Із 1 вересня розпочнеться заключний етап реформи Нової української школи.
Про зміни у школах, які з 2026 року набули статусу академічних ліцеїв, чому цього року в таких закладах не набирали дітей до першого класу і чи вдалося уникнути звільнення вчителів — розмова із директоркою Черкаського міського академічного ліцею імені Т. Шевченка Тетяною Скорик та директоркою Канівського академічного ліцею «Вектор успіху» Іриною Вербою.
Ваші навчальні заклади не були серед першої хвилі тих шкіл, в яких Міносвіти визначило впровадження реформи Нової української школи. Однак цьогоріч ваші заклади змінили назви — вони стали академічними ліцеями. Пані Тетяно, розкажіть, що за зміною назви — які зміни вже відбулися і які зміни ви очікуєте?
Від 1 липня є рішення Черкаської міської ради про перепрофілювання Черкаської спеціалізованої школи імені Т. Шевченка в Черкаській міській академічний ліцей імені Т. Шевченка. Це захід щодо реалізації реформи старшої школи. Реформа старшої школи передбачає поділ шкіл на три ступені: початкова школа, гімназія, ліцей. Гімназія і початкова школа можуть бути, здебільшого, поряд, в одній ланці. А ліцеї, звичайно, краще відділити. В ліцеях будуть здобувати повну загальну середню освіту учні від 10-го по 12-й клас. Тобто, ті діти, які сьогодні в 9-му класі, на наступний рік прийдуть уже в ліцеї і будуть працювати за програмами академічних ліцеїв.
Що передбачає реформа профільної школи? Перш за все, профорієнтацію. Предмети мають викладати таким чином, щоби діти свідомо собі обрали профіль. У ліцеї імені Т.Шевченка ми плануємо декілька профілів. Перший — це профіль філологічний, де діти будуть вивчати англійську, німецьку, польську мови, також опановувати переклад. Другий профіль — це STEM-освіта, де учні вивчатимуть математику та фізику. Буде також природничий профіль — це хімія, біологія. І, можливо, якщо будуть такі запити від учнів, чи батьків, буде ще географія, економіка та іноземна мова. Оскільки попитом сьогодні користуються такі професії, як гіди, екскурсоводи міжнародного стандарту, то ми думаємо, щоб і ці дисципліни запровадити. Цього року ми помітили, що багато дітей вступили до медичних закладів, тож, ми сподіваємося, що наш хіміко-біологічний профіль буде затребуваним серед дітей, які збираються присвятити своє життя професії медика. Крім того, буде ще багато спецкурсів, і можуть бути міжпрофільні групи, у яких можуть навчати всього вісім учнів. Спецкурси також будуть, відповідно до навчальних програм: з нанотехнологій, кібербезпеки, управління дронами, логістики. Це дуже великий вибір дисциплін, спрямований на те, щоб діти йшли в 10 клас, розуміючи, що вони цілеспрямовано готуються до вибору майбутньої професії.
Пані Ірино, а у вашому навчальному закладі які зміни вже відбулися, які ви ще очікуєте і якою буде профілізація, скільки буде профілів та як це буде втілюватися на практиці?
Канівський академічний ліцей «Вектор успіху» створений у серпні 2026 року рішенням Канівської міської ради. Тоді ж ми зайшли у всеукраїнську програму пілотного проєкту профільної старшої школи. Відповідно до умов цієї програми, наші вчителі готуються до прийняття дітей в десяті класи, навчаються на різноманітних платформах. В цьому році ми набрали шість десятих класів, три одинадцятих класи. У нас залишилася частково середня школа, але це лише на перехідний період. Оскільки ми маємо статус академічного ліцею, тож будемо опікуватися лише старшою школою і будемо давати змогу дітям вибирати ті, чи інші профілі, вивчаючи їхні потреби, їхні вподобання. І очікуємо від того, звичайно, позитивного результату, маємо намір допомогти дітям знайти себе у цьому житті.
Статус академічного ліцею передбачає відсутність початкової ланки освіти. Пані Тетяно, у вашому закладі батьки зауважували, що, мовляв, не запитали їхньої думки, вони ж не випадково обирали саме цей навчальний заклад. Скажіть, чи вдалося вирішити це питання, чи вдалося вам уникнути звільнення вчителів початкової школи і як це буде надалі?
Так, дійсно, у нас були трішки непорозумінь з батьками, оскільки ми поклалися на власну інтуїцію. У нас початкова школа розташована в окремому приміщенні, її вікна прямо навпроти школи №27. Тож, ми батькам й запропонували школу №27, бо це близько: діти залишаються в тому самому приміщенні зі своїми вчителями, у них змінюється лише адміністрація. Але батьки запротестували, що їм не дали вибору. І тоді ми провели батьківські збори і знайшли спільну точку зору. Батьки вибрали школу №32, відбулося переведення дітей і вчителів, і вже ніякого конфлікту не було. Відбулася передача особових справ у 32-й школі. Всі залишилися на своїх місцях. Жоден вчитель не звільнений. Є вчителька, яка перейшла на роботу в іншу школу, є вчителька, яка перебуває у відпустці з догляду за дитиною. Як буде наступного року — звичайно, залежить від того, скільки наберуть перших класів.
Пані Ірино, у вашому ліцеї яка ситуація? Ви так само не набрали першокласників. І як ви вирішуєте це питання і з батьками, і педагогами початкової ланки?
В нашій Канівській громаді ситуація подібна до тієї, яку описала пані Тетяна. Тому ми також проводили роботу з батьками, і ця робота триває. Зрозуміло, що ми отримали певний супротив батьків, тому що, зазвичай, батьки вибирають собі і вчительку, і заклад, вони наводять певні довідки. Але на загальних співбесідах ми пояснюємо, що від реформи нікуди не дінемося. Ми не набирали в цьому році перших класів і всю початкову школу перенаправили до інших навчальних закладів Канівської громади. Стосовно вчителів, то скорочень ставок не було особливих. Дітки пішли зі своїми улюбленими вчителями. Ми це зробили для того, щоб не травмувати їх. Вчителі були забезпечені роботою для того, щоб, скажімо, так, трішки згладити цей супротив і не травмувати дітей.
Пані Тетяно, як взагалі ставляться батьки і самі діти до 12-річного навчання? Чи не задають вони вам питання: навіщо, мовляв, мені навчатися 12 років, якщо раніше діти навчалися 11 років, вони отримували ту саму базу знань, з якою могли вступати до вишів в Україні, чи за кордоном?
На сьогодні таких питань особливо не виникає. Багато наших міських дітей пішли не в 10 клас, а в коледжі, тому що вони там за 4 роки здобудуть і повну середню освіту, і спеціальність. А тут перед ними така невідомість. Хоча ті діти, які в цьому році пішли в коледжі, вони ще б навчалися 11 років.
Пані Тетяно, то, можливо, на це і розрахована реформа Нової української школи, щоб не всі навчалися 12 років, а кому не терпиться, то могли закінчити освіту?
Можливо. Але є ще інший момент. Діти, які були за кордоном, зіткнулися з тим, що якщо немає 12-річного навчання, то вони не можуть там вступати в університети. Тому що європейська освіта передбачає 12-річне навчання. І якщо ми йдемо до Європи, то нам треба теж перейти на європейську систему освіти.
А ваша думка яка, пані Ірино, з приводу 12-річного навчання?
Я вважаю, що нічого в цьому страшного зовсім немає. Хочу сказати, що три роки для сьогоднішніх шестикласників – це шанс, по-перше, трошечки фізично вирости, по-друге, для себе з'ясувати ті, чи інші напрямки своєї подальшої життєвої траєкторії, можливості вибору, оскільки в пілотному проєкті вони можуть змінювати протягом першого семестру профілі навчання. В нас 36 годин на тиждень навантаження. Це стандарт, ми тут нікуди не дінемося.
Це багато?
Так, багато. Але справа в тому, що за старою освітньою програмою дітки 36 годин повинні були вивчати дисципліни, і ніхто нічого не міг змінювати. Трішечки ми могли вплинути, якось вибрати ті чи інші предмети, але в цілому ми не могли впливати. А ось уже в профільній освіті діти можуть вибирати собі третій кошик, тобто курси за вибором. Вони матимуть змогу зменшувати собі певне навантаження з того, чи іншого предмету, опираючись на той професійний напрямок, який вони вибирають в майбутньому.
Пані Тетяно, от ви спілкуєтеся з дітьми вже не один рік. Ви як відчуваєте: діти усвідомлюють, який вибір вони хочуть зробити у старшій школі? Який відсоток, наприклад, дев'ятикласників у вашому ліцеї знає, що вони хочуть навчатися за певним профілем?
Відверто кажучи, дуже малий. Ми не вивчали, який відсоток, хоча в цьому році треба буде це зробити. Є навіть діти, які закінчують 11 клас і кажуть: «Який мені вибрати предмет на НМТ, бо я не знаю, куди буду вступати?» Здебільшого, це потім вирішують батьки. Тобто, сьогодні питання профорієнтації дуже на часі. І не випадково у старшій профільній школі буде введено посаду кар'єрного радника. Це буде людина, яка допомагатиме дітям у виборі профілів, у виборі професії. Є такі спеціальні тестування, в них до тисячі питань, відповідаючи на які, діти і батьки зможуть зрозуміти, до якої професії у дитини є здібності. Я знаю дітей, які проходили ці тестування і я, бачачи результати і знаючи цю дитину, сказала: «Так, я розумію, що ця дитина пройшла це тестування, я її бачу її такою, якою її показав тест.» А до цього батьки не могли визначитися із профілем навчання і пішли на це тестування, тому що хотіли побачити, що робити з дитиною.
А ви, пані Ірино, пробудили якийсь моніторинг стосовно кількості дітей , які знають, за яким профілем хочуть навчатися у старшій школі?
Я до всього хочу додати ще такий момент. Ось, наприклад, в Канівській громаді раніше, якщо ми будемо говорити про стару систему освіти, то максимально два десяті класи кожна школа могла набрати, а то й один. Чим менше старших шкіл на паралелі, тим менший у дітей вибір: якщо є два десяті класи, то ми можемо запропонувати три профілі, не більше. А от коли йде мова про реформу, збір дітей в одному навчальному закладі, такому, як ліцей, там де не два, а шість десятих класів, то там ми вже можемо завести більшу кількість профілів, і дітки тоді мають, з чого вибрати. Але ще раз повторюю: вони можуть змінити вибір протягом першого семестру. Як, наприклад, як практикуюча вчителька хімії, хочу вам сказати відверто: якщо ми беремо стару програму, то діти мають вивчати цей предмет, бо так написано у навчальному плані. Але деяким дітям, наприклад, не треба хімії або треба зовсім інтегрований курс. І ось тут є свої плюси, коли ми говоримо про перехід на профільну освіту.
Пані Тетяно, на вашу думку, скільки часу має пройти, щоб кінцева мета реформи Нової української школи була досягнута і ми побачили її результат? Від яких факторів це залежить?
Не менш, ніж до 2030 року. Результат дуже залежить від того, яким буде матеріальне забезпечення, оскільки щоб проводити такі практичні заняття, потрібні лабораторії: кабінет фізики, STEM-лабораторія, щоб діти могли провести досліди, практичні роботи не за партою, а за спеціальними приладами. Для цього треба дуже багато приладів. Ми на півмільйона гривень купили обладнання для практичних робіт у кабінет фізики. Це крапля у морі. Це дуже дороговартісне обладнання, це такі спеціальні набори. На клас їх треба хоча б 5-6. Основне, звичайно, — це вчителя треба навчити. Не всі вчителі готові читати спецкурси. Зі спецкурсів можна вибрати найцікавіші. Наприклад, акторське мистецтво у філологічних класах. А хто прийде викладати це акторське мистецтво до нас? Чи найдемо ми таких сподвижників, які захочуть заради двох годин їздити в школу і більше грошей витрачати на дорогу, ніж вони зароблять? Ще хотіла б додати, що в межах профільного проєкту у нас з'явилася можливість укладати меморандуми з вищими навчальними закладами, які теж зайшли у цей пілотний проєкт, що дає змогу співпрацювати викладачам ВНЗ із дітками того чи іншого навчального закладу. Можливо, буде онлайн-варіант. Тобто, ми можемо запропонувати такий вихід із ситуації, коли буде проблема кадрового забезпечення навчальних закладів. Ми вже залучили, до речі, викладачів з ЧДТУ — у нас працюють викладачі з робототехніки, зараз ще хочемо залучити викладачів з керування дронами. Ці заняття доводиться виносити на післяобідній час, або на суботу. Але ці викладачі більш кваліфіковані, і діти з ними їздять на міжнародні змагання, мають можливість опановувати швидше ту, чи іншу дисципліну. Тобто, питання кадрів дуже актуальне, і цей навчальний рік піде у нас на навчання викладачів.
Пані Ірино, а як ви як будете вирішувати питання практичних занять з урахуванням, що у Каневі немає вишів?
Так, немає вишів. Але онлайн-формати ми можемо організовувати, практичні заняття також будемо якось продумувати. На базі нашого закладу ми створили осередок з вивчення предмету «Захисту країни», там у нас дуже багато обладнання: літаючі апарати різноманітні, та ж сама робототехніка. Будемо навчати своїх учителів по можливості. Знаєте, якщо адміністрація і самі вчителі захочуть, щоб заклад процвітав, то вони будуть працювати над тим, щоб якнайкраще опанувати матеріал і надати найкращі освітні послуги дітям.
Пані Тетяно, якою мірою, на вашу думку, фаховість педагогів, які працювали в звичайних середніх школах, відповідає тим запитам, які формує програма Нової української школи? Чи потрібно їм довчитися?
Вчитель фізики, вчитель хімії, вчитель біології – по одному є. З іноземної декілька вчителів таких є. Висококваліфіковані, які готували переможців олімпіад, Малої академії наук. Вони готові до таких викликів. Але, звичайно, все одно їм треба розглянути і опанувати новий спецкурс. Коли біологи подивилися, то сказали: «О! Так це університетська програма.» Треба сідати самому і вчитися. Є такі вчителі, які скажуть: «Ми не будемо викладати.» Ну, поки що у нас при ліцеї є п'яті-дев'яті класи, тож вони зможуть працювати у цих класах. Але ми на наступний рік вже п'яті класи не набиратимемо, тому ті вчителі, які не зможуть працювати, — вони підуть. Але хочеш працювати — учись!
Пані Ірино, яка ситуація у вашому ліцеї із педагогічними кадрами?
Я підтримую пані Тетяну щодо того, що кожен вчитель – це, я вважаю, такий універсальний солдат, який вчиться паралельно з дітками. Якщо вчитель самодостатній, хоче щось собою представляти, хоче працювати в професії, то він буде освоювати нові методики, форми навчання. Мабуть, знайти людину, яка пристосована до сьогодення краще, ніж наш український педагог, неможливо. Ми зараз в Україні демонструємо на весь світ, які класні знання мають наші діти. Вони їздять за кордон, демонструють, як ми їх тут гарно вчимо, отримують нагороди. Тому педагоги в нас, відповідно, на рівні є. У цьому році треба працювати, для того, щоб дітей зорієнтувати у виборі професії.
Ви готові до цього?
Ми дуже стараємося і готуємося, і наші вчителі стараються і готуються, тож, що ми в очікуванні, що 1 вересня 2027 року в Україні повним ходом стартує реформа НУШ. Ось і ми будемо змушені надавати якісні знання нашим діткам і відповідати їхнім потребам , тому що діти ростуть, світ змінюється, і ми повинні створювати для них комфортні освітні середовища, щоб вони мали як торувати собі дорогу в майбутнє.
Я, до речі, хочу ще з вами проговорити про якість знань учнів. Павло Хобзей, один із творців нової української школи, зазначив: «Базова середня освіта — це найскладніший період. Саме тут формуються характер і відповідальність. Але саме тут ми маємо провали. Результати міжнародного дослідження, яке оцінює 15-річних підлітків, показує, що ми перебуваємо нижче середнього рівня країни Організації економічного співробітництва та розвитку. У нас провал у читацькій грамотності, посередні результати з природничих наук, а математична грамотність хоч і зросла, все ж не достатньо». Скажіть, яка ситуація із грамотністю, природничими знаннями, зі знаннями тематичних дисциплін у вашій школі, пані Тетяно, яка ось стала ліцеєм?
Діти є різні, і ми маємо навчати всіх дітей. В цілому, середній рівень. Так, всі мають вчитися. І коли ми робимо моніторинг, підбиваємо підсумки першого семестру, другого семестру, то середній показник якості знань: у нас, як правило, 8 балів виходить. Мова йде про учнів 5–11 класів, бо у початковій школі вербальне оцінювання. Загалом, це не так уже й погано. І дивимося також на результати НМТ. Але там по-різному буває: репетиторство може бути, старанність... Це залежить від того, як працює педколектив, як налаштовані діти і батьки. Але ще раз скажу, що є різні діти і є вибір батьків. Одні батьки хочуть, щоб дитина навчалася і вступила до престижного закладу. Наш випускник Володя Борисенко зараз у Каліфорнійському університеті в Берклі навчається. Це звичайна дитина, але він увійшов у сотню кращих учнів світу. Він намагався довести, що він може своїми силами досягти всього, і він досягає. А є батьки, які кажуть: «Для нас неважливо, який буде рівень, важливо, щоб дитина була здоровою фізично і психологічно. А куди вступити — ми розберемося.» Є діти-спортсмени, які більше перебувають на тренуваннях, ніж у школі. Тобто є багато особливостей, які кажуть про те, що дітям неважливо, щоб було десять балів. «Як я можу, так я навчаюся» — і це їхній вибір.
Пані Ірино, яка успішність у вашому закладі і що думаєте про важливість якості знань дітей?
В новому Законі України «Про освіту», ухваленому 2017 року є поняття єдиного освітнього процесу. Освіта дитини відбувається від моменту, як вона заходить до школи і доти, доки вона не ляже спати. Стосовно того, що якість знань наших дітей, можливо, стала гіршою, то я би так не говорила. Треба враховувати, в яких обставинах, взагалі, Україна зараз перебуває. З огляду на те, що роблять учителі, який рівень знань дають вони дітям — все не так погано, хочу сказати. У нас є класи з поглибленим вивченням математики, фізики. Діти показують прекрасні результати. Знову-таки, має значення мотивація дітей всередині сім'ї, чи особисто самої дитини. І ми це враховуємо: хтось гарно малює, хтось гарно грає у волейбол, хтось гарно вивчає математику. Але показник якості знань у нас середній по Україні. Ми не можемо говорити, що у наших дітей низький рівень знань з математики. Діти люблять математику. З цього року, наприклад, ми набрали аж два класи з поглибленим вивченням математики, є ще клас із предметом «математика-фізика» і «математика-інформатика». Діти хочуть вивчати ці дисципліни, розуміючи, що вивчатимуть потім, скажімо, кібербезпеку – це тільки на основі математики. Тому факт є факт.
Ви, до речі, пані Тетяно, згадали про вербальне та формувальне оцінювання у початковій школі, коли не ставлять оцінок. А потім я від батьків чула, що дитина приходить до 5-го класу, а виявляється, що там біда з якимось предметом…
У 5 класі ми рішенням педагогічної ради протягом першого місяця теж оцінки не ставимо, даємо дітям адаптаційний період, щоб вони вивчили нових учителів, але потім починаємо все-таки ставити оцінки. І це дійсно може бути травматично. Тому вчителі дуже гнучко підходять до того, щоб дитина не плакала і не казала: «Все, я в школу більше не піду!»
А чи не позначається це на якості знань, пані Тетяно?
Позначається. Тому що батьки розслаблені, що все там добре. Коли стояла оцінка, то вона, все-таки, закріплювала те, наскільки дитина оволоділа матеріалом. Хоча, з іншого боку, оцінка може бути депресивною, бо не всі батьки до трійки ставляться позитивно і можуть карати дітей.
А яка ваша думка з цього приводу, пані Ірино?
Однозначно, знання дітей погіршуються. Але в школі є фахівці, які дітям допомагають. Але з часом це все вирівнюється, тому що я особисто вважаю, що ми не можемо створювати для дітей в закладах ідеальні умови, які забезпечать все, що вони хочуть, і прямо будемо їх там дуже сильно гріти і оберігати. Тому що після 12-го класу діти потрапляють у світ, до якого вони повинні бути готові: висловити свою думку, презентувати себе. Тому ці труднощі з одного боку дійсно відкидають освітній процес трішки назад, але вони готують дітей до того, що життя – не лише задоволення, а щось таке, де треба представляти себе.
Пані Тетяно, я з приводу зауважень пана Хобзея щодо грамотності хочу запитати, чи пов'язано це, на вашу думку, з діджиталізацією навчального процесу і тим, що діти менше спілкуються, ймовірно, менше читають?
Дуже пов'язано. Багато тестових завдань, коли діти не говорять, а просто ставлять позначки, і я була присутня на таких уроках. Зокрема, якось була на уроці зарубіжної літератури. Діти не говорили, вони без кінця ставили галочки. А як же вони потім думку будуть висловлювати після закінчення школи? І батьки деякі кажуть: «Навіщо вчити таблицю множення, якщо є калькулятор? Навіщо вчити правила, якщо комп'ютер виправить помилку?» Плюс зараз багато дітей потребують занять із логопедом, а якщо є мовні дефекти, то потім це впливає на грамотність. Але в наших школах є логопеди, і вони працюють з дітьми. Хотілося б, звичайно, щоб їх було більше.
Реформа Нової української школи зараз на часі? Чи вона, можливо, запізнилася? Які у вас очікування, які перспективи, пані Тетяно?
Я хочу сказати, що реформа йде за графіком. Вона поки що не збивалася. Звичайно, був великий опір батьків, тому що вони вибрали саме школу № 28 і хотіли вчитися тут і завершити в ній навчання. Тому якщо ми відкладемо реформу, то ми можемо її, взагалі, не завершити. Тут треба дуже гнучко, з розумінням, але рухатися вперед.
А ваша думка з цього приводу яка, пані Ірино?
Я теж підтримую реформу. Вона не може бути не на часі через те, що її вимагають самі діти, які потребують змін, які розвиваються, які бачать, що відбувається в суспільстві, в Україні, за межами нашої держави, і реформа ця однозначно потрібна. Ніколи реформа не відбувається легко. Це завжди певний супротив, це завжди певні проблеми, труднощі, додаткове навантаження. Але діти не можуть чекати, їм треба навчатися, здобувати нові знання. Тому відкладати неможливо.
Чого побоюєтеся, пані Тетяно?
Проблеми виникатимуть в процесі. Сьогодні педагогічними кадрами ми укомплектовані. Єдине, де є проблема зараз, — це відсутність військових керівників. Ніхто з військових у школу йти не хоче на ці зарплати, тому обходимося вчителями фізкультури. Побоювання в тому, що старіють педагогічні кадри. Але ті кадри, які дають знання, якраз не поспішають покидати навчальні заклади. Бо вони себе в іншій сфері не бачать. Побоювання в тому, що мало прийде молоді працювати, в тому, що не будуть оснащені за рік лабораторіями ліцеї. Ось ці ліцеї, які зараз на експерименті - вони забезпечені. Нам поки що великих грошей ніхто не дав, але сподіваємося, що з нового навчального року піде фінансування.
А скільки отримує молодий педагог, як він тільки приходить до школи?
Близько 10 тисяч гривень.
Це він на руки отримує?
Дивлячись скільки в нього годин навантаження. Якщо в нього півтори ставки, то буде більше. Але то вже робота 24/7.
Пані Тетяно, система освіти буде ось вже п'ятий рік працювати в умовах повномасштабної російсько-української війни. На вашу думку, наскільки діти готові до цих викликів і чи матимемо ми головне на виході — підготовленого учня, який буде конкурентним на ринку навчальних закладів як в Україні, так і за кордоном?
Дітки сьогодні вже є особистостями, вони вже можуть конкурувати. Особливо ті діти, які йдуть в академічні ліцеї і в планах мають вступати до ВИШів. Ті дітки, які мають менш амбітні плани, можливо, підуть у коледжі. Діти бачать, як живе Європа. І дехто каже: «Так, я хочу там навчатися і жити.» А дехто каже: «Ні, я буду жити тільки в Україні.» І тому оце лідерство, спілкування між школами дають можливість дітям розвиватися, соціалізуватися і робити вибір. Діти, які вступають на навчання за кордон, зазвичай, не повертаються назад. В них хороший рівень знань. Тобто це говорить про те, що діти наші конкурентоспроможні, мають гарний рівень освіти і презентують себе за кордоном. А ті, які залишаться тут і будуть працювати сантехніками, зварювальниками, ремонтуватимуть автомобілі — вони будуть просто безцінними. Виявити хист і дати можливості для навчання кожному — це і є наше завдання.
