Ірина Голосна, відома під позивним "Командор", пройшла шлях від завідувачки аптеки у Севастополі до операторки дронів у десантно-штурмових військах ЗСУ.
У 2014 вона залишила окупований Крим, а з початком повномасштабного вторгнення стала на захист України. Суспільне Крим вона розповіла свою історію — про мотивацію, боротьбу та мрію повернутися додому.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Підрозділ Ірини нещодавно виконував бойові завдання на Курщині, де Росія, за словами військовослужбовиці, "руйнує власні території".
"Вони розбивають свої будинки, нищать свою землю. Чим більше вони це роблять, тим мені приємніше", — каже військова.
З перших днів російської окупації Ірина почала займатися волонтерством у Криму. Згадує, як стояла живим щитом біля українських військових частин у Севастополі.
"На території були наші хлопці без зброї, зброя була вся закрита. З іншого боку — росіяни зі зброєю. Ми боялися штурму, силового захоплення", — розповідає вона.
Її донька-студентка у Криму зазнала булінгу через патріотичні фото у соцмережах.
"Ректор викликав її, зняли всі регалії, а потім почався булінг. Вона сказала: "Я більше тут не можу і не хочу вчитися", — ділиться Ірина.
Восени 2014 року Ірина вивезла дітей на материк: доньку — до іншого університету, сина — до своєї матері на Харківщину. Сама залишалася в окупації до листопада.
"Було дуже боляче покидати дім. Невідомо, чи зможеш повернутися. Це відчуття не передати словами", — каже вона.
Ірина вперше вирішила вступити до ЗСУ після розмови з сусідкою.
"Коли звільнили Слов'янськ, я купила квиток і поїхала подивитися на "стерте з лиця землі місто". Там були лише два зруйновані кіоски. Це стало поворотним моментом", — згадує Ірина.
У 2014 році жінка не потрапила до аеророзвідки через те, що спеціальність була не затребувана. Натомість вона стала саніструктором у 24-й бригаді імені Короля Данила.
"Моя подруга сказала: "Потрібні провізори, бо ліки присилають з-за кордону. Їх треба сортувати". Я погодилася. Коли потрапила в 24 бригаду, я два роки санінструктором послужила до 2017 року", — розповідає військова.
З початком повномасштабної війни вона знову повернулася до боротьби: спершу волонтерила, а у 2022 році пройшла навчання в школі аеророзвідки.
"Спочатку я поїхала в Київ у школу аеророзвідки пілотів, потім ще в одну школу вчитися, а згодом — у Слов'янськ до знайомих. Уже там вони мене навчали в умовах бойових дій і допомагали все практикувати", — розповідає Ірина.
З літа 2023 року вона служить у 82-й десантно-штурмовій бригаді. Жінка каже, що українські дрони технологічно випереджають російські.
"Про російських операторів, хочу сказати, що вони не дурні, вони багато вчаться у нас, але ми попереду. Їхня перевага — лише в кількості", — зазначає військова.
За роки війни Ірина втратила багато друзів, її перемога - живі побратими. Про жінок у війську каже: головне — мотивація.
"Жінка в армії, як жінка в пологовій палаті: комусь легко за півхвилини народив, хтось три дня потужиться. В армії тяжко тим, хто слабенький просто духом", — додає вона.
Мрія Ірини — повернутися до Криму після його деокупації.
"Я би купила маленьку ділянку на Фіоленті, поставила крісло-качалку і пила б каву вранці. Але для цього росіяни мають знати, що таке війна у себе вдома", — підсумовує вона.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
