Ромська громада в Золотоноші з перших днів повномасштабної війни долучилася до захисту країни: готували гарячі обіди, облаштували центр допомоги переселенцям, допомагали патрулювати вулиці і облаштовувати блокпости. Нині збирають гроші для ЗСУ.
Про те, як роми оселилися в Золотоноші, зустріли перші дні повномасштабної війни та як живуть нині, в інтервʼю Суспільному розповів голова Черкаської обласної громадської організації "Романі Рота" Володимир Бамбула.
Ваш батько, Володимир Бамбула, написав книгу з назвою "Нерідні діти світу". За його словами, країна — це рідна мати, а коли ром, в якого немає батьківщини, живе у цій країні, він ніби нерідна дитина. Чи роми змогли відчути себе "рідними дітьми" на цій землі?
Тут родилися і мої діти, і прадід, і прапрадід. У центральній Україні постійно проживали. Я відчуваю себе українцем і щирим українцем. Тільки те образливо, що самі українці бувають не дуже полюбляють свою батьківщину. Такі, які повиїжджали, які нарікають на свою країну. А ми раді тому, що є! І дуже раді, що ми в Україні родилися, що ми українські роми!
Роми на Золотоніщині жили ще з 18 століття. Яка історія поселення? Чому саме тут?
Роми в Україні живуть з 15 століття, як нам відомо. На Золотоніщині наш старожил, який помер рік тому, переповідав, що тут роми жили вже у 18 столітті. У нас в Україні дуже багато проживає різних ромів, але ми вважаємося корінними жителями, українськими ромами, називаємося "серви". Ми більш адаптовані до українського менталітету, до українських жителів. Вже з 17-18 століття жили осіло, мали свої будинки, займались фермерством, вели діяльність, як і всі люди. А у 1956 році, коли вийшов указ про те, що кочівництво має бути заборонене, тоді вже всі інші народності наші, ромські, теж почали жити осіло. Де кого указ застав, там вони і залишилися жити.
А десь у 18-му столітті в Золотоноші директором цегельного заводу працював ром, Лазар, на нього так говорили, його розстріляли під час Другої світової війни фашисти. То тут на цегельному заводі багато наших працювали, їм надавали житло. І зараз вони в тому житлі живуть.
Як живуть роми в Золотоноші? Це компактне поселення?
Ні. На лівій стороні Золотоніщини, можна сказати, більш масово проживають роми. А так, змішано. Два будинки українців, два будинки ромів, чи, може бути, п'ять на один, тому що живуть змішано всі.
У Золотоноші близько 28 тисяч жителів. З них дві тисячі — це роми. Тобто виходить, що 7% місцевого населення — роми. Чи є ваші представники у місцевій владі? Як ромська община залучена у суспільне життя громади?
Я особисто депутат міської ради. Уже третій рік знаходимось там. У нас до війни було дуже багато свят. Ми постійно виходили із самоваром — цей самовар вже всі в місті знають. Чай, солодощі, випічку — все безоплатно роздавали. Влаштовували благодійні концерти. До нас приїжджали Петро Чорний і Василь Жадан. День ромської культури робили. Люди були дуже задоволені, і до дня міста нас вже постійно запрошували. Коли у 2014 році ця війна почалася, то ми збір на ЗСУ робили. А коли прокинулися у лютому 2022 і почули, що повномасштабна війна, то зрозуміли, що треба об’єднуватися всім містом. І ми тут, в приміщенні соціального центру "Діалог між поколіннями", тільки придбали його, не було ні ремонтів, ні підлоги, ні опалення, не було нічого, — ми зробили тут стихійний штаб. Ми кожного дня збиралися і думали, як підтримати одне одного. Ми під час російського вторгнення в Україну десь десятки тисяч людей накормили, роздали гарячих обідів. Ми також допомагали робити блокпости, ходили патрулювати місто.
З вашої ромської общини були люди, які пішли в Збройні сили України?
Так, так, звичайно. У нас восьмеро людей служили. Один вже два роки на передовій, на самому нулі. Він артилерист. Двоє повернулися з контузіями, звільнилися вже. Один чоловік, який був добровольцем з першого дня, зараз теж звільнився по сімейному стану, бо у нього четверо дітей. У штурмових групах наш ром був. Також мав дві контузії. Так вийшло, що коли вони їхали на БТР і їх підбили, а їх було 16 осіб, то він один тільки залишився живий. Так Бог дав йому, що він залишився живий. Він після того одужав і служив далі, отримав знову поранення і зараз уже звільнився.
ТЦК роздає повістки представникам ромської громади?
Так само як і всім людям. Тут річ у тім, що трошки з ромами проблема. Роми у нас 80% не мають середньої освіти, а десь 40% навіть початкової не мають. Вони не вміють ні читати, ні писати. І сама армія має з ними проблему — треба починати їх навчати. А брати неграмотних? Ну що з ними робити, окрім як підмітати? ТЦК видає повістки і їх ставлять в запас. Багато хто в запасі стоять, ждуть, коли їх викличуть, може, десь на підготовчі курси відправлять, щоб йти воювати.
З вашої ромської громади яка кількість людей виїхали під час повномасштабної війни?
Перший рік одиниці виїхали. А коли дуже складно стало жити економічно, бо тут багато курей, поросят ми перепродували, на базарах торгували. Коли не стало заробітків, і люди те, що мали, все виснажили, то ми самі почали їх просити їхати, бо наша громадська організація не може всіх забезпечити навіть мінімальними продуктовими наборами. У нас був такий проєкт невеликий, де давали 100 євро на дорогу людям, щоб люди могли добратися до Польщі чи до Угорщини, хто куди хотів. Ми логістичний центр тут зробили, де розповідали як доїхати до станції Шевченка, до Львова і далі, за кордон. В які дні, які поїзда ходять. Тоді вже 80% ромів виїхали. Але вони там оформилися, побули там і багато повернулися вже. Ніхто не бажає і не думає там залишатися. Ми зараз думаємо, як працевлаштувати людей, які повернуться. Вже спілкувалися з владою і самі думаємо якось створювати робочі місця для цих людей, щоб вони приїхали і мали на що жити.
Роми Європи що знають про війну в Україні?
Німецькі роми – це сінті. Вони все знають про війну. І з перших днів нас дуже підтримували. Просто свій сімейний бюджет розподіляли з нашими сім’ями, допомагали, підтримували українських ромів.
А чому склалась така ситуація з освітою серед ромів?
Так до війни було і зараз у нас проблеми з освітою. Роми генетично не схильні до освіти.
Що це означає — "генетично не схильні"?
По природі вже йде так. Баба чи дід не мають освіти, батьки не мають освіти, і діти теж. Батьки не розуміють, що потрібно мати освіту. Ми намагаємось батькам донести те, що дітям потрібна дошкільна освіта. Не зі шкільної, а з дошкільної треба починати.
Чому батьки не віддають дітей до школи?
До перших класів ще відправляють. Перший клас, другий, третій, четвертий. А коли дитині 10 чи 11 років, вона стає головною в сім'ї. Бо батьки заробляють гроші на базарі, десь скуповуються, дуже рідко вдома бувають. І старші діти доглядають за меншими, допомагають сім'ї. Батьки кажуть, що навчився читати, писати, і все, хорош.
Зараз коли знаємо, де, які діти не відвідують школу, ми виїжджаємо туди із управлінням сім'ї молоді та спорту, з поліцією.
Це має результати?
Має. Ну, це не на великий термін. Тиждень побули, тоді знову ці діти не відвідують школи. І це ми зараз думаємо, як таких батьків до відповідальності притягнути. Вони вже бували в Європі, і побачили, як там до цього ставляться. Там коли дитина не пішла хоч один день до школи, вже притягують батьків до відповідальності. Так там ходять у школу.
З вашої громади є люди, які здобули вищу освіту?
Ну, так, є. Я маю вищу освіту, батько мій має вищу освіту. У Черкасах дуже багато хлопців, дівчат, які мають вищу освіту. Ми колись через фонд надавали дітям, які йдуть у вищі навчальні заклади, стипендії. І ці стипендії були дуже гарні, понад 1000 євро. Діти могли придбати ноутбук, могли винаймати житло — економічно були незалежні від сім'ї. Тоді дуже багато дітей понавчалося і дуже підняло рівень освіти.
А як ви здобули вищу освіту?
Теж коли ця програма діяла. Мені вже 47 років було, як я здобув вищу освіту. Побачив, що оплачують навчання і подумав, що економічно вигідно, від сім’ї не відриватиму 1000-2000 доларів.
Ким пишається Золотоніська ромська громада зі своїх?
З у нас був ветеран Другої світової війни, він уже помер. І ще є у нас ромка вчителька, 1936 року народження. Вона все життя проробила вчителем. До речі, у нас є льотчик — ром. І батько в мене письменник, його книжка перекладена сімома мовами. А більшість у нас, знаєте, у нас гордість за те, що чоловік прожив правильне життя і створив хорошу сім'ю.
Інтервʼюерка — Марʼяна Ободовська
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
