Три роки тому, 2 березня 2022 року, кримчанин, льотчик Олександр Корпан, виводячи авіаційну техніку з-під ураження, врятував життя побратимів і цивільних людей. Він відвів свій палаючий літак від аеродрому та житлової зони, а сам не встиг катапультуватися. Олександрові було лише 27 років. З першого дня повномасштабного вторгнення він захищав Україну. Посмертно указом президента йому присвоєне звання Героя України.
Суспільне Крим поспілкувалося з його дружиною Юлією, яка поділилася спогадами про чоловіка.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Юлія родом із Донеччини, а Олександр — із Криму. Він народився в Севастополі, виріс у військовому селищі Кача. Любов до неба з'явилася ще в дитинстві.
"Його тато був борттехніком, усе життя літав на вертольотах. У Качі була військова частина, і він постійно спостерігав, як злітають та сідають літаки" — згадує Юлія.
Олександр обожнював море, бо Кача розташована на узбережжі. Згадував, що там були неймовірні заходи та сходи сонця — це його надихало.
"Він багато розповідав мені про це, але після окупації Криму в 2014 році більше туди не повертався, лише ділився спогадами. У 2019 році мені вдалося потрапити до Криму та побачити місця, де він виріс. Саша дуже любив море, казали, що він плаває, наче дельфін", — розповідає Юлія.
Юлія познайомилася з Олександром у Харкові в парку імені Горького, біля колеса огляду. Він був у компанії курсантів і Юлія подумала, що він також курсант, пізніше дізналася, що він офіцер.
"Він запросив мене на танець. Спочатку я відмовилася, але потім погодилася. Ми потанцювали, і він зачарував мене своєю впевненістю, статністю, мужністю та спокоєм. Потім провів мене до таксі, а зранку подзвонив. Я думала, що ми більше не побачимося, а через кілька років стала його дружиною. Я прожила з ним чудові півтора року подружнього життя, і до сьогоднішнього дня моя любов і повага до нього тільки зростають", — каже Юлія.
Юлія згадує про чоловіка з ніжністю, наголошуючи, що він був чесним, сміливим і компанійським, любив жартувати, але до своєї професії ставився з розсудливістю.
"Друзі запитували його: "Як ти можеш водити літак?". А він відповідав, що це його робота, для нього це — як для інших сходити за хлібом. Він спокійно ставився до своєї важкої роботи", — згадує вона.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Олександр розумів, що війна неминуча, каже Юлія, але не хотів зайвий раз її хвилювати.
"Я працювала у медичній сфері, і лікарі, як і військові, почали говорити про можливе вторгнення задовго до того, як це стало очевидним для всіх. Коли я питала Олександра про це, він відповідав: "Нема про що говорити. Якщо щось буде — я тобі скажу". На День закоханих 2022 року я хотіла приїхати до нього на ротацію, але він відмовив. Вдома він намагався не говорити про роботу, змінював тему. У лютому він сказав мені зібрати тривожну валізку та попередив: "Якщо щось станеться — бери кішку та їдь до моїх родичів в Івано-Франківськ". 23 лютого я запитала його: "Чи можу я лягати спати спокійно?". Він відповів: "Так, сьогодні ще можеш". А на ранок я прокинулася від вибухів. Чи вірив він у вторгнення? Думаю, людина, яка втратила дім, була готова до всього. Він не вагався, пішов у бій" — розповідає Юлія.
Вранці 2 березня вони ще встигли поговорити телефоном. Олександр жартував, підтримував Юлію. А через кілька годин він загинув.
"Це була одна з найдовших наших розмов — більше двох хвилин. Говорили про любов, ніжність, турботу. Його голос був спокійним, жартівливим — можливо, він так хотів мене заспокоїти. Я розповідала йому, що показувала родичам наші весільні фото, і вони сказали, що ми — неймовірна пара. Через три години оголосили ракетну небезпеку, і їхні літаки піднялися в небо. Тоді сталася трагедія. Він загинув після 12 години. А я дізналася про це близько четвертої. Цей день розділив моє життя на "до" і "після",— згадує дівчина.
Офіційних результатів розслідування ще немає, каже Юлія. Дружина переконана, що Олександр зробив усе можливе, щоб урятувати мирних людей.
"У літака загорівся двигун, його почало кренити на бік. Олександр хотів відвернути машину від житлової зони, але через низьку висоту та велику швидкість катапультуватися не вдалося", — розповідає Юлія.
Олександр вірив у повернення Криму, хоча розумів, що без підтримки союзників це буде складно.
"Він казав, що для повернення Криму Україна має бути у складі НАТО. Але в нашій останній розмові, коли я запитала, що для нас краще — ЄС чи НАТО, він відповів, що ми ні туди, ні туди не потрапимо. Сказав, що якби Україну взяли в НАТО раніше, цього би не сталося. НАТО – це військові гарантії та безпека", — згадує Юлія.
У березні 2022 року Президент України присвоїв звання Героя України Олександрові посмертно. Для нього особисто нагороди не мали значення, каже дружина.
"Він завжди казав: "Служи, дурачок — получишь значок". Це військовий гумор. Отримати "Золоту Зірку" — одну з найвищих нагород в історії України — це честь, але він заплатив за неї своїм життям. Жодна нагорода не варта людського життя" — наголосила дівчина.
Юлія каже, що зараз необхідно увічнити пам'ять її чоловіка. Сьогодні ім’ям Олександра Корпана названі вулиці у Кременчуці та Галичі. Дружина ініціює, щоб вулиця Корпана з'явилася і у столиці.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
