Назар Малік із Ялти після окупації Криму переїхав до Києва, де навчався на історика і займався акторством. 2014 року він разом з однокласниками в Ялті на останній дзвоник заспівав гімн України замість російського. Згодом кримчанин став офіцером Збройних сил України. У травні 2025 року Назар загинув у віці 27 років.
Рідні та близькі Маліка розповіли для Суспільне Крим про його дитинство, студентські роки, вибір служити та про втрату, з якою доводиться жити.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Як повідомила наречена Назара Маліка — Поліна Матюша, вже десять місяці, як її коханому назавжди 27. Друг загиблого військовослужбовця Гліб Лашкевич згадує, як дізнався про загибель Назара і розповів Поліні.
"У нас був чат з його родиною, з його друзями. І там його брат Тарас написав скупе повідомлення про те, що Назар загинув. Сказати, що я тоді у це не повірив — нічого не сказати. Горе приходило поступово. Звичайно, одразу ж я зателефонував Поліні... Я просто чітко пам'ятаю, що я відчинив вікно, намагався дихати, заспокоїтися, прийти до тями, але при цьому я чітко розумів, що на мене, як на друга покладена ця важка місія — повідомити друзям іншим, повідомити Поліні", — каже він.
Поліна згадує, що це були "найважчі перші дні", коли прочитала від Гліба повідомлення, що якщо треба допомога, щоб казала йому. Вона каже, що тоді все одразу зрозуміла, "як блискавка".
"Мені здається, краще це була б блискавка, аніж коли тобі повідомляють, що світ, майбутнє, яке ти будував з найдорожчою для тебе людиною, він згас... Він став мені не просто коханим, він став мені другом, якому я могла подзвонити, пожалітися, десь вилити свої емоції, бути справжньою просто поряд з ним. Він казав мені: "Просто будь собою. От не хвилюйся, розслабся. От як ти відчуваєш, так кажи. Ти мені можеш довіритися", — розповіла наречена загиблого воїна.
Назар народився в Ялті. Третя дитина в сім’ї. Його мати Любов Малік розповідає, яким він був у дитинстві.
"У школі якось його називала вчителька, що він неординарний, трохи не схожий на інших. Він міг так запросто сказати на вчительку при всіх: "яка фотомодель"... Був дуже добрим, щирим, таким відвертим, і компанійським, можна так сказати. Завжди з усіма грався і якось було весело в компанії у нього", — каже мама кримчанина.
У 2014 році, коли Крим окупували, Малік був у випускному класі. Рідні кажуть, що він завжди мав проукраїнську позицію. Тому коли на останньому дзвонику у школі заграв російський гімн, разом з однокласниками вони акапельно заспівали "Ще не вмерла України…".
"Це було так неочікувано для мене і ніхто з дітей не домовлявся, і слова не було сказано. Я навіть знаю, що вони хотіли, думали як виразити себе, показати. Бо боялися підвести своїх вчителів, розуміли, що дорослим може щось недобре бути. Не знаю навіть хто і почав. Діти навіть той гімн спочатку намагалися співати, щоб все як треба було", — розповіла Любов Малік.
У тому ж 2014-му Назар поїхав до Києва вчитися на історика у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Там вони познайомились із Глібом.
"Тоді багато студентів з Криму приїхали до нас сюди в Київ. На парі хлопець дуже скромно сидів, насправді. Не сказати тоді було, що він душа компанії. Ми тоді нічого цього не знали. І якось я зацікавився, бо хлопець з Ялти, не притаманне, щось дуже цікаве, екзотичне... Насправді, Назар був прикладом того, що можна назвати справжнім другом, тобто без гучних ось фраз. Він був другом, якому я міг довірити все про себе", — наголосив Гліб Лашкевич.
Згодом хлопців об'єднає не тільки історія, а ще й акторство. У 2016 році студенти створили творчу ініціативу "Ніч в Університеті", де Назар зіграв десятки ролей.
"Назара запросив зіграти епізодичну роль вбитого більшовика під час протесту, під час битви за завод "Арсенал" у Києві, якщо не помиляюсь. Він тоді дуже класно відіграв роль вбитого, лежав мужньо декілька годин поспіль, поки ми не відіграли весь проєкт... Назар іноді однією фразою викликав у натовпу глядачів більше емоцій, ніж актори своїми монологами, тому що він міг дуже влучно пожартувати, зімпровізувати, щось таке екстравагантно зробити, чим він і запам'ятався людям", — розповів Гліб.
При університеті Малік закінчив військову кафедру, а 2024 року доєднався до лав Збройних сил України. Офіцер, служив у 25-й окремому штурмовому батальйоні. На початку 2025 року в окупованому Криму помер батько хлопця — попрощатися не вийшло, а 22 травня того ж року загинув сам Назар.
"Пройшло 10 місяців. Сказати, що я відпустила, що я його кудись відпущу у своїх думках, я цього не можу зробити. Він для мене приклад у всьому, абсолютно у всьому. Яким він був за життя, от таким в мене він залишається у серці, залишається завжди поруч, як би далеко він не був. Я впевнена що ми зустрінемось, але треба час, щоб дорости до його рівня, дорости до рівня його свідомості... Я просто весь час не могла усвідомити, наскільки мені повезло, що я нарешті зустріла саме Назара, що він мені показав, він у мені породив цей непохитний образ чоловічого ставлення до жінки", — каже Поліна Матюша.
За її словами, вона втратила коханого, але отримала родину. З його мамою спілкуються і підтримують одна одну. Із сім’ї Маліків у Криму ніхто не залишився: брат і сестра Назара виїхали раніше, мама — після смерті сина.
"А останній раз ми бачились, якраз відео було по телефону на День матері. Він тоді ще встиг мені сказати про наречену Поліну. Я дуже раділа. Взагалі дуже зраділа за нього", — розповіла мати загиблого бійця.
Прах військовослужбовця і його батька поховали під дубом і явориною на присадибній ділянці, де Маліки будують новий родинний дім на Вінниччині.
"Він завіщав, щоб його прах під дубом закопати… Мабуть, оце для нього щось було святе той дуб, сильний, могучий. Мабуть, він сам себе так вважав, що всередині несе силу, могутність того дуба", — уточнила Любов Малік.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
