У селі Конятин Сосницької громади, що на Чернігівщині, на дев'ятий день після Великодня відзначають Радоницю, яку тут називають проводи. Люди відвідують кладовище, щоб пом’янути покійних родичів. Приносять солодощі, яйця та іншу їжу. Зі слів настоятеля Свято-Успенської церкви Івана Сипливого, раніше на кладовищі була поширена традиція влаштовувати застілля. Нині такі ситуації поодинокі.
Одна з відвідувачок кладовища — 97-річна Ганна. Вона найстарша у цьому селі. Каже, на гробки ходить щорічно — відвідати всіх родичів.
"Тут батько, матір, син, донька, два онуки, свекор, свекруха, і всі вже там баби, діди. Один син залишився. Онука на війні вбили".
У цей день відвідувачі кладовища роздають одне одному цукерки — щоб пом’янули покійника. Під час запису коментаря знімальну групу Суспільного цукерками пригостила 94-річна Ганна.
"У мене тут батько, мати, синочок у 2,5 роки у 1969 році помер, і чоловік у 77-му помер".
Жінка розповіла, що приносить на кладовище та як поминає родичів.
"Паску приносимо, яйця, цукерки. Раніше сідали на землі, а тепер столи зробили. На столах усе було: і холодне, і котлети, і риба, торти, налисники. Обов’язково наливочка".
Невістці Ганни Раїсі 72 роки. З її слів, свекруха вже дала завдання, яке треба виконати після її смерті.
"Заповіт вона дала — похоронити поряд із чоловіком і зі своїми родичами, і щороку приїжджати сюди".
Також місцеві жителі мають обряд — обводити місця поховання крашанкою.
"Обводимо по колу могилу і робили хрестик. Це означає, що ти з кожним на тому світі привітався «Христос Воскрес!». От взагалі щороку таке: от як поробиш, йде після обіду дощ. Тобто, казала моя бабуся, що це дійшло до верху і вони плачуть, сумують за нашою землею".
Світлана Шара провідує могилу чоловіка, з яким прожила близько 55 років. Останні сім років життя він був паралізованим, жінка доглядала його самостійно.
"Я часто приходжу. Ось два тижні тому була, це знову прийшла. Він помирав, сказав, щоб приходила провідувати. Багато ми були разом. Як познайомилися? Прийшов сьогодні, ввечері прилетів до мене, а на завтра прийшов свататися. Кажу: «Це ти прийшов, щоб мене ніхто не вкрав?»".
Зі слів жінки, вона хоче, щоб її поховали біля чоловіка. І вже підготувала речі для цього.
"Все приготувала, щоб Оксана, дочка, не шукала, не бігала. А воно ж бачиш, скільки прожила після операції? А дід здоровий був, попереду вмер, а я, каліка, живу".
Також цього дня настоятель місцевого храму обходить могили людей, які померли протягом року.
Радоницю у селі називають по-різному: гробки, могилки, проводи. Цього дня не можна працювати, каже місцева краєзнавиця Світлана Ліман.
"Цей день, який став традицією вже давно, ще з тих язичницьких часів, коли люди приходили до своїх рідних у молитвах, пригадували їх, пам'ятали, сідали біля своїх, розстеляли лляну скатертину і поминали".
Настоятель Свято-Успенської церкви Іван Сипливий згадує, що раніше на кладовищі була поширена традиція влаштовувати застілля, але зараз такі ситуації поодинокі.
"Наче мертвий буде щось їсти. Ні, він там вже нічого не буде їсти. І ми йому горло не заллємо, як зазвичай, чарочку налити: «На, пий». Хоча, можливо, хтось від горілки і помер. Хоча ми забуваємо багато випадків: і помирає від горілки, а ми ще приходимо сюди: «На», ще й доливаємо йому до кінця. «Не хочеш їсти, ми тобі ще й паску покладемо, яйця, аби тільки їв»".
Ще один поминальний день у Конятині — 21 травня. Тоді християни відзначають Вознесіння Господнє.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
