Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв Голодоморів. Пам'ятна дата встановлена згідно з президентським указом 27 років тому. Цього року цей день припадає на 22 листопада. Документи про Голодомор на Черкащині зберігають фонди Державного архіву Черкаської області.
Яких масштабів набув Голодомор в регіоні та навіщо нам пам'ятати про ці події — розмова із директоркою Державного архіву Черкаської області Тетяною Клименко.
У президентському указі йдеться про вшанування жертв голодоморів — саме у множині. Чому така назва?
Варто відзначити, що було два голодомори, 1921-1923 років та 1946-1947 років, які були викликані військовими діями. А от Голодомор 1932-1933 років був штучно створений тоталітарним сталінським режимом і спрямований проти українського населення.
Відомо, що Верховна Рада України вже в добу незалежності, у 2006 році, ухвалила законопроєкт, згідно із яким Голодомор 1932-1933 років визнано геноцидом. Що означає це рішення в юридичній, соціальній площині? Воно більше для українців, чи для всього світу?
Це болісна тематика — відновлення історичної правди. Передусім, такі рішення для нас, українців, але і для всього світу, аби весь світ знав про трагедію українського народу 1932-1933 років.
Коли в Україні почали публічно говорити саме про Голодомор 1932-1933 років?
Вперше почали говорити про цю трагедію на початку 1990 років минулого століття. До того були намагання представників української діаспори говорити й писати про це. А вже більш широко про цю трагедію на державному рівні почали говорити на початку 1990 років, особливо після проголошення незалежності України 1991 року. Найбільший інтерес, звісно, спостерігаємо напередодні днів вшанування пам’яті жертв голодоморів.
Чи можемо говорити, що ця тема достатньо вивчена?
Документів з цієї тематики багато. На початку 1990-х їх не було багато — трішки архівних документів відкривали, але лише ті, які можна було показати громадськості. А вже після розсекречення документів по голодомору у нас, науковців, з’явилася можливість досліджувати цю тематику. Уже після широкого оприлюднення архівних матеріалів з’явилися статті, книги, університети та громадські організації почали проводити конференції, круглі столи. Спочатку вони проводились, здебільшого, у вузькому колі, а потім — для дедалі більшої кількості зацікавлених — школярів, студентів, зрештою, всіх, кому цікава історія України.
Пані Тетяно, тоді перейдемо до матеріалів про Голодомор, які зберігаються у фондах Черкаського обласного державного архіву. Про яку їх кількість на сьогоднішній день можна говорити?
Окремі види документів — не по одному документу, а десятками, сотнями — зберігаються в різних фондах Державного архіву області. У нас зберігається близько восьми тисяч фондів, це приблизно півтора мільйона справ. Про точну кількість документів ми не можемо говорити, оскільки їх величезна кількість. І якщо їх розкласти в одну лінію, то вона розтягнеться більш як на 20 кілометрів. Можливо, ще не всі фонди вивчені. Ми виявляємо нові й нові справи щоразу, як готуємося до тематичних виставок. Коли до нас приходять науковці і досліджують цю тему, то вони самі нам повідомляють, що в тих чи інших справах натрапили на цікаві документи.
Говорити про те, чи цілісні фонди, не можемо хоча б тому, що була Друга світова війна. Державний архів області розміщувався в чотирьох приміщеннях у Черкасах. Документи були розпорошені, в деяких приміщеннях була окупаційна влада, деякі документи були розібрані місцевим населенням. Потім після війни вони нам приносили. Зшивали і приводили до ладу ці документи в 1944-46 роках різні люди, зокрема, й випадкові — науковці, вчителі, різна громадськість. Слід зауважити, що цю роботу виконували у дуже швидкому темпі і не дуже якісно. Саме через це ми не можемо говорити точно, скільки фондів цих документів, але щоразу якісь нові документи для себе відкриваємо. Ми ще прийняли на зберігання від управління юстиції, відділу реєстрації актів громадянського стану 467 метричних книг саме за цей період — за 1932-1933 роки. Тому документів у нас велика кількість.
Пані Тетяно, а як взагалі ці матеріали "дожили" до доби незалежності України? Адже як ви щойно зауважили тільки наприкінці 1980 років почали досліджувати тему Голодомору. Як їх не було знищено в добу радянської влади, яка приховувала ретельно цей факт?
Планомірного завдання знищувати не було, ці документи були засекречені, їх просто не видавали для використання. А засекречені вони були для того, щоб їх можна було використати для своєї оперативної роботи.
Розкажіть, що це за документи, — світлини, рукописи, газетні публікації?
Документи про Голодомор у Черкаській області були виявлені у різноманітних фондах: у фондах райкомів партії, зокрема. Це різні постанови, розпорядження, листування, циркуляри. Чимало газетних публікацій з цієї тематики було опубліковано, листування з громадянами, де люди оприлюднювали свої спогади, чи спогади своїх родичів. Також документи про Голодомор виявлені у фондах виконкомів районних рад, районних контрольних комісій, районних рад профспілок, виконкомах сільрад, сільськогосподарських артілях, фінвідділах райрад, спілках споживчих товариств, первинних організаціях Компартії України, в комітетах незаможних селян. Це переважно розпорядчі документи з цієї теми. Ми створили на їх основі колекцію "Голод на Черкащині 1932-33 роки". Це дуже цікаві, оригінальні документи, які потребують дослідження, роз'яснення і розуміння. Але тема наскрізь одна — жахливі трагедії винищення українського народу.
Чи були епізоди в процесі дослідження, які вас особисто як людину, як науковицю вразили?
Коли ми готували книги, то досліджували саме офіційні документи — адміністративно-розпорядчі акти, а також спогади громадян. Перед нами було також завдання дослідити, скільки ж померлих було в період 1932-33 років.
Найбільше враження справило співвідношення народжуваності до смертності — народжуваність була в рази, десятки разів меншою, ніж смертність. Є тогочасна статистика про рух населення — народжуваність, смертність, шлюби. І от у цих статистичних матеріалах, документах ми бачимо оці цифри. До прикладу, у місті Сміла народилися у січні 1933 року 244 людини, а померли 798. У селі Балаклея народилися 60 , а померли 484, у селі Макіївка народилися 38, а померли 415.
Друге, що вразило — це те, як люди виживали, що вони їли. Ви знаєте, я хочу сказати, що навіть назв того, що вони їли, я не знала, не кажучи вже про те, їстівне воно, чи ні.
Що їли черкащани в 1932-33 роках?
Їли різноманітні трави, причому не вибираючи, чи вони шкідливі, чи отруйні. Люди їли все підряд. І тому смертність, крім недоїдання, була спровокована ще й хронічними хворобами. І ще, звичайно, канібалізм, це взагалі жахливо.
Чи відомі вам задокументовані факти про випадки канібалізму в Черкаській області?
Документи є, спогади є. Найжахливіше, що можна було читати — це коли їли своїх дітей. Тому ця тема дуже щемлива для нашого усвідомлення.
Слід зазначити, що Державний архів Черкаської області в 2002 році видав збірник документів і матеріалів "Голодомор на Черкащині 1932-1933 років". Ми довго сперечалися і думали, чи варто це робити, оскільки побоювалися, як би не спровокувати негативний розголос і розмови з цієї теми. Але ефект був, навпаки, позитивним. Позитив у тому, що до нас почали звертатися люди і вони були дуже здивовані, що в Державному архіві області, при тому, що був репресивний час, особливо, в 1938-1939 роках, збереглися такі документи.
Пані Тетяно, наскільки повну картину про Голодомор, зокрема, на Черкащині, дають ті матеріали, які є у фондах і які вже вам вдалося дослідити?
Все, що відбувалося на Черкащині, відображено у наших фондах, і ми можемо надати дослідникам всю необхідну інформацію за різною тематикою — розпорядчі, статистичні, фінансові документи, акти цивільного стану, а також спогади людей.
Чи можуть науковці говорити про певну кількість людей, які загинули на теренах сучасної Черкащини впродовж Голодомору?
Точної цифри сказати неможливо. Науковці говорять про 300 тисяч загиблих від голоду, але ми говоримо, що ця цифра недосконала. Як архівісти, ми працюємо з документами про рух населення і розуміємо, що у селах були великі родини. А оскільки люди вмирали десятками, сотнями родин, то 300 тисяч — це цифра, на мою думку, не точна і неправдива.
Пані Тетяно, а що, на вашу думку, нам, теперішньому поколінню українців, може дати дослідження цих документів, їх прочитання у плані емоцій, розуміння часу, в якому тоді жили українці?
Історичний досвід показує, що треба вчитися на помилках. Нам треба знати ці помилки, щоб не повторилася історія. А щоб вона не повторилася, треба ретельно її вивчати і знати, що пережив наш народ у минулому столітті.
Той масив матеріалів, який у вас є — наскільки він представлений у сучасному публічному просторі — медіа, література, можливо, кінематограф? Чи мають звичайні люди доступ до цієї інформації?
Це дуже широка тема і ми можемо надавати для ознайомлення документи не лише науковцям , але й звичайним людям. Вперше ми оприлюднили документи про голод на початку 1990 років, коли до районних газет надсилали невеличкі повідомлення, де ми інформували людей про кількість жертв у кожному районі. Людям було дуже цікаво. Вони почали писати нам листи. І от відтоді ми започаткували колекцію спогадів про Голодомор 1932-1933 років на Черкащині.
Також ми публікували матеріали в статтях, готували виступи для участі в конференціях, круглих столах. Зараз, до речі, також це робимо. Була підготовлена також значна кількість книг. В основі був місцевий матеріал, який ми доповнювали документами, які зберігаються в Державному архіві області. Була створена книга "Голодомор в Україні", значна кількість документів якої стосується подій на Черкащині. Але найголовніше — в ній оприлюднені списки померлих від голоду. Обласна книга "Голод на Черкащині" створена тільки на підставі архівних документів.
Яких масштабів набув голод на Черкащині?
Голод на Черкащині охопив усі регіони. Так, наприклад, в селі Білозір'я Черкаського району померли від голоду 694 людини. У селі Ташлик тодішнього Смілянського району – 793, в селі Лебедин, Шполянського району – 1 665 людей. У нас в документах не тільки адміністративних, а і особових справах людей, є матеріали про те, як голови сільрад зловживали службовим становищем. Вони отримували плани по хлібозаготівлі, заготівлі м'яса, молока, яєць і навмисне збільшували їх, тобто більше вилучали більше хліба, продуктів. І через це дуже швидко поширювався цей голодоморний період. Звичайно, місцеві розкрадали хліб, аби хоч якось вижити.
Людей винищували не тільки голодом, а й репресіями — тут варто згадати постанову про п’ять колосків. Репресивні заходи застосовували за невиконання плану поставок продуктів. У людей, які їх "порушували", конфісковували все майно, разом із житлом. Людям ніде було жити, тож вони намагалися вийти до міста. Однак це було неможливо, тому що стояли загороджувальні загони, які не пускали селян до міста.
На певному етапі люди не могли вже виходити на роботу, тому що в них не було сил. Вони просили, щоб за них виходили працювати діти. У нас в архіві є заяви тих людей. І там прямо написано на цій заяві: відмовити. Це говорить про те, що не тільки дорослі загинули в цій сім’ї голодною смертю, а і діти. Були такі випадки, що люди виходили на роботу в поле сім'ями, там помирали, і так і залишалися на полі. Були спеціальні бригади, які збирали померлих до спільної ями, тому що не було сил і можливості цих людей хоронити. Тому по селах є, звичайно, люди, які знають, де були закопані трупи людей, які загинули голодною смертю.
Чому важливо зберігати пам'ятать про Голодомор?
Нам треба говорити для всього світу, щоб світ чув і знав, що це не просто був голод від нестачі продуктів, а це був штучно створений Голодомор репресивною машиною сталінського режиму. Як Косіор свого часу говорив: "Нам треба винищити Україну, тому що ми її загубимо".
А чому їм важливо було втримати Україну?
Це була житниця всієї Російської імперії. Історія не знає жодного такого злочину, як цей — створений тоталітарним сталінським режимом, організований проти цілої нації та ще й проведений в такий жахливий спосіб. І ми, як історична нація, українська нація, повинні зберегти пам'ять про українських хліборобів, безневинно убієнних рукотворним голодом.
