"Сім'я брата — це його побратими. Він похований на Алеї Слави у Золотоноші, і я знаю, що він там не один. Там ті, хто були для нього сім'єю — його побратими. Ті, хто були з ним ці два з половиною роки".
Військовослужбовець з Черкащини Борис Устименко пішов на війну добровольцем у 19 років, щоб захищати Україну. Був оператором FPV-дронів. За час служби в ТРО пройшов Харківський контрнаступ, Авдіївку та Бахмут. Мав позивний "Малий", оскільки був наймолодшим у підрозділі. Але 10 вересня 2024 року не повернувся із виконання бойового завдання на Херсонщині.
Історією його служби поділився старший брат Вадим Устименко.
"Малий"
Вадим старший за брата на шість років, тому памʼятає, яким Борис був у дитинстві: дуже активним, завжди ходив на різні спортивні секції й дуже полюбляв комп'ютерні ігри. А ще — прагнув справедливості, тому і пішов добровольцем, бо хотів захистити сім'ю та Україну, розповів про свого загиблого брата Вадим Устименко.
"Коли почалось повномасштабне вторгнення Борис навчався на другому курсі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, брат мені подзвонив, коли був у військкоматі й сказав, що буде записуватись до Чернівецької ТРО, а в цей час наш батько Павло теж записався в ТРО, тільки у Золотоноші. За час служби Борис пройшов Харківський контрнаступ, Авдіївку та Бахмут".
Через два роки Борис звільнився і вирішив поновитися в університеті, щоб піти на військову кафедру. Хотів пов'язати своє життя із військовою справою:
"Я йому пропонував поїхати до мене за кордон і почати здобувати другу вищу освіту, але він відмовив і сказав, що не поїде з України. Через два місяці брат підписав контракт з 38 окремою бригадою морської піхоти, як оператор FPV-дронів. Ми всі, звичайно, його відмовляли, але не могли не поважати його вибір".
Про те, що Борис підписав контракт й готується піти на фронт Вадим дізнався від мами:
"До його дзвінка я вже був готовий, я просто йому сказав: «Боря, я з тобою, якщо щось треба, ти тільки скажи, у будь-якому випадку, я тебе підтримую». Хоча сам я не хотів, щоб він йшов, але цього разу я був спокійним за нього, бо знаю, що якщо ти йдеш за контрактом, то забезпечення амуніцією і всім необхідним набагато краще, ніж в ТРО. Потім щораз, коли я його питав чи потрібно щось, він завжди говорив, що все є, тому я був спокійний за нього".
Фатальний допис у фейсбуці
Про загибель Бориса першою дізналась їхня тітка Інна, яка побачила допис у фейсбуці:
"Коли тітка побачила допис у фейсбуці, то зв'язалась з його побратимами і вони підтвердили його загибель. У мене був шок. Звичайно, я одразу зателефонував мамі, вона ще нічого не знала. Мені, як сину, було дуже важко сповістити їй про це. Тоді вона взяла трубку і таким позитивним голосом почала говорити: «Як справи? Все добре?», а в мене в голові тільки одна фраза: «Боря загинув на війні». Не передати словами, як це було важко. Коли сказав мамі, була довга пауза і питання — «Звідки інформація?». Далі в мене все в тумані. Я напевно години дві був просто у ступорі, а потім плакав безперестанку".
Загинув Борис у Херсонській області 10 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання. Для сім'ї він став Героєм:
"Заспокоюємо себе тим, що це був свідомий вибір брата, він був воїном, він став Героєм".
Борис і коти
За словами Вадима, Борис любив котів і вони його любили й супроводжували скрізь, навіть під час похорону. Оскільки Вадим перебуває за кордоном, то приїхати на поховання брата не мав можливості, тому друг чоловіка по відеодзвінку показував процесію:
"Борис дуже любив котів ще з самого дитинства. На службі у нього завжди були коти. Навіть на останній своїй фотографії він з котом. Я знаю, що він завжди поряд, навіть нещодавно було пару знаків від нього. Перший знак — коли на похороні згадали, що Борис любив котів, то в цей момент подув вітер і підняв прапор, який висів на труні. Другий знак — під час похорону до труни підійшов кіт, хоча похорон був у меморіальному парку, зазвичай, котів там не видно. Було так багато людей, але кіт не злякався і підійшов до труни. Третій знак — коли я виходив з магазину, то побачив, як сиділо п'ять однакових рудих котів, дуже схожих на того, який був у Бориса на фронті, хоча зазвичай я в себе тут по два-три місяці котів не бачу".
Вірш для брата
Речей, які б нагадували про брата Вадим не має, оскільки останній раз бачив Бориса понад п'ять років тому:
"Наші листування і фото — це те, що нагадує мені про нього. Звичайно, коли я повернусь в Україну, то фізичні речі також будуть, бо там будуть і його книжки, які він любив читати, і безмірна кількість дисків з відеоіграми, у які він любив грати. Знаю, що у мами є така річ — іграшковий гномик, який був у брата".
Серед останніх повідомлень, які Вадим отримав від брата — відео про те, у якому бліндажі він живе:
"У відео брат мені казав, який у них бліндаж, і я йому сказав, щоб він пішов поголився, бо уже заріс, назвав його тоді: «Борис Григорович Шевченко»".
Своєї сім'ї Борис створити не встиг, родиною для нього були побратими, розповів Вадим:
"Сім'я брата — це його побратими. Він похований на Алеї Слави у Золотоноші, і я знаю, що він там не один. Там ті, хто були для нього сім'єю — його побратими. Ті, хто були з ним ці два з половиною роки".
Вадим написав для брата вірш, утім прочитати його на похороні попросив спільного друга:
"Ти вже в тихому місці без горя та болю,
Курить люльку з тобою отаман Устим,
Чоловік обрав чоловічу долю:
Герой пішов молодим.
Бачиш з неба ти нас маленьких,
Посміхаєшся й гадаєш — чудні.
Мамо, тато, витріть сльози,
За Вкраїну помер на війні".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині