Серед кандидатів на військові посади у Силах оборони України 19% — жінки. По Черкаській області відсоток охочих становить понад 20%. Потрібні вакансії — снайпер, оператор безпілотника, а також кухар та діловод.
Про це Суспільному повідомив уповноважений міністерства оборони з питань рекрутингу Олексій Бежевець.
У родині Чабаненків п’ятеро дітей, троє з яких стали військовослужбовцями, розповіла старша з них, офіцерка Збройних сил України Інна Шкляр. Найменший Михайло загинув у 2022 році на Донеччині. На відкриття меморіальної дошки на фасаді навчального закладу, де він навчався, прийшли всією родиною. Інна Шкляр пригадала, що для нього від початку служби вона була орієнтиром.
"Оскільки Михайлу за сім років служби не було ні зауважень, ні доган, в нього завжди була бездоганна служба, він отримав нагрудний знак за зразкову службу", — розповіла Інна про нагороду брата.
"Я — перший військовослужбовець у своїй родині, тому що я старша за своїх братів. Бути жінкою в армії — це дуже-дуже тяжко. Щоб тебе визнали як фахівця в справі, потрібно кожного дня доводити те, що ти гідна бути військовослужбовцем, що ти дійсно на своєму місці", — розповіла Інна.
Шлях до визнання її як воїна, долала в боях на Авдіївському напрямку у 2016 році, зазначила Інна:
"Є одиниці дівчат, які служать на передовій, які дійсно показали, що вони можуть, вони сильні і морально міцніші, ніж чоловіки. Але їх дуже-дуже мало, взагалі є дискримінація жінок на військовій службі".
За словами Інни Шкляр, від початку повномасштабного вторгнення ставлення до військовослужбовиць змінилось:
"Чоловіки сприймають мобілізовані вже не дивляться на тебе якось зверхньо, вже ти з ними ділишся своїм бойовим досвідом, і вони бачать в тобі авторитет".
Офіцерка 47 окремої механізованої бригади "Магура" Ярослава Харченко до лав Сил оборони долучилась у 2020 році.
"Любов до України в мені плекали з дитинства, мені ніколи не подобалась російська мова, мене ніколи не тягнуло за поребрик. Початок перших вторгнень у 2014 році мені не давав спокою. Страшно мені було жити в неволі, аніж померти, захищаючи Україну".
Ярослава розповіла, що пішла воювати доброволицею після підготовки у навчальному центрі. Там, в зоні бойових дій, знаходила час і для сім’ї:
"У мене є дві донечки. Як для будь-якої мами — відстань і розлука мене розчулюють. Іноді хочу додому, але вони дуже мене підтримують, вони пишаються тим, що я роблю".
Нині більшість жінок, які приходять до центру рекрутингу української армії в Черкасах, бачать себе на тилових посадах, пояснила рекрутерка Тетяна Демідова:
"Зараз дуже велика потреба в медиках, надається перевага медикам з освітою, але якщо даної освіти немає, то є курси, було б бажання. Можливо розглянути й бойові посади — оператор антидронової рушниці чи оператор".
21% серед тих, хто звертається до рекрутингових центрів Черкаської області – це жінки, повідомив уповноважений міністерства оборони з питань рекрутингу Олексій Бежевець. З його слів, цей показник вищий на 2% за середній показник по Україні:
"Насправді ми бачимо таку тенденцію, коли жінки все більше і більше звертаються за допомогою, щоб їм показали, які є вакансії, які є частини, куди можна влаштуватися зрештою".
Жінки у Силах оборони щодня доводять — любов до України не має гендеру, зазначила офіцерка Інна Шкляр:
"Коли іде бій, там не дивляться чи ти діловод, чи ти оперативник, чи кухар. Там за зброю встають всі і показують своє вміння. Ніхто не кричить, не закриває вуха і в паніці не бігає — що жінки, що чоловіки ідуть одним строєм, прикривають одне одного".
"Стереотип – це коли говорять, що жінка має бути на кухні, виховувати дітей, але сучасний бойовий досвід показує, що жінки можуть на рівні з чоловіками воювати, керувати підрозділом. Жінки мають не менші сили волі, духу", — додала офіцерка Ярослава Харченко.
