У Матусівській громаді зустріли звільненого з російської неволі Максима Литвина. Він провів у полоні майже чотири роки. Воював у складі 20-го окремого стрілецького батальйону — був командиром відділення.
Суспільному Максим розповів: на початку повномасштабного вторгнення пішов служити добровольцем. Через чотири місяці, під час обстрілів, вийшов на блокпост росіян — через схожість форми спершу подумав, що це українські військові.
Одну з машин із прапорами односельці оточили одразу, щойно вона зупинилася. Максим, коли вийшов із машини, за кілька секунд опинився в обіймах тих, хто чекав на нього майже чотири роки.
Серед тих, хто прийшов зустріти Максима — товариш Олег Міненко. Він розповів: з початку повномасштабного вторгнення обоє пішли добровольцями.
«Від початку пішли, я потім дізнався, що він в полоні. Спочатку ще тоді невідомо було, чи він в полоні, чи ні. Чекали, молилися, як то кажуть, чекали, щоб повернути його звідти».
Найважче ці роки було родині, зазначила класна керівниця Максима — Надія Демиденко, а особливо мамі:
«Всі ці роки, скільки я її бачила, таке, знаєте, зажурнене, сльозливе обличчя було в неї. Навіть не можна було якось так підійти і щось сказати. Це таке, мабуть, що не дай Бог пережити. Це дуже болюче. І коли ми дізналися, що Максим вже повернувся з полону, я вперше побачила в усмішку обличчі цієї жінки. Ще були сльози радості. Власне, як і сьогодні».
Звістка про звільнення сина з полону застала його на роботі, розповів батько Дмитро Литвин:
«Я стояв за машиною, тут задзвонив телефон і сказали, що для вас дуже хороша звістка: ваш син Максим повернувся з полону. Він такий і залишився — весельчак. Звісно, безслідно нічого не проходить, але практично яким він був, такий і залишився: бадьорий, з вірою і надією».
Пів року Максим вважався безвісти зниклим. Згодом родина дізналася про те, що він у полоні, пригадав батько. Про його перебування у в'язниці навіть повідомляли родичі з Росії:
«Навіть родичі з Росії допомагали сина шукати. Мені тоді точно сказали: я перший дізнався, що він був у полоні, в тюрмі Старицького».
Через чотири місяці служби Максим потрапив у полон. Він розповів, як після обстрілів вийшов на блокпост російської армії:
«Дуже схожа форма у нас між військами була, і я помилково думав, що це наші. Я підійшов і почав говорити, і я зрозумів, що це не наші. Росіяни нас не жаліли — постійно був психологічний та фізичний тиск».
Попри майже чотири роки полону, за словами Максима, він не шкодує про своє рішення стати на захист Батьківщини. Тепер його плани простіші за будь-які військові завдання.
«Просто жити. Насолоджуватися життям, тим, що дав Бог. Просто жити — робота, дім, сім'я в майбутньому. Все як у звичайних людей», — прокоментував Максим Литвин.
Нагадаємо, захисника визволили під час 76-го обміну 26 червня цьогоріч, коли додому вдалося повернути 160 українських бійців, серед яких — шість жителів Черкащини, повідомив керівник Черкаської обласної військової адміністрації Ігор Табурець.
