У селі Лящівка на Черкащині 75-річна Катерина Петраш щороку готує великодню випічку жителька — без родзинок, у печі та за рецептом, якому понад 100 років. Цій традиції не зраджує.
Поки випікає — доти живе, розповіла вона Суспільному. А ще Катерина Петраш вірить, що від паски залежить добробут родини в майбутньому році.
З молитвою на устах та теплом в душі — так 75-річна Катерина Петраш щороку розпочинає випікання пасок до Великодня. Розповіла, що дотримується традицій та рецепту своєї матері. Йому понад 100 років.
"Спершу потрібно зав'язати тугенько коси, прочитати молитву потрібно тихенько і приступати до роботи. Із вечора просівалося борошенце, не менше як відро, а потім вже додаються дріжді", — пояснила пані Катерина.
Секрет такої паски — у домашній сироватці, яєчних жовтках та тривалому, не менш як двогодинному, вимішуванні, пояснила вона:
"Це не менше, як 300 разів треба було попрацювати над тістом, щоб воно було дуже гарне. Тому свекрухи ставили наймолодшу невістку, яка могла так зробити, як треба. І дві години не менше, технологія, це все готувалося".
Тісто вона кладе у розігріті форми біля печі. Там вони стоять — доки не підіймуться, зазначила пані Катерина.
За традицією своєї матері, паску поверх прикрашає хрестом із тіста.
"Тісто повинно підійти. Тобто була третя частина, а повинно набратись в два рази більше, а коли й в три. Тоді буде легенька пасочка", — розповіла Катерина Петраш.
Якою буде великодня випічка, залежить і від спокою в домі. Пані Катерина зазначила, що паска, яка оповита тишею та світлими думками господині, обов'язково набере сили і зійде:
"Завжди діти десь ішли надвір, щоб не шуміли. І вся сім'я десь чимось зайнята була, а коло цього святого тіста дуже тихо і спокійно оце все робить потрібно".
Сто років тому сільські родини були незаможні, тому простими були й паски, додала господиня. Та їх готували завжди, бо, доки їх випікаєш – доти й живеш, зазначила пані Катерина:
"Усі так скромно жили — може на вулицю одна корова була. Тому старалися, готували за тиждень-два. Одна одній щось давала своє, обмінювали всім. Щоб гарно зустріти оце свято. Борошно не в усіх було. У вдів особливо не було. Тому йшли до тих сімей, де є чоловіки або ж у млин. За щось вимінювали те відеречко борошна, щоб можна було напекти паску".
Тоді, додала пані Катерина, паски готували без родзинок, цукатів, та начинок. Головне — це вдала випічка, бо від неї залежав рік для родини.
"Яка паска — рівненька, гарна й висока, неприсмалена, — от таке й життя буде рік. Обов'язково треба, щоб гарненько піч була натоплена. Кажуть бабки — треба, щоб було у печі піднебення біле. Поставили у піч, вони трішки там побудуть. Називається пригнітить, а потім треба їх накрить папером, щоб не пригоріли".
Прикрашає паску білками та збиває їх як і раніше — вручну ложкою.
"Збиваються довго, поки білим кольором стане. Тепер не менше стакану цукру викидаємо, а то й більше. Не жаліємо і доробляємо. І оце тоді на верх паски поливаємо як вона спечена", — прокоментувала Катерина Петраш.
Щоб випекти такі паски, необхідно мінімум пів години. Та чи готова вона — завжди підказує душа, зазначила господиня:
"Коли беру її в руки, її чути, вона легка".
Доки паски гарячі, прикрашає їх. Далі — готує кошик.
"Наша корзиночка готова до того, коли сім'я піде з радістю до церкви святить. Накриваємо і хай чекає", — прокоментувала господиня.
