заплатити штраф нам довелося, разом з усіма комісійними банку вийшло близько 850 тисяч рублів (420 тисяч гривень). Це важлива для нас газета, вона є популярною, виходить рідною мовою. Підписники допомогли з оплатою штрафу, дякуємо їм за це", — каже Хатідже Мамут.
Зараз тираж газети складає 2500 примірників. Сайт видання команда після перших адміністративних позовів вирішила закрити.
Про громадянську журналістику в окупованому Криму, коли люди абсолютно не дотичних до журналістики професій стали голосом півострова, Лутфіє Зудієва каже так:
"В Криму, дійсно, формується особливе явище. Воно в мене часто перегукується з кримськотатарським самвидавом у момент повернення народу з місць депортації. Тоді не було ані соціальних мереж, ані смартфонів. Але ветерани кримськотатарського руху розповідають, що вони приходили на судові процеси і намагалися відтворити їх потім по пам'яті, якщо в суді забороняли працювати з ручкою та папером. Пізніше вони робили замітки в форматі листівок і розповсюджували. Ефіри Айше Сейтмуратової, її коментарі для великих медіа теж були важливими тоді. Ми не почали займатися громадянською журналістикою, перечитавши досвіди інших країн. Ми більше спиралися на цю історичну пам'ять і сучасний досвід колег, які приїжджали до Криму писати про наш півострів. Їхню поміч у становленні і розвитку громадянської журналістики неможливо не памʼятати".
У той час, коли в окупованому Криму не припиняється тиск на незалежні кримськотатарські медіа, деякі продовжили роботу на неокупованій частині України. З основних редакцій, які є кримськотатарськими, Мавіле Халіл виокремлює такі:
- телеканал АТR, частина команди якого була вимушена переїхати з окупованого Криму, мовить з Києва;
- видання QIRIM.News після переїзду зазнало кількох трансформацій і нині теж працює в Києві;
- кримське громадське медіа Cemaat.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
