Сергій Крашенінніков з позивним Дуда почав воювати 10 років тому. Він пройшов Іловайський котел та бої за Донецький аеропорт. В АТО він познайомився з Дмитром Коцюбайлом й під час повномасштабної війни став бійцем "Вовків да Вінчі". Чоловік досі зберігає шаблю, яку йому подарував Коцюбайло, та вважає її своїм найціннішим подарунком.
Дуда воював разом з онуком – під час боїв під Куп'янськом той зник безвісти. Чоловік вірить, що хлопець потрапив у полон й зможе повернутися додому. Попри те, що Дуду звільнили зі служби через вік, він досі готовий воювати. Суспільне Чернівці розповідає його історію.
Боявся лиш за побратимів
Сергію Крашеніннікову – 64 роки. Останні десять з них він провів на фронті: служив як снайпер та штурмовик. Чоловік родом з Криму, тому, коли Росія анексувала півострів, добровольцем долучився до 30-ї механізованої бригади.
– Вчила, виховувала та годувала мене Україна. Я вважав за потрібне піти її боронити.
Під час служби в АТО Дуда виконував бойові завдання у Волновасі, разом з бригадою розблоковував Іловайський котел та обороняв Донецький аеропорт.
– Якось вдалося всюди побувати. Спочатку страх ніби був, а потім вже зник. Страшно було тільки за побратимів, бо спиш з ними та їси, а потім дивишся, а їх вже немає. Я переважно з молоддю спілкувався й не відчував напруги. Завжди ходив без плит у бронежилеті, а іноді й забував одягати каску.
У 2016 році Дуда звільнився зі служби, втім майже за два тижні повернувся – підписав новий контракт як розвідник. Так шукав адреналіну. У новому підрозділі чоловік прослужив шість років під командуванням бійця з позивним Гамлет.
Да Вінчі подарував шаблю
За рік до повномасштабного вторгнення Дуду вперше звільнили зі служби через вік. Вранці 24 лютого 2022 року він прокинувся від звуків вибуху й почув від молодшого сина, що почалася повномасштабна війна. Втім, для Дуди війна тривала вже вісім років.
Разом із сином він поїхав до центру комплектування, але через вік Дуду не мобілізували. Тоді знайшов у записнику номер командира батальйону "Вовки да Вінчі" Дмитра Коцюбайла, з яким був знайомий ще з позиції під Авдіївкою.
– Сказав, що можу приїжджати. Так я познайомився зі своїм майбутнім командиром з позивним Лев. Тоді він організовував роту штурмовиків. Нас було всього кілька людей, вже старших, як я. Навантаження було велике: молодь, яка потім до нас приєдналася, цього навантаження не витримала.
З "Вовками да Вінчі" Дуда пройшов Бахмут, Авдіївку, Лиман та Часів Яр. Напередодні своєї загибелі Коцюбайло подарував чоловіку шаблю, про яку він давно мріяв.
– Я колись питав його, чи не може він мені її зробити. Він не обіцяв, але казав, що зробить. Я її тепер ношу й дуже пишаюся. Висить у мене на стіні. Може якось й знадобиться. Бог в мене сили ще не забрав. Маю порох у порохівницях!
"Внука не було ні серед живих, ні серед полеглих"
Взимку 2022 року до підрозділу Дуди долучився його внук Сергій з позивним Гуцул. Його відразу прийняли на службу, бо мав гарну фізичну форму. Чоловік навчав його усього необхідного та допомагав з тренуваннями. Під час одного з боїв під Куп'янськом внук зник безвісти.
– Нас тоді мала підтримувати артилерія. Казали: "Тільки вперед!". Але так вийшло, що ворог нас там чекав: дали нам зайти в коридор, але не дали вийти з нього. Ми сім годин тримали там оборону. Вони обстрілювали нас та скидали хімічну зброю. Через це пісок, який був у лісі, піднявся в повітря. Це були сім годин пекла...
У тому бою було багато загиблих та зниклих безвісти військових. Евакуювати вдалося кількох поранених, потім російські військові остаточно захопили позиції.
– Вранці ми почали рахувати, хто вийшов, а хто ні. Тоді я дізнався, що внука немає ні серед поранених, ні серед загиблих. Наступного дня казали, що знайшли бронежилет з підписом "Гуцул", але на ньому не було крові. Відчуття було, що він у полоні. Сподіваюся, що це так.
Торік у листопаді Дуду вдруге звільнили зі служби, бо йому було 64 роки. Він досі не погоджується з цим рішенням, бо вважає, що пішов на війну добровільно, а не через центр комплектування. Каже, якби йому зараз запропонували повернутися на фронт, пішов би туди навіть пішки.
– Наші пращури ніколи не здавалися: або боролися до останнього, або перемагали. Так і нам потрібно. Тим паче, що ми на своїй землі!
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
