Максим "Бабай" Бабарикін віддав життя, прикривши побратимів під час бою біля Бахмута Донецької області в липні 2023-го. Боєць народився в Криму, а виріс на Луганщині. Він хотів боронити Україну ще з 2014 року, але тоді в нього тільки-но народилася друга дитина. 2022 року чоловік пішов на фронт, вступив до полку сил спецпризначення (ССО) "Азов" та служив стрільцем-санітаром у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних сил України.
Побратими згадують: "Бабай" завжди був першим у бою, на нього можна було покластися. Історію кримчанина, який не сумнівався у своєму виборі та віддав життя за свободу України — дізнається Суспільне Крим у сестри загиблого Оксани Павленко та його побратимів Тіма і Рефіча.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Перше і найбільше питання в голові: Як я скажу мамі? Чомусь не було сумнівів, що це буду я", — пригадує сестра Бабарикіна про перші думки, коли дізналась, що брат загинув.
Він народився в селі Мирза-Кояш (раніше Красноармійське) Перекопського району (колишнього Красноперекопського) Криму. За декілька років сім'я переїхала на Луганщину, там народилися молодші брат і сестра Максима. Він старший на 9 років за Оксану. За її словами, він був їй як батько.
"Батька не стало рано, розлучилися вони, коли я була зовсім маленькою, і то мені Максим був за батька весь час. Він любив дуже працювати — і він працював сам, і любив, щоб працювали всюди всі. Але добрий і завжди приходив на допомогу", — розповідає Павленко.
Чоловік у 18 років пішов на строкову службу до армії. Оксана згадує його слова, коли повернувся:
"Сказав тоді своїй дівчині, що якщо почнеться в Україні війна, то він піде воювати".
Коли 2014 року почалася війна, Максим хотів піти служити в зону АТОАнтитерористична операція на сході України, але тоді в нього тільки-но народилася друга дитина.
"Він зібрав сумки, зателефонував якимось знайомим, йому зібрали всю амуніцію, все. І він першій своїй дружині Марині сказав, що він їде в АТО. Тоді саме народилася його друга донька. І вона впала на коліна і сказала: "Я тебе просто не пущу", — зазначає Оксана.
Та коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік не роздумуючи пішов до військкомату. Спершу потрапив до тероборони, яка захищала Київ. Влітку 2022-го вступив до полку ССО "Азов".
"Він дуже хотів попасти саме в "Азов", в третю штурмову, і він дуже довго до цього йшов. Він дуже довго навчався, дуже довго чекав, поки попаде саме туди — кудись на першу лінію фронту. Він так цього хотів. У нас з ним є переписка, де він пише: "Я їду на нашу малу родину", — розповідає сестра Бабарикіна.
Спогадами про службу з "Бабаєм" діляться і його побратими.
"Він завжди був першим. Яке б не було завдання, чи був би вихід, в нього не було навіть такого слова, що "я там не піду", що "я там сумніваюся", "це не для мене", — зазначає військовий на позивний "Рефіч".
Водночас боєць "Тім" наголошує, що з Максимом ніколи не було страшно.
"Ти ніколи не переживав, що в тебе залишиться не прикрита спина, або ця людина якось зможе тебе підставити чи ще щось", — додає воїн.
6 липня 2023-го бригада пішла в контрнаступ поблизу Кліщіївки Бахмутського району Донецької області. Це був останній бій Бабарикіна. Обидва військових заявляють, що Максим загинув, прикривши собою побратимів.
"Ми всі п'ятеро спостерігали, як просто його життя закінчується. Він завжди рятував життя, а тут ми спостерігаємо, як в секунді його життя закінчується. І ми розуміли в ті моменти, що ми взагалі безсилі", — пригадує "Рефіч".
"Це не просто якась шалена куля чи якийсь уламок прилетів невдалий. Людина загинула зі зброєю в руках і дивилася сміло в очі ворогу, прикрила собою групу, своїм тілом", — зауважує "Тім".
Максим Бабарикін був похований на Алеї Героїв Лісового кладовища. Йому назавжди 42 роки.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
