Щовесни жителі села Вереміївка на Черкащині споглядають цвітіння червонокнижних шафрану та брандушки.
Та нині ці рослини можуть зорати місцеві фермери, розповів Суспільному місцевий житель Валентин Гончар.
За словами подружжя Валентини Бондар та Валентина Гончара, місце з червонокнижними квітами розташоване за вісім кілометрів від центру села — у полях.
"У нас це місце називають, місцеві називають Барбівське болото і Барбівський ліс. Оце і є брандушки, вони на цій місцині ростуть, вони рожеві", — розповів пан Валентин.
Тут, за словами пані Валентини, кожного року навесні вони спостерігають цвітіння не лише брандушки, а й шафрану:
"Тут скрізь їх по узбіччі багато і зараз просто сонця мало і вони не розкриті. Це дуже гарно, це надзвичайно. Ну ви уявляєте, тут вся гора буде біла, біла від квітів. Сонце, і квіти мовби снігом покрито, ну дуже гарно. Всі узбіччя покриті шафраном, і там на низині також ростуть".
Живе родина у Вереміївці близько тридцяти років, та дитиною тут бував щоліта, розповів Валентин Гончар:
"Моє дитинство пройшло в цих місцях, коли до діда приїжджав на канікули. На тій стороні ще є сон трава, але її дуже-дуже мало. Поруч ще є анемони, але їх теж залишилося набагато менше, трохи".
Наявність на цій території рослин, занесених до Червоної книги України, цьогоріч у березні зафіксував Київський еколого-культурний центр, розповіло подружжя:
"Цікавилися, де в Черкаській області залишилися ці рослини. У цій місцевості тільки в цьому місці ростуть брандушки, і вони займають доволі велику площу".
Та, на думку подружжя, невдовзі цих рослин тут може і не бути.
"Розорюють ближче і ближче, раніше цього не було. І якщо будуть далі це робити, то буде змиватися ця місцина, зовсім пропаде. Я пам’ятаю, які були поля, зараз вони перейшли в приватні руки. І з кожним роком ці площі збільшуються, де були дороги – вони переорюються, зменшуються", — розповів пан Валентин.
Цілі галявини квітів памʼятає місцева жителька Наталія Брусник:
"Із дитинства, буквально у нас за селом були цілі галявини сон-трави. На жаль, зараз трохи змінилася природа, трохи більше стало у нас дерев, заросло все, і тому ці галявини сон трави, зникають. Але у нас є ще дуже давно, тобто для нас це дуже звично, що є оці підсніжники, або шафран сітчастий, або як наші прабабусі називали його «просуреники». Тобто перші, перші первоцвіти".
Наталія Брусник працює у школі вчителькою історії. Як навесні зʼявляються перші квіти, веде дітей на екскурсію.
"Звичайно, хочеться, аби ці території були під охороною, аби вони передалися нашим дітям, онукам, і ними милувалися і майбутні покоління".
Тому якщо люди зберуть підписи із проханням зберегти червонокнижні рослини — готова самотужки його відвезти, говорить староста округу Тетяна Бугрій.
"Дуже багато людей там ходили, я знаю, що і викопувати ті квіти, продавали на базарі, саджали в себе вдома. Я думаю, що ця територія, де знаходяться першоцвіти, не повинна бути розорана, вона повинна бути збережена, і відкрити якийсь невеличкий заповідник для цих квітів".
Наразі відомо про дев’ять пам’яток природи на Черкащині, де росте шафран сітчастий. Натомість брандушки кількість місць незначна — найбільший на Чигиринщині, розповіла кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри агрономії, біологія та екології Черкаського національного університету Вікторія Осипенко.
"Ці рослини потрапили на сторінки Червоної книги, бо екосистеми, в яких вони мешкають в Україні, настільки змінені. Розореність в степовій зоні у нас найвища в Європі — 85 відсотків. Тому цим рослинам просто немає де жити".
За словами біологині, ці первоцвіти мають різні статуси — "вразливий" — це брандушка та "неоціненний" — йдеться про шафран сітчастий:
"Брандушка має статус «вразливий», тобто якщо людина не буде якісь заходи здійснювати, то вона може просто зникнути. А шафран сітчастий по території лісостепу більш-менш зустрічаються популяції, не такі щільні, скажімо, але більше зустрічається. І він знаходиться в статусі «неоцінений», тобто він ще недостатньо вивчений".
Аби створити таку заповідну зону у Вереміївці, її жителі мають звернутися в обласне управління екології та природних ресурсів, пояснив його керівник Віталій Петров:
"Ми звертаємося до власників і користувачів земельної ділянки, заздалегідь власник та користувачі — це органи місцевого самоврядування, тобто громади. Ми звертаємось про надання згоди на створення об’єкта природно-заповідного фонду. Якщо земельна ділянка набуває статус заповідності, то у майбутньому там не буде якоїсь незаконної забудови. Потім формуємо охоронне зобов’язання і положення. І охоронне зобов'язання покладається на користувачів земельної ділянки. Тобто тергромада має охороняти цю ділянку. Для того, щоб там не було або розорення, або забудови, або розпаювання".
За словами Віталія Петрова, наразі статус заповідності має шістсот один об’єкт на Черкащині. Це три з половиною відсотки загальної площі. В Україні — це майже сім відсотків. Водночас у Європі цей показник становить 15 відсотків. Утім наразі основний виклик у тому, що половина земель в регіоні — площі сільськогосподарського призначення.
