"Батько десь добув кукурудзи, її дерли на жорна і пекли такі оладки. Баба додавала туди акації, а загалом люди додавали в кого що було. Кожен день були тільки ті «оладки». Мені ще довго та кукурудза смажена смерділа".
Ганна Петрівна з Руської Поляни, що на Черкащині, народилася у 1943 році. Про голодомор 20-х і 30-х років минулого століття знає з розповідей своєї бабусі. Сама ж пережила голод, що був після Другої світової війни — у 1946—1947 роках.
Як минуло її дитинство, якою пам'ятає бабусю та як матір пішла в колгосп, аби прогодувати дітей, Ганна Петрівна розповіла Суспільному.
"Підвода їздила по вулицях і збирала мертвих"
Ганна Петрівна розповіла, що з рідних після голоду у 20-х роках вижила її бабуся Хтодоська, яка народилася у 1895 році.
"Мій батько народився у 1918 році, як і мати. Коли був голод у 20-х роках, він був маленьким ще. Тоді не лише був голод, а ще й ходив тиф. Їсти не було нічого зовсім, люди мерли, як мухи. По вулицях їздила підвода і збирала мертвих. Клали на воза і звозили в одне місце, де нині колгосп. А тоді там виривали ями і хоронили як у братській могилі, пересипаючи вапном".
Тифом хворіла і бабуся Ганни, лежала кілька діб без свідомості. Її сина, батька Ганни, тоді забрали до себе сусіди.
"Дід Кирило, батько бабин, теж захворів. У нього зовсім сили не було ходити, їсти не було нічого. Він голодною смертю помер, лежав на печі і головою черінь пробив. Так голова і висіла в піч. Не було кому його рятувати, тоді ж рятували в першу дітей, тих, хто молодші — в кого що було".
Коли Хтодосьці було шість років, померла її матір, тому після смерті батька вона лишилася круглою сиротою. Вона була наймолодшою з п'яти дітей у сім'ї. Вижили з них — троє.
Потім, пригадала пані Ганна, у 1930-х роках був ще один голодомор, який пережила бабуся Хтодоська:
"Бабуся розповідала, що їли лободу, квітки акації. Робили з них «хліб»".
Сама ж Ганна Петрівна народилася у 1943 році, під час Другої світової війни. Голод, розповіла, пережила після війни, у 1946-47 роках. Їй було чотири:
"Хліба не було. Батько десь добув кукурудзи, її дерли на жорна і пекли такі оладки. Баба додавала туди акації, а загалом люди додавали в кого що було. Той «хліб» «репав», як ото баранці. Кожен день були тільки ті «оладки». Мені ще довго та кукурудза смажена смерділа".
Варили кукурудзу і цілою, в горщику, в печі:
"Заливали водою ії в казанку ставили в піч. Вона довго варилася, тверда була, але їли. Оце такі харчі були у нас. Пам'ятаю, як паску спекли: мати ходила в якесь село пішки і наміняла на горілку борошна простого помелу, щоб спекти паску".
Та святити паски в той час не дозволяли, однак селяни все одно ходили до церкви, поки її не зруйнували. Після того люди гуртом купили хату "під церкву" й ходили туди.
"Загалом не сильно перевіряли, але дивилися, щоб діти до церкви не ходили. Бігав чоловік із блокнотом і записував, коли святили вербу чи паски, хто з дітей прийшов. Потім у школі "соромили" за це. То ми, бувало, бігаємо, ховаємося поміж людьми, щоб не записав нас до блокнота. Я ходила до церкви з батьком, мати і баба мої не ходили, брати теж не ходили".
Коли в селі з'явилися колгоспи, селяни ходили туди працювати, але замість грошей їм записували трудодні:
"Тоді жали серпами і коні були запряжені в таку косарку. Після цього жінки ходили потім збирали, в'язали в снопи і складали в копи, полукіпки, а тоді вже звозили все це підводами на тік і молотили. Все вручну. За це писали трудодні".
Там у ланці працівників раз на день годували:
"Далеченько від дороги, мабуть, метрів через двісті чи триста, стояло накриття, там плита якась. І там варили їсти тим, що у ланці працювали — якусь затірку чи куліш. У кого не було дітей, то ті наїдалися, в у кого були діти і близько жили, то й дітям було з тієї миски, що давали. Я з двома братами теж ходила. Наймолодшого брали на руки і йшли, бо їсти хотіли. Несли з собою казанок солдатський такий маленький. Поваром була знайома бабуся, то вона насипала нам трошки. Ми сідали там на землі і їли. А мати робила "за божим духом". Вранці якщо поїла щось, то й добре".
Читайте також: Розтирали бурʼян з листочками і робили коржики: як жителька Черкащини врятувалася під час Голодомору
Врятувала корова
Важко було і в 1950, коли Ганна вже пішла до школи:
"У нас тоді з'явилася корова, не пам'ятаю вже звідки ми її взяли. Вона молока давала мало, але хоч не голодували. Баба щодня топила піч і пекла кукурудзяні оладки. Ми з братами снідали тими оладками і склянкою молока".
Пані Ганна пригадала, що цими оладками ділилася з іншими дітьми в школі:
"Я із собою і в школу брала оладки, але не їла їх там. Віддавала двом хлопчикам-близнятам, які жили неподалік. Зеленські в них прізвище було. Вони до мене заходили кожен день. Їх було в родині десятеро дітей і вони наймолодші. Батько їхній з війни не прийшов, а мати, вдова, сама з ними була. Мені їх так шкода було, такі маленькі і завжди голодні. Вони мене за це й полюбили, бо ділилася з ними. Вони коли підросли, дядько їхній, військовий, їх віддав у Суворівське училище. Приїжджали якось до матері, то і до мене заходили. Такі парубки гарні стали, військовими були".
Нагадаємо, у четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодоморів, наймасштабнішим з яких був голод 1932-1933 років, організований радянською владою. День пам'яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні, а о 16:00 запалюють свічки та вшановують пам'ять жертв хвилиною мовчання.
