54-річний буковинець Дмитро Кабюк вперше від початку повномасштабної війни приїхав з фронту у відпустку й відразу пішов у гори. Каже, за цей час скучив за природою Карпат, бо на позиціях бачив тільки посадки й окопи.
Чоловік має позивний Гуцул й служить водієм у 14-тій механізованій бригаді, яка зараз на Харківщині. Він мав бойовий досвід в АТО, а в грудні 2021 на пів року підписав контракт із ЗСУ. Відтак його служба триває вже понад два роки. Суспільне Чернівці розповідає історію військового.
"Ввечері я приїхав додому, походив, та й пішов до хати, бо стемніло. А на другий день пішов у ліс. Там такого немає: посадки та й усе, але й ті ненадовго, бо прильоти косять. Немає там такої природи, а тут ліпше й спокійніше. Де пішов, то скрізь собі знаєш: де бігають олені, зайці, лисиці".
Для Дмитра війна почалась у 2015 році. Тоді добровольцем пішов в АТО у новосформовану 14-ту окрему механізовану бригаду. Міг цього не робити, бо мав трьох неповнолітніх дітей, але сидіти осторонь не хотів.
"Пройшов навчання: тоді нас водили по полігонах й вчили стріляти. Показували, як все має бути. Зараз хлопців теж вчать, але результат не той. Як приїжджають, то доводиться все заново розказувати, бо на полігоні це одне, а тут – бойові дії", – каже чоловік.
Дмитро демобілізувався зі служби у 2016 році. За рік воював переважно на декількох основних позиціях, зокрема, під Оленівкою. А за час повномасштабної війни пройшов усі лінії фронту.
"Я контракт підписав в грудні 2021 року. Зробив це на пів року й от досі постійно на фронті. За два з половиною роки я вперше приїхав у відпустку на 15 днів. Приїхав – і зразу в гори, до людей. Хто мене знає, то аж плакали", – каже військовий.
У складі бригади Дмитро воював поблизу кордону з Білоруссю, потім неподалік Чорнобиля, на Миколаївщині, а наразі захищають Харківський напрямок. За словами Дмитра, в АТО обстріли траплялися рідше, а зараз щодня.
"Я постійно виїжджаю на нуль. Там постійно треба стріляти. Ти вже не відчуваєш різниці в днях, бо немає часу щось обмірковувати. Думаєш, виживеш чи ні. Як тільки нова позиція, то мене направляють на неї, бо я вже не перший рік воюю, знаю, як стріляти", – каже Дмитро.
Чоловік каже, зберігає мотивацію воювати, бо багато хто не йде захищати країну.
"Багато хворих присилають, а що вони можуть зробити? Ні окопи копати, ні бліндажі ставити. Я теж не такий здоровий: ноги відмовляють, рука після обстрілу не функціонує, але 80 кілограмів на плечах несу. Людей не хватає", – каже буковинець.
Після завершення війни Дмитро планує запросити побратимів на Путильщину. Каже, вони вже готові їхати, лиш не відпускають з фронту.
"Думаю, приїдуть всі хлопці, аби лиш вижили. Вони й тепер хотіли їхати, відпочити від роботи, подихати чистим повітрям. В горах відчуваєш, що легко, а там від цих газів в голові крутиться. Але ми туди пішли, що стримати їх. Якщо не ставати там, то вони сюди прийдуть".
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
